Зазначено, що у даному дослідженні були проаналізовані найбільш репрезентативні, з моєї точки зору, філософські суїцидологічні концепції, розроблені у процесі розвитку західноєвропейської філософської думки. Подано головні результати аналітичної роботи, які були отримані у процесі рішення основних завдань дисертаційного дослідження, а також окреслено перспективи подальшого філософського осмислення природи феномена суїциду. Проведений аналіз дозволив сформулювати наступні висновки: 1. У ході роботи було виявлено, що суїцид насправді не є вчинком у силу своєї безцільності та ілюзорності. Суїцидент відкриває себе деструкції, продукує деструктивні дії та у результаті поглинається деструктивним началом. 2. Суїцидент забуває, що людська сутність є отакою лише при дотриманні умови необхідності людської скінченності. У історії філософії неодноразово підкреслювалося, що Людиною у повному розумінні цього слова можна бути, тільки маючи можливість і здатність померти. На цьому наголошували Г.В.Ф. Гегель, О. Кожев, М. Бланшо, А. Камю. Філософи акцентували увагу на значущості ризику, сполученого з можливістю смерті, у процесі становлення людини особистістю. При цьому необхідно відзначити, що набуття і розвиток можливості смерті для людини виступає актом конструктивним, тоді як самогубство таким не є, залишаючись при будь-яких обставинах актом деструктивним. Людство своїми пошуками безсмертя, що посилилися сьогодні, націлюється по максимуму на скасування смерті. Однак самогубство смерті не усуває. 3. Якщо людина сприймає суїцид як можливість, то тим самим вона не заперечує, а стверджує необхідність смерті, намагаючись не дотримуватися цього закону. Суїцид як можливий проект передбачає безумовну необхідність та неминучість смерті. Навпаки, якщо людина розглядає смерть як можливість, то тим самим вона виключає самогубство як активну дію, у зв’язку з чим зберігаються відкритість онтологічної перспективи та свобода активної життєдіяльності, що націлена на перетворення реальної дійсності. Це значить, що визнання можливості смерті сполучено з процесом життя, а визнання можливості самогубства означає неможливість існування. 4. Людина, перед якою суїцид розгортається як власна можливість, надалі не може відмовлятися від існування, оскільки вона більш не існує ні як особистість, ні як людина. Тепер вона є річ, тобто суще „що”. Тому суїцидент поринає у процес тотального детермінізму наявного, у зв’язку з чим у суїцидальній дії нічого не відбувається, а лише підтверджується наявне. 5. Дане дослідження послужило цілям обґрунтування правомірності створення екзистенціально-психоаналітичної концепції суїциду, оскільки проведений історико-філософський аналіз показав, що у всіх проаналізованих філософських суїцидологічних концепціях має місце синтез екзистенціальних та психоаналітичних елементів. Зокрема, проведений аналіз філософської спадщини античних мислителів у контексті проблеми суїциду дозволив виявити наявність екзистенціальних (страх смерті, туга, нудьга, самотність, сором тощо) та психоаналітичних (потяг до смерті, любов/ненависть до життя тощо) суїцидальних мотивів. 6. Звернення та облік екзистенціально-психоаналітичних засад феномена суїциду на протязі розвитку західноєвропейської філософської думки привели до формування у XIX ст. екзистенціально-психоаналітичного підходу до дослідження феномена суїциду, що простежується у роботах А. Шопенгауера, С. К’єркегора і Ф. Ніцше, та подальшій розробці екзистенціально-психоаналітичної теорії суїциду у XX ст., чому не приділялося достатньої уваги при дослідженні проблем філософської суїцидології. 