1. У дисертації представлені теоретичне узагальнення і рішення наукової проблеми сутності феномену соціальних трансгресій модерну і його ролі і місця в постсучасній соціально-історичній ситуації. Вперше феномен трансгресій модерну як сутність соціальної «ситуації постмодерну» спеціально обґрунтовується на рівні соціально-філософської концепції. 2. Вирішення цієї проблеми насамперед зажадало з’ясування сутності (будь-яких) трансгресій. Це дослідження здійснювалося шляхом зіставлення процесу трансгресій з механізмом зняття (die Aufhebung). За допомогою зняття здійснюється розвиток: деяка стадія процесу перестає існувати, переходячи у вищу стадію того ж процесу. У випадку трансгресії якісно новий, інший рівень не виникає, а відбуваються різні модифікації («мутації») колишнього рівня. Якщо ж щось нове виникає, то воно не скасовує старого, яке продовжує існувати поряд з ним. 3. Далі розкривається сутність трансгресій модерну. Сутність модерну вбачається в домінації раціональності як у свідомості, так і в суспільному житті, у світі в цілому. В ХХ столітті розум відмовляється від того, щоб однозначно програмувати (пророкувати) універсальне майбутнє. Допускається спонтанність процесів (чуттєвість – у суб’єктивній сфері, нелінійність, статистичність – в об’єктивній). Але раціональність не зникає: зазначені спонтанні процеси не скасовують, не знімають, а видозмінюють, диверсифікують – трансгресують – її. 4. У дисертації встановлено, що трансгресії модерну являють собою редукцію парадигм модерну за допомогою елімінації заключних фрагментів, що містять однозначне й універсальне уявлення про майбутнє, атрибутуєме всьому суспільству (граничної соціальної цілісності), внаслідок чого майбутнє з’являється як поліваріантне, відкрите. Ситуація трансгресій модерну не виключає атрибуцію універсально й однозначно визначеного майбутнього окремим соціальним групам і особистостям. 5. У дисертації продемонстровано, що в об’єктивному плані трансгресивні феномени виявляються в перевазі «спонтанних порядків» (Ф. Хайєк) над свідомими, у наростанні нелінійності, неврівноваженості соціальних процесів, у посиленні «сітьового» принципу. У дисертації докладно проаналізований феномен тілесності, що представляє собою суб’єктивну форму переживання соціальних процесів у суспільстві прискорених змін. Стан у постсучасному соціумі характеризується не пануванням тілесності над технологіями, а навперемінним вивільненням її з-під влади знаковості і новим влученням під неї. 6. Феномени «кінця історії» і «вічного повернення» можуть бути інтерпретовані як трансгресії модерну. В умовах, коли майбутнє не визначається прогресивно й однозначно, вони змушені повторюватися на техногенній основі. Унаслідок цього трансгресії модерну являють собою динамічну рівновагу між модерними і немодерними елементами соціумів. 7. Визначальним фактором «ситуації постмодерна» є криза «держави загального добробуту» – основного «свідомого порядку». 8. Соціально-структурною основою трансгресій модерну є поділ суспільства на представників «родової праці» і глобальну еліту, що самопрограмується. 9. У глобальному суспільстві, де соціуми і культури не відокремлюються настільки різко, як у міжнародному, один від одного, але і не зливаються в деяке гомоморфне ціле, зростає значення спонтанних зв’язків, сітьових структур тощо. |