У висновках дисертації викладено найбільш важливі наукові та практичні здобутки; основні теоретичні положення і практичні рекомендації, що випливають із результатів дослідження. Узагальнення результатів дослідження дало можливість зробити такі висновки: У процесі дослідження питання історичного розвитку ідей рівноправності жінки і чоловіка, було виявлено головну тенденцію залежності суспільного статусу жінки від соціокультурного контексту. Аналізуючи становище жінки потягом всієї історії людства, слід зауважити, що традиційна наука сприймала жінок лише як об’єкт суспільних відносин, виключаючи їх від участі у суспільних процесах, вважаючи це несумісним з природою жінки та визначаючи їх символом виключно домашніх, сімейних відносин. Незважаючи на наявність певного кола визначень та ознак того, що сьогодні тлумачиться як “гендер”, універсальної формули-дефініції цих понять не існує. Гендер є однією з важливих категорій стратифікації, він істотно визначає життєві можливості індивіда, формування й реалізацію його соціального потенціалу, його статус в суспільстві. Як філософська категорія “гендер” – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках чоловіка та жінки і є системою міжособистісної взаємодії, що створює, підтримує та відтворює уявлення про чоловіче і жіноче як категорії соціального порядку. З точки зору права “гендер” це – впорядкована модель соціокультурних відносин, яка передбачає рівність соціальних та юридичних можливостей, що не залежать від статі особи. Саме дослідження такого явища як гендер дозволяє подолати абстрактне розуміння людини – як позастатевої істоти – у головних виявах її суспільного життя та сформувати толерантне ставлення до світу як чоловічого, так і жіночого. Аналіз історичних даних свідчить про те, що в українському суспільстві жінка, а особливо жінка-мати, відіграє важливу роль у процесі формування національної свідомості та ставленні українців до ідей гендерної рівності. Необхідно відзначити особливе місце жінки в український родині. Але не варто вважати, що жіноче начало цінується вище за чоловіче. Історично склалося так, що сферами де могла реалізуватися жінка були лише освіта, медицина та педагогіка, а сфера політики та управління державою належала виключно чоловікам. Узагальнення зарубіжного досвіду реалізації державної політики рівних прав жінок та чоловіків дає підстави стверджувати, що країни з розвиненою демократією та міжнародні організації вживають послідовні заходи щодо подолання низької репрезентативності жінок у прийнятті політичних, соціально-економічних рішень на державному рівні та у приватному секторі. А саме, запроваджуються спеціальні стратегії щодо законодавчої підтримки гендерного балансу у владних структурах усіх рівнів: квотування та моніторинг реалізації рівних прав і можливостей. Створено спеціальні державні органи і структури, міжнародні інституцій, які забезпечують послідовність цих заходів і їхню інформаційну підтримку. Україна є членом багатьох міжнародних організацій, які протягом двох останніх десятиріч ставлять проблематику гендерної рівності на перші місця порядку денного. Але більшість зобов’язань України щодо гендерної рівності так і залишаються нереалізованими. В Україні існує три групи законодавчих засобів забезпечення гендерної рівності: положення ратифікованих Україною міжнародних Конвенції у сфері захисту прав жінок, положення Конституції України та положення національного законодавства в усіх його галузях. Створення такої нормативної бази в Україні стало добрим підгрунтям для підвищення статусу жінки в суспільстві, але якщо у західному суспільстві розвиток демократії пов’язується з розширенням участі жінок у суспільному житті, то в Україні спостерігається розвиток протилежних тенденцій. Незважаючи на те, що на рівні законодавчо-правової бази декларується рівність можливостей для усіх соціальних і демографічних груп, гендерні диспропорції в центральних та місцевих органах влади сучасної України є яскравим прикладом порушення гендерної рівності. У системі ОВС України, як і в суспільстві загалом, дуже важливо належно оцінити й використати ті переваги, що їх несуть у собі відмінні один від одного за гендерною забарвленістю стилі поведінки. Органи внутрішніх справ результативніше будуть здійснювати свою діяльність, якщо особливості традиційної рольової поведінки чоловіків (незалежність, директивність, лідерство) та жінок (пластичність, гнучкість, відкритість у взаєминах) будуть як найефективніше використовуватися, доповнюючи одна одну. Це надасть можливість і кожній людині зокрема більшою мірою реалізовувати у професійній діяльності власну особистість, надаватиме нових імпульсивних покликів до гармонізації відносин між працівниками ОВС України та сприятиме підвищенню ефективності їх діяльності. Гендерний підхід в освіті може бути визначений як просвітницька діяльність у напрямку спростування існування статево-гендерних стереотипів. Пріоритетним завданням освіти стає створення таких умов розвитку суспільства, які забезпечили б у майбутньому його готовність жити й успішно діяти у світі гуманістичних цінностей незалежно від статі. Саме тому гендерне навчання у вищих навчальних закладах системи МВС України є необхідним елементом формування гендерної свідомості майбутніх фахівців. |