7. Проведений аналіз дозволив дисертанту зробити наступний висновок відносно природи феномена самогубства, відмінної від природи феномена убивства: у суїцидальній дії не відбувається заперечення права Інших людей на життя: якщо при убивстві відбувається жертвоприношення у особі Іншого, то при самогубстві мова йде про жертвоприношення Себе. Як таке жертвоприношення базується на насильстві та потязі до смерті, що, як це не парадоксально, виступають рушійними силами життя. При цьому необхідно зрозуміти, що у випадку жертвоприношення відзначені сили протиборствують не людині як такій, а людському потягу до самозбереження, який, у свою чергу, не тільки не завжди приводить до самоствердження, але й може виступати обмежувачем життєдіяльності та розвитку, оскільки націлений на уникнення ризику, що є основою життєдіяльності. 8. Прийняття людиною суїцидального рішення обумовлюється мисленням. Однак слід враховувати, що процеси мислення, які протікають уже у суїцидальній свідомості, мають свої характерні риси. Так, суїцидальна свідомість може вважатися безпосередньо ясною тільки самим її носієм. Насправді навіть у рішучої й мужньої людини суїцидальна свідомість затемнена біллю, відчаєм, образою, бездіяльністю чи, навпаки, надто бурхливою діяльністю, яка не приносить результатів, – всім тим, що слугує перешкодою на шляху продовження її нормальної життєдіяльності. Напруга потоку суїцидальної свідомості наростає і, не отримуючи розрядки, досягає свого апогею у її звуженості до однієї точки. Відзначені затемненість та звуженість свідчать про травмованість суїцидальної свідомості. При цьому травма свідомості, у свою чергу, обумовлюється не внутрішньою сутністю „чистої” свідомості, а викликається зовнішнім соціальним впливом і оточенням, а також життєвими ситуаціями. 9. Суїцидент, перебуваючи у ситуації, не бажає і не у змозі більш виносити весь її тягар, сполучений з екзистенціалами страху, самотності, відчаю, а також з почуттями провини та гріха, і тому шляхом самогубства зважується на вихід з неї. При цьому його звужена свідомість не дозволяє йому бачити далі свого душевного болю і помітити, що обраний ним вихід з ситуації, іншими словами, відчинені двері, про які казав Епіктет, насправді є закриттям, межею усіх безмежних можливостей, потенційно присутніх у людині. 10. Слід пам’ятати, що до остаточного суїцидального рішення людину приводить кризова ситуація, усередині якої суїцидент опиняється замкненим. Однак першорядне значення тут має не кризова ситуація, а попередня конфліктна ситуація, у якій приймали участь як мінімум двоє. Таким чином, мова завжди йде про наявність Іншого (Інших), який вплинув на загострення почуттів чи ідей. 11. Замкненість кризової ситуації приводить до того, що людина з притаманними її суїцидальними тенденціями опиняється наодинці з собою. Причому ця людина може сприймати себе по-різному: – такою, що її не влаштовує, – такою, якою вона не бажає бути; – наділеною ідеєю, якою вона повинна стати: – наділеною бажанням довести, хто вона насправді, чого не розпізнали у ній інші; – втраченою у Іншому; – такою, що ототожнила себе з Іншим, який уже не належить їй; – такою, що утратила сенс життя, який розчинився у звичці; – такою, яка прокинулася від навколишньої закляклості, але не знає, що робити далі у дійсності, яка розкинулася перед нею. 12. Положення такої людини посилюється усвідомленням справжньої чи надуманої провини і гріховності. Врешті-решт, екзистенціальний відчай повністю поневолює свідомість такої людини, і вона зважується на її припинення, оскільки біль у процесі її діяльності стає або нестерпним, або приводить до тієї байдужості, у стані якої людина підсвідомо, але у певній мірі навмисно шукає слушний для себе нещасний випадок, щоб загинути. При цьому і ступінь навмисності може бути підсвідомим. 