У дисертації подано нове вирішення наукової проблеми – невідповідності номінального категоріального статусу поняття “соціальний престиж” його реальному місцю в понятійно-категоріальному апараті теоретичної соціології. Можемо сказати, що поняття “соціальний престиж” у своєму розвитку, вслід за розвитком соціології, набуло категоріальних ознак. Воно пройшло шлях від терміна та поняття переважно емпіричного рівня (перша половина ХХ століття) через поняття теорій середнього рівня (середина та друга половина ХХ століття) до категорії теоретичної соціології (рубіж XX-XXI століть). Для поняття “соціальний престиж” характерними є такі категоріальні ознаки: у розвитку змісту та функцій даного поняття відбувається розширення, зміна його об’єктивного аналогу, завдяки чому розширюється предметна область вжитку поняття, зростає інтегративний і пізнавальний потенціал даного поняття, змінюється теоретико-методологічний потенціал поняття “соціальний престиж”.
Звідси випливають пізнавальні функції, які виконує це поняття у понятійно-категоріальному апараті теоретичної соціології: власне пізнавальна (зі зростаючим узагальнюючим потенціалом), світоглядна, конструююча, онтологічна, методологічна, логічна, регулятивна, евристична, синтезуюча, а також методична функція в емпіричній соціології. Це, вважаємо, є прямим свідченням досягнення нею статусу категорії соціології та поповнення тим самим її понятійно-категоріального апарату. Категорія “соціальний престиж” логічно та змістовно пов’язана з такими категоріями соціології: “соціальна дія”, “соціальна значущість соціальної дії”, “соціальна норма”, “соціальна цінність”, “соціальна потреба”, “соціальна ідентичність”, “соціальний статус”, “суб’єктивна соціальна структура суспільства”. Категорія “соціальний престиж” позначає суб’єктивну (а точніше – інтерсуб’єктивну) оцінку ступеня відповідності суб’єкта чи об’єкта заздалегідь прийнятим оцінкам і нормам соціального авторитету, соціальної довіри, соціальної поваги, соціального впливу та соціальної значущості у спільноті, які, у свою чергу, формуються завдяки соціальній увазі до нього. Таким чином, «соціальний престиж» інтегрує у собі шість складових: ступінь соціального авторитету, ступінь соціальної довіри, ступінь соціальної поваги, ступінь соціального впливу, ступінь соціальної значущості, ступінь соціальної уваги. Крім цього, можемо говорити про соціальну успішність як про зовнішній, “об’єктивний” показник соціального престижу. Складність емпіричної інтерпретації категорії “соціальний престиж” і полягає в складності операціоналізації цих складових, а також в узагальнюючій ролі даної соціологічної категорії. Саме тому ми можемо опосередковано говорити про методичну функцію категорії “соціальний престиж”, і, відповідно, про її часткову операціоналізацію. Іншими словами, операціоналізувати можна окремі складові “соціального престижу”: “престиж професій”, “престиж споживання”, “престиж влади” тощо. Свою методичну функцію категорія “соціальний престиж” виконує за допомогою інших понять: “довіра”, “перевага”, “позитивна оцінка”, “авторитет”. Престиж влади в Україні забезпечується як допуском до дефіцитарних ресурсів, так і її легітимністю, тобто підтримкою населенням шляхом надання певного символічного капіталу (зокрема, обрання під час голосування). Однак престиж суб’єктів влади як складова престижу влади має набагато складнішу природу. Зокрема, він може забезпечуватися завдяки задоволенню найнагальніших потреб населення, що буде сприяти довірі до даного суб’єкта. Таким чином, у дисертації узагальнено розвиток концептуальних уявлень про соціальний престиж, визначено ступінь залучення терміна “соціальний престиж” у соціологічний дискурс, розкрито категоріальні ознаки поняття, охарактеризовано його основні онтологічні виміри та з’ясовано особливості процедури операціоналізації. Отже, доведено, що у ході еволюції свого змісту та пізнавальних функцій поняття “соціальний престиж” досягло категоріального рівня, тобто набуло статусу категорії теоретичної соціології, що відповідає меті роботи. |
