У висновках дисертаційного дослідження представлені основні наукові результати, що виносяться на захист, визначаються перспективи подальшого наукового пошуку філософсько-методологічних підстав формування саморефлексивної соціосинергетичної міждисциплінарної стратегії соціального пізнання, а саме: Соціосинергетика сьогодні, розвиваючись як міждисциплінарний напрям, прагне до переосмислення й розширення свого концептуального інструментарію, уникаючи тяжіння до фізикалізму. Використання тільки математичних формул і фізичних принципів у дослідженні низки соціальних феноменів розкривають певні особливості соціуму, але це не призводить до розуміння реального світу, що включає в себе людину, а висвітлює тільки окремі події. Визначальними тут повинні бути поняття та методи соціальних і гуманітарних наук. Підтверджуючи свою здатність бути міждисциплінарним напрямом, що зближує природничу й соціальну картини світу, соціосинергетика повинна виявляти особливості зростання складності еволюційних процесів. Вищою формою процесу самоорганізації є розвиток антропо-соціо-культурних систем. Розкриття їх особливостей потребує ускладнення методологічної програми соціосинергетики. Вихід на міждисциплінарний рівень розвитку вимагає від соціосинергетики формування нових дослідницьких стратегій, що є синтезуючими. Труднощі його розробки полягають у складності подолання дисциплінарних меж. Тому що соціальна картина світу включає цінності, ідеали, художні образи, а методи їх вивчення в синергетичних схемах обмежені. Під час процесу адаптації принципів теорії самоорганізації до вивчення соціуму має відбуватись кардинальна перебудова синергетичного дискурсу на основі мови та методології певної соціальної науки, в межах предмета якої відбувається дослідження. Синтез теорії самоорганізації та окремих суспільних наук буде більш ефективним, якщо синергетичне мислення резонуватиме з нелінійними характеристиками стилю мислення, що автономно виникають у дисциплінарних сферах, пов'язаних із проблемами соціальної складності, нестійкості, становлення нових структур. В такому випадку специфіка методологічної роботи як особистісно орієнтованої комунікативної діяльності в умовах усвідомлюваної міждисциплінарності виявляється визначеною контекстом діалогу філософії та спеціальної дисципліни. Соціальним системам, що самоорганізуються, не можна нав'язувати шляхи розвитку. Для розробки оптимальної стратегії управління необхідно враховувати траєкторії руху систем та сприяти вибору між цими траєкторіями відповідно до певної управлінської логіки. Синергетичні стратегії управління залежать від фазності руху соціальної системи: окремі етапи її розвитку відрізняються співвідношенням самоорганізації, організації, управління. Соціосинергетика припускає суб'єктивну можливість, додаючи мінімальні зусилля в потрібних точках, одержувати максимальні результати реалізації об'єктивного процесу. |