Анотація до роботи:

Мовчан М.М. Феномен самотності як проблема буття особистості в соціальному середовищі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. –Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. – Київ, 2008.

Актуальність досліджуваної теми обумовлена загостренням проблеми самотності в соціальному середовищі. Автор аналізує визначення самотності, які представлені зарубіжними й вітчизняними вченими; дає власне визначення самотності. В дослідженні представлено онтологічний статус самотності. Запропонована онтологічна модель самотності відображає динаміку появи самотності як системного цілого.

Серед восьми теоретичних підходів до самотності значне місце приділено екзистенціальній концепції, яка в філософському осмисленні самотності посідає особливе місце.

У роботі розкривається феноменологія самотності через генезис самотності відповідно з розвитком компонентів “Я-“ і “Ми-свідомість” людини. Виявлені і розглянуті: тенденції самотності (самотність як усамітнення і негативна самотність), чоловіча й жіноча іпостасі феномена самотності на певних етапах розвитку особистості людини, дві форми прояву самотності – зовнішня і внутрішня, причини самотності, які пов’язані з комунікацією й соціальною адаптацією та шляхи втечі й реального подолання самотності.

Основні результати дисертаційного дослідження можна звести до таких положень:

1. Проблема самотності особистості має сьогодні таку ж актуальність, як і десятки, сотні років тому. Самотність належить до переліку тих понять, реальний життєвий смисл яких, на перший погляд, чітко уявляється навіть буденній свідомості, але подібна ясність може заводити в оману, бо вона приховує надзвичайно складний і суперечливий смисл, який важко піддається раціонального аналізу.

2. Самотність означає два стани: зовнішній і внутрішній, що тісно пов’язані між собою, але не тотожні. Зовнішня самотність може бути результатом суперечності людини й соціального оточення (випадок, конфлікт, лихо, катастрофа тощо). Внутрішня самотність – результат суперечності людини з собою, що призводить до втрати та пошуку самототожності. Її можна назвати екзистенційною.

3. Онтологічний статус самотності визначає основний напрямок в осмисленні самотності як сутнісної характеристики буття людини. У цьому контексті самотність постає екзистенційним станом.

4. Найбільший внесок у розробку й осмислення самотності в філософії з теоретичних підходів до самотності зроблено екзистенціалістами. Екзистенціальна позиція має у своєму активі масштабну філософську традицію, підкреслює часовий і динамічний аспекти подій і змін, що проходять у внутрішньому світі людини. Екзистенціалізм, єдиний серед усіх теорій, розглядає самотність як універсальну характеристику людського буття. За точку відліку приймається той “факт”, що люди з самого початку самотні.

5. Феноменологію самотності більш повно розкриває генезис самотності відповідно з розвитком таких важливих компонентів свідомості людини як “Я-” і “Ми-свідомість” на історичних етапах розвитку людства. Структуру “Я-свідомість” утворює діалектична єдність трьох компонентів: самопізнання, емоційно-цінністного ставлення до себе та саморегулювання. Колективна свідомість окремої людини, яка визначається належністю індивіда до його соціальної групи – це “Ми-свідомість. Епоха Відродження вперше виділяє індивідуальність людини як її самосвідомість і характеристику особистості. Унікальність, неповторність якостей і властивостей стає самоцінністю і тим чинником, що визначає “Я-свідомість”. У цей час і виникає проблема самотності, але її трактують як благо і необхідну умову становлення індивідуальності й творчості. В ХІХ – ХХ століттях проходить процес швидкої зміни в структурі “Ми-свідомість”. Розпад компонента “Ми” в свідомості людей став тією основою, на якій виросло масове почуття відірваності й відчуженості від світу людей, яке переживається як глибока, особиста самотність.

6. При аналізі феномена самотності виділяються дві тенденції: позитивна самотність (усамітнення) і негативна самотність. Самотність як усамітнення – це позитивне начало із якого народжується повноцінна особистість. Усамітнення бере свій початок від самітництва. Самотність як негативний чи пасивний стан може руйнувати особистість людини. Ця самотність – туга, що виростає немовби із середини – стан душевної ізольованості. Вона отримала особливу актуальність починаючи з XIX-XX ст. і стала особистісною.

7. Самотність має чоловічу й жіночу іпостасі. На відповідних етапах розвитку особистості людини феномен самотності набуває свою специфіку. Означений феномен на цих етапах (від юності до старості) має більш жіночий “лик”. Жінка завжди тяжче переносить самотність, ніж чоловік. Самотність для неї є та реальність, якої вона намагається уникнути. Тема самотності для жінки завжди більш очевидна, ніж для чоловіка.

8. Самотність тісно пов’язана із спілкуванням, комунікацією. У наш час з’явилася небезпечна тенденція надавати перевагу в якості співрозмовника неживим предметам: багатоканальному телебаченню, комп’ютерній мережі, відео, газетам, радіо тощо. Наша комунікація неефективна й неякісна. Ми організовуємо її за жорсткою схемою: отримати необхідну інформацію, річ, послугу тощо. Реальна комунікація – це смисловий і ідеально-змістовний аспект соціальної взаємодії. В ній і організація взаємовідносин, і пізнання й інформація.

9. Зовнішня (соціальна) самотність долається звичайною комунікацією (комунікацією як такою). Внутрішню (екзистенційну) самотність можна подолати лише екзистенційною (внутрішньою) комунікацією. Ця комунікація стосується глибинних смисложиттєвих орієнтацій і має вільний характер. Вона долає все зверхнє і прагматичне в людському спілкуванні, приводить до справжньої поваги у взаємовідносинах між людьми.