13. Замкнений у собі герметик (як визначив такий тип С. К’єркегор) не обов’язково буде мовчазним: його мовчання буде своєрідною шкарлупою, що приховує від сторонніх вух дійсно хвилюючу його тему чи ідею. При цьому ззовні він може виглядати навіть радісно, весело, а його прожекти можуть носити оптимістичний характер. Однак насправді уся ця удавана та нестримна веселість, цей оптимістичний настрій, що маскує песимізм, своїм підґрунтям мають не що інше, як потяг до смерті, який не має за мету досягнення можливості смерті, що сприяє збереженню Я. 14. Цілісне Я герметика уже надірване та відчужене не тільки від інших, але й від самого себе. У свою чергу, збільшення ступеня відчуження від самого себе, врешті-решт, приводить до повного відриву від себе ж і виступає, з моєї точки зору, тією межею, за якою актуалізується рішучість, внаслідок чого самогубство скоюється. 15. Порушення мовчання у даному випадку може привести до порятунку мовчальника. Однак установлення діалогу з Іншими повинно мати своєю умовою пильність та делікатність з їх боку, оскільки будь-яка необережність чи деталь може лише послужити поштовхом герметику для суїцидальної діяльності. 16. Порятунок можливий тільки у тому випадку, якщо „закрита” свідомість мовчальника почне „трохи відкриватися”, тим самим, впускаючи у себе перспективу тих екзистенціальних можливостей, які пов’язані з продовженням життя. У цілому, „відкрита” свідомість не підлягає суїцидальному ризику. Навпаки, „закрита” свідомість пов’язана з екзистенціальною можливістю суїциду, яка рано чи пізно реалізується у дійсності. У останньому випадку порожнеча, що оточує герметика ззовні, та його внутрішня порожнеча синтезуються у акті самогубства з граничною порожнечею зникнення. 17. Виключення людиною зі сфери власних можливостей можливості самогубства відкриває перед нею перспективу буття-супротив-смерті, сполучену з перспективою подолання смерті як можливості, та дозволяє активно конструювати свою лінію життя і зберігати, а також посилювати контроль над ситуаціями, у яких розгортається людська життєдіяльність. Подальша робота дисертанта у галузі філософської суїцидології буде націлена на розробку універсальної теоретичної моделі суїциду з урахуванням онтологічних параметрів людини, оскільки саме останні, як було показано у ході даного дослідження, репрезентують суть феномена суїциду. Передбачається проведення структурного історико-філософського аналізу феномена суїциду в історії вітчизняної та російської філософської думки. У перспективі подальшого дослідження феномена суїциду передбачається розробка програми превенції самогубств на філософській основі, що дозволить надавати допомогу людям з суїцидальними нахилами без медикаментозного утручання. Основні положення дисертації висвітлені у монографії: Осетрова О.А. Феномен суицида в истории западноевропейской философии: Монография. – К.: Вища освіта, 2007. – 351 с. (24,15 д.а.). Основний зміст і результати дисертації викладено у 31 статті. Статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України: 1. Осетрова О.А. Проблема жизни и смерти в философско-этической концепции Фр. Ницше // Грані, 4 (30) липень – серпень, 2003. – С. 108 – 112. 2. Осетрова О.А. Проблема самоубийства в творчестве Д. Юма // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. – Дн-ськ: РВВ ДНУ, 2003. – С. 60 – 71. 3. Осетрова О.А. Феномен Сократа // Філософія, культура, життя. – Дн-ськ, 2003. – Вип. 21. – С. 49 –57. 4. Осетрова О.А. О природе философского самоубийства // Філософія, культура, життя. – Дн-ськ, 2003. – Вип. 22. – С. 113 – 121. 5. Осетрова О.А. Психоаналитический аспект исследования феномена суицида // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. – Дн-ськ: РВВ ДНУ, 2003. – Вип. 9. – С. 98 – 107. 6. Осетрова О.А. О социальных факторах суицидального риска // Вісник Дніпропетровського університету. Історія і філософія науки і техніки. – Дн-ськ, 2003. – Вип. 10. – С. 41 – 48. 7. Осетрова О.О. Екзистенціальні мотиви філософської спадщини Л.А. Сенеки (компаративний аналіз творчості Сенеки і А. Камю) // Грані, 1 (33) січень – лютий, 2004. – С. 85 – 91. 8. Осетрова О.