Анотація до роботи:

Віфлянцев В. В. Філософські засади розуміння біологічного часу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за фахом 09.00.02. – діалектика та методологія пізнання. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено виявленню філософських засад сучасних уявлень про біологічний час як особливу часову форму. Онтологічними засадами визнання реальності та об’єктивності біологічного часу є сукупність темпоральних властивостей систем живої природи. В гносеологічному аспекті адекватний спосіб кількісного опису динаміки біологічних процесів забезпечується уведенням метрики біологічного часу. В дисертації виявлені методологічні можливості уявлень про біологічний для розробки базових принципів сучасної теоретичної біології. Уявлення про біологічний час є методологічним підґрунтям здійснення теоретичного синтезу міждисциплінарного характеру в пізнанні сутності живого. В роботі показано, що світоглядні можливості уявлень біотемпоралізму органічно пов’язані з еволюціонізмом, системним підходом та синергетикою і виявляються в сприянні збагаченню філософського осмислення часу як всезагальної форми буття.

Висновки є теоретичними підсумками дослідження філософських засад концепції біотемпоральності з точки зору методології сучасної науки та перспектив подальшої розробки даної проблематики.

1. Для природознавства філософська категорія часу розкривається перш за все як параметр, тобто у своєму операціональному аспекті. Тому вирішальне значення для природничника, який досліджує динаміку природних систем, має процедура вимірювання часу. Саме тому, час в дисертації проаналізовано як метризовану тривалість. Саме процес вимірювання наповнює змістом природничонаукове поняття часу.

В дисертації здійснена філософська рефлексія над поняттям біологічного часу як особливою часовою формою. В цьому плані ми притримувалися традиції уявлень про часові форми, які відповідають різним видам руху матерії.

В дисертації підкреслюється думка, що вибір для опису динаміки певної природної системи відповідної часової форми визначається аспектом її дослідження: закономірності, які встановлюються при описі даної системи із застосуванням уявлень про дану часову форму мають адекватно з точки зору обраних вихідних теоретичних настанов відображати часову структуру системи і, разом з цим, формулювання встановлених закономірностей у термінах відповідної науки має бути якомога простішим. Але специфічні часові форми ні в якому разі не є натурфілософськими умоглядними схемами. Виділення часових форм базується на визнанні різноманітності і якісної своєрідності різних форм матеріального руху.

2. Основою онтологічною засадою концепції біотемпоралізму є специфіка часових залежностей біологічних систем. Розглядаючи час як систему відношень, тобто, виходячи із реляційних уявлень, можна виділити такі характерні риси органічних систем, які стосуються їх часової організації, як множинність, нерівномірність, направленість, особливості в ритмічній та просторово-часовій організації (специфіка симетрії). Ці властивості в комплексі створюють уявлення про якісну відмінність біологічного часу від інших часових форм.

Одне із фундаментальних емпіричних узагальнень сучасної біології полягає в тому, що всі біологічні системи, починаючи від біохімічних макромолекул і закінчуючи біосферою, перебувають у коливальному режимі. Коливальність біосистеми означає, що така система знаходиться в постійному очікуванні різноманітних зовнішніх впливів і в постійній готовності в той чи інший спосіб відповісти на ці впливи. Отже, біосистема наче вибирає можливі варіанти взаємодії з оточуючим середовищем і варіанти своїх можливих відповідей.

З причин відсутності строго детермінованого майбутнього в поведінці біосистем різко зростає роль випадкових, в тому числі і дуже малих впливів і взаємодій. Тому випадкові взаємодії виявляються необхідними для нормальної життєдіяльності біосистем. Вони надають багатий матеріал і вибір можливих варіантів відповідей. Тому вони здатні різко посилити процес самоорганізації, а отже, еволюції.

3. Основною гносеологічною засадою для виокремлення біологічного часу в особливу часову форму є наявність у нього специфічної метрики й одиниць вимірювання тривалостей. Класи співрівномірних процесів можуть існувати в таких цілісних високоінтегрованих матеріальних системах, в яких матеріальні процеси є настільки тісно взаємопов’язаними і поєднаними, що ведуть себе як єдиний потік, синхронно і пропорційно прискорюючись і сповільнюючись під впливом різноманітних і, в тому числі, випадково змінних факторів. Саме такими системами є живі організми. Про наявність в живих організмах класів співрівномірних біологічних процесів свідчать результати біологів, які описують розвиток живих організмів в специфічних одиницях тривалості. Біологічний і фізичний час є взаємно стохастичними, оскільки одиниці біологічного часу є тривалостями таких повторюваних біологічних процесів, які, якщо їх вимірювати в одиницях фізичного часу, змінюються випадковим чином, в залежності від випадкових змін характеристик оточуючого середовища.

4. Постановка питання щодо ролі, яку відіграє концепція біологічного часу в теоретичній біології та у формуванні сучасної наукової картини світу характеризує новизну даного дослідження. Будучи теоретичним конструктом міждисциплінарного, інтегративного характеру, зазначена концепція є не тільки методичним прийомом, що дозволяє адекватно описувати органічну природу, але ще й інструментом пізнання біологічних систем. В цьому плані концепція біотемпоралізму дозволяє моделювати процеси росту і розвитку живих організмів, досліджувати їх теоретичними засобами. Разом з цим, уявлення про біологічний час знімають суперечності, які виникають при намаганні універсалізувати часові залежності при узгодженні із фактами наявності якісних відмінностей просторово-часового континууму живого.

5. Отже, сучасне розуміння біологічного часу і відповідно – концепції біологічного часу органічно пов’язане з основною світоглядною проблемою біології – проблемою сутності життя. Тобто, концепція біологічного часу виходить далеко за межі біології як науки у сферу філософського знання. Її подальша розробка суттєво впливатиме на світоглядні та аксіологічні орієнтації людської екзистенції. Це пов’язано з тим, що в низку об’єктів, які розглядаються в аспекті проблеми біологічного часу в сучасній постнекласичній науці, невід’ємно включається і суб’єкт дослідження – людина в єдності її біологічних та соціокультурних вимірів.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації.

1. Віфлянцев В. В. Розвиток уявлень про біологічний час та їх актуальний філософський статус // Вісник Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Вип. 39. - С. 91 – 96.

2. Віфлянцев В. В. Часові конструкції в біології // Вісник Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Вип. 51. – С. 117 – 122.

3. Віфлянцев В. В. Онтологічні засади концепції біологічного часу // Практична філософія. – 2003. – № 2. – С. 212 – 219.

4. Віфлянцев В. В. Часові форми як методологічна проблема природознавства // Практична філософія. – 2003. – № 3. – С. 212 – 227.

5. Віфлянцев В. В. Часові форми у природознавстві // Вісник Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Вип. 55. – Тези доповідей на Міжнародній науковій конференції “Дні науки-2003”. – С. 92 – 93.