10. У виникненні самотності важливу роль відіграє соціальна адаптація. Це – складне явище, яке пов’язане з індивідуальними особливостями людини, і з позицією особистості в суспільстві. Адаптація вважається як відповідний процес, так і його кінцевий результат, виражений станом адаптованості людини до нових факторів середовища. Феномен самотності виникає при неуспішній адаптації.

11. Сучасні практики, які пропонують боротися із самотністю використовуючи при цьому занурення в суєту буденності, подорожі, обновлення й збочення в сексі, алкоголь, наркотики, тютюнопаління, самогубство тощо, можна інтерпретувати як терапія від самотності, котра має негативний аспект – спробу уникнути зустрічі із самим собою.

12. Екзистенціальна технологія подолання самотності зазначає, що самотність є частиною існування, і ми повинні знайти спосіб прийняти її. Людина мусить почати переживати й терпіти самотність, щоб отримати доступ до ресурсів, які дозволяють повніше справитись з своєю екзистенціальною ізоляцією.

13. Повністю подолати самотність неможливо, але, напевно, й непотрібно. Сучасна людина повинна зрозуміти природу самотності. Особистість, перш за все, має бути внутрішньо вільною, і в той же час стати повноцінним суб’єктом людської діяльності. А це означає: оволодіти глибинами міжлюдського спілкування, навчитися жити в умовах зростаючої соціокультурної комунікації, знайти мову позасуб’єктних відносин з природою. Коли ж мова заходить про екзистенціальну самотність, то тут необхідно навчитися приймати її як необхідну частину нашого буття, усвідомити її й перетворити в усамітнення, яке повертає природність.

Публікації автора:

1. Мовчан М.М. Феномен самотності: проблеми і перспективи // Збірник наукових праць “Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії”. – Запоріжжя: ЗДІА, 2004. – № 17. – С. 117–130.

2. Мовчан М.М. Осмислення феномена самотності як проблеми суспільного буття особистості // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. Вип. 13. – Київ – Полтава, 2005. – С. 141–156.

3. Мовчан М.М. Ця багатогранна самотність... Філософський аспект // Мандрівець. – Київ, 2005. – № 1. – С. 76–81.

4. Мовчан М.М. Феномен самотності: літературно-художнє, релігійне та філософське осмислення // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць: Вип. 242–243. Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – С.25–29.

5. Мовчан М.М. Філософський аспект лабіринтів самотності // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. Вип. 15. – Київ – Полтава, 2006. – С.145–163.

6. Мовчан М.М. Лабіринти самотності: Філософські та релігійні аспекти // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 301–302. Філософія. – Чернівці: Рута, 2006. – С.217–219.

7. Мовчан М.М. Самотність як проблема соціально-психологічної адаптації та виховання особистості // Матеріали XXIV науково-методичної конференції “Соціальні та морально-психологічні важелі вдосконалення навчально-виховного процесу”. – Полтава: ПКІ, 2000. – С.180–185.

8. Мовчан М.М. Самотність як проблема соціального середовища у світлі компонентів “Я-“ і “Ми-свідомість” // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія: Гуманітарні науки. – Полтава: ПУСКУ, 2001. – № 2 (2). – С.33–37.

9. Мовчан М.М. Філософське осмислення самотності: екзистенціальний підхід // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія: Гуманітарні науки. – Полтава: ПУСКУ, 2002.– № 2 (6).– С.33–37.

10. Мовчан М.М. Вирішення проблеми самотності і відчуження в середовищі студентів-першокурсників з використанням педагогічної технології А.С.Макаренка // Імідж сучасного педагога. – Полтава: АСМІ, 2002. – № 4–5. С.81–83.

11. Мовчан М.М. Проблема самотності: соціально-філософський аспект // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія: Гуманітарні науки. – Полтава: ПУСКУ, 2003. – № 3 (10). – С.46–49.

12. Мовчан М.М. Почуття самотності як проблема соціально-психологічної адаптації першокурсників у вищому навчальному закладі та сучасні засоби її розв’язання // Матеріали науково-практичної конференції “Україна наукова 2003”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С.58–60.

13. Мовчан М.М. Проблема самотності в процесі адаптації до вищого навчального закладу і якість навчання // Матеріали XXVIII міжвузівської науково-методичної конференції “Моніторинг якості процесів і результатів освітньої діяльності”. – Полтава: ПУСКУ, 2003 – С.230–232.

14. Мовчан М.М. Філософська рефлексія над проблемою самотності як важливий засіб осмислення таємниці буття людини // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія: Гуманітарні науки. – Полтава: ПУСКУ, 2004. – № 3 (14). – С. 27–31.

15. Мовчан М.М. Самотність як проблема адаптації студентів-першокурсників до соціально-психологічного простору ВНЗ // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Київ, 2004.– Т. VI. – С. 195–203.

16. Мовчан М.М. Самотність як проблема буття особистості // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Том 45. Соціальна філософія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С.34–36.

17. Мовчан М.М. Самотність особистості як соціально-психологічна проблема // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. – 702, серія: Психологія. – Вип. 34. – Харків, 2005. – С. 124–128.

18. Мовчан М.М. Полівекторний феномен самотності у філософсько-антропологічному дискурсі // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія: Гуманітарні науки. – Полтава: ПУСКУ, 2006. – № 3 (20). – С. 17–22.