А. Психоаналитические элементы философии С. Кьеркегора // Грані, 4 (36) липень – серпень, 2004. – С. 81 – 86. 9. Осетрова О.А. И. Кант и Л.А. Сенека о проблеме самоубийства (компаративный анализ) // Філософсько-антропологічні студії. – К.: Стилос, Дн-ськ: РВВ ДНУ, 2004. – Спецвипуск. – С. 166 – 179. 10. Осетрова О.А. Религиозно-экзистенциальный аспект феномена суицида в творчестве И. Канта // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. – Дн-ськ: РВВ ДНУ, 2004. – Вип. 10. – С. 73 – 82. 11. Осетрова О.А. Женщина и самоубийство (анализ творчества Ч. Ломброзо) // Вісник Дніпропетровського університету. Історія і філософія науки і техніки. – Дн-ськ, 2004. – Вип. 11. – № 4. – С. 35 – 43. 12. Осетрова О.А. А. Шопенгауэр о самоубийстве // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. – Дн-ськ: РВВ ДНУ, 2004. – № 9. – С. 74 – 83. 13. Осетрова О.А. Экзистенциально-психоаналитическая интерпретация мировоззрения древних египтян (анализ древнеегипетской „Книги Мертвых”) // Грані, 5 (37) вересень – жовтень, 2004. – С. 75 – 79. 14. Осетрова О.А. Человек: от сознания к смерти // Філософія, культура, життя. – Дн-ськ, 2004. – Вип. 24. – С. 50 – 63. 15. Осетрова О.А. Концепция „выживания” человека в мире (анализ творчества А. Камю) // Грані, 6 (38) листопад – грудень, 2004. – С. 77 – 81. 16. Осетрова О.О. Геронтологічна проблематика в контексті суїцидологічної концепції Л.А. Сенеки // Філософія, культура, життя. – Дн-ськ, 2005. – Вип. 25. – С. 109 – 116. 17. Осетрова О.А. Экзистенциальные элементы философии С. Кьеркегора в контексте суицидологической проблематики // Грані, 2 (40) березень – квітень, 2005. – С. 60 – 65. 18. Осетрова О.А. Проблема человека в творчестве А. Шопенгауэра: экзистенциально-психоаналитический ключ современного исследования // Грані, 1 (39) січень – лютий, 2005. – С. 66 – 71. 19. Осетрова О.А. Гегель: Человек. Смерть. Самоубийство // Грані, 5 (43) вересень – жовтень, 2005. – С. 155 – 159. 20. Осетрова О.О. М. Монтень: наявність/відсутність страху смерті в людині та суїцид // Філософські проблеми гуманітарних наук. – К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. – № 10 – 11. – С. 214 – 218. 21. Осетрова О.О. Самогубство як сумна необхідність (аналіз філософських творів Л. Фейєрбаха) // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. – Дн-ськ: ДНУ, 2005. – Вип. 12. – С. 49–57. 22. Осетрова О.А. П.А. Гольбах: суицидная мотивация // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2005. – Вип. 15. – С. 138 – 144. 23. Осетрова О.О. „Вертер” Й.-В. Гете як спроба суїцидологічного досвіду // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. – Дн-ськ: РВВ ДНУ, 2005. – С. 97 – 110. 24. Осетрова О.О. Імітація та суїцид // Філософія, культура, життя. – Дн-ськ, 2006. – Вип. 26. – С. 110 – 121. 25. Осетрова О.А. Эвтаназия: проблема выбора // Грані, 1 (45) січень – лютий, 2006. – С. 68 – 73. 26. Осетрова О.А. Место смерти в религиозно-философском видении мира Августина Блаженного // Філософія, культура, життя. – Дн-ськ, 2006. – Спеціальний випуск. – С. 151 – 157. 27. Осетрова О.А. Аврелий Августин о грехе самоубийства // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2006. – Вип. 16. – С. 75 – 82. 28. Осетрова О.О. Самотність як суїцидний чинник // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. – Дн-ськ: ДНУ, 2006. – С. 45 – 52. 29. Осетрова О.А. Феномен смерти в контексте проблемы самоубийства (на материале Библии) // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. – Дн-ськ: ДНУ, 2006. – Вип. 13. – С. 43 – 49. 30. Осетрова О.А. Техногенная цивилизация и проблема самоубийства // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. – Дн-ськ: ДНУ, 2006. – Вип. 14. – С. 138 – 142. У іншому виданні вийшла: 31. Осетрова О.А. Экономическая аномия и суицид // Zarzadzanie i marketing. – Rzeszow, 2006. – Zeszyt 6. – P. 213 – 220 (Жешув, Польша). | 