1. Вперше здійснено дослідження еволюції візантійської традиції в літургійному шитві візантійського світу. Проведений в дисертації аналіз теоретичного матеріалу, архівних документів, вцілілого корпусу пам’яток або ж наведених в літературних джерелах втрачених предметів, систематизація нових та раніше відомих даних дозволяє не тільки розширити розроблену попередниками фактологічну базу, заповнити в ній певні прогалини, а й створити належне підґрунтя для дослідження заявленої проблеми. 2. Показано, що зображення на богослужебних тканинах ведуть походження від старозавітної біблійної традиції і новозавітного Переказу. Цим зумовлений розвиток зображень на церковних тканинах у тісному зв'язку з богослужінням, що у своїх витоках передувало релігійному живопису. 3. Виявлено, що візантійські твори літургійного шитва із сценою «Євхаристія» мали два основних варіанти: до першого віднесено ті, в яких сюжет подавався у двох частинах і на двох воздухах, а Христос зображувався у тричетвертному повороті, причащающим апостолів. Другому варіанту притаманне фронтальне зображення Христа, благословляючого Святі Дари, або апостолів, або причащаючого останніх. Візантійська традиція дотримується символіки і текстів євхаристичного канону. Аналіз показав, що в молдовалаських і румунських пам’ятках зустрічається тільки перший варіант. У російських цей варіант змінюється: обидві частини композиції завжди поєднані на одному воздухові, що прослідковується до XIV cт. На грецьких та балканських па’мятках до цього часу зберігається другий варіант. 4. Дослідження показало, що т. зв. пелена «Богоматір Оранта» (1216) з собору Св. Софії в Охриді є воздухом, що розкриває візантійські корені використання цієї іконографії в літургійному шитві і зумовлює її зв’язок з Євхаристією. Широкого поширення образ Богородиці набув у російських покрівцях, відмітною рисою яких стало погрудне зображення Богоматері в медальйоні в оточенні ангелів, що представлено у двох типах – «Богородиця Втілення» і «Богородиця Знамення». Виявлено термінологічну неясність вживання цих назв у музейній практиці, ключовим моментом у визначенні яких має бути положення рук Христа-Дитини. Показано, що з українських покрівців до XVI ст. зберігся лише один - «Богородиця Знамення». Висвітлено, що як візантійські, так і російські й українська пам’ятки літургійного шитва із зображенням Богородиці ведуть походження від образу Богоматері Епіскепсис із Влахернського храму і катапетасми із собору cв. Софії в Константинополі. В інших країнах візантійського кола зображення Богородиці на воздухах не поширились. 5. Євхаристичну тему, як показано в дисертації, продовжують сюжети із зображенням Христа як Агнця Божого. Витоки цього сюжету знаходяться у візантійських і балканських фресках XI – XII ст. з композиціями на тему «Служба Св. Отців» - авторів Літургії. Проведений аналіз показав, що як у фресках того ж походження до XIV ст., так і у нині втрачених візантійських воздухах XV ст. зберігається ілюстративний підхід, коли біля Агнця зображуються св. Отці-літургісти, які здійснюють богослужіння. З XIV ст. у фресках, а у XV ст. і у пам’ятках літургійного шитва, що збереглися, в сюжеті «Служба св. Отців» з’являються образи ангелів, роль яких в композиції все більш зростає. Остання фаза еволюції цієї іконографії, коли зникає ілюстративний підхід і увага переноситься на головний символ – «Агнець Божий», що найяскравіше прослідковується на російських воздухах. У процесі дослідження розкрито також принцип композиційної побудови сюжету «Літургія Василія Великого» на російському покрівці XV ст. з хрестоподібно розташованими його частинами у вигляді п’яти кіл. Висловлено версію про вплив на цю іконографію класичної форми рипид. 6. Розкрито, що сюжет «Оплакування», найпоширеніший в літургійному шитві, розвивався як відображення різних аспектів євхаристичної Жертви, чим зумовлена багатогранність у його трактуванні. Особливе типологічне розмаїття іконографічних схем цього сюжету поставило перед необхідністю провести класифікацію. Виходячи із символічного змісту зображень, виявлено чотири основних типи в іконографії «Оплакування»: тїнственний (містичний), соборний, подійний та іконний. Аналіз показав, що до першого типу з його містичною наповненістю змісту відносяться більшість російських плащаниць і дві українські XV ст., що наслідували візантійську традицію. У двох наступних типах, поширених серед російських пам’яток XVI ст., посилюється розповідність, відбувається серйозний іконографічний зсув, що виявляється у зростаючому відході від аскетичності та посиленні земного характеру в зображенні євангельських подій. Останній, четвертий тип, що так само прослідковується серед російських плащаниць і возухів XV – XVI ст., свідчить про залежність їхніх композиційних схем від тих, що склалися в іконі. 7. Досліджено зв'язок з візантійською традицією фрагментів золотного шитва кінця XIII ст. із Софії Київської. З'ясовано, що шиті золотом фігурні зображення належать єпитрахилі митрополита Кирила II (1241-1280). Запропонована реконструкція її іконографічної програми і визначено два раніше невідомих персонажі (Іоанн Златоуст і апостол). Акцентовано що ця пам’ятка є єдиною найстарішою єпитрахиллю серед країн візантійського світу. Більш того, ретельне вивчення фотографій поховання, вцілілих орнаментальних мотивів дало підстави для припущення про їхнє розташування на сакосі митрополита Кирила II ще у XIII ст. за часів Київської Русі, чим спростовується існуюча думка про появу цього предмета церковного вбрання лише з XIV ст. 8. Проведена класифікація іконографічної програми єпитрахилей XIII – XVI ст., виходячи з основних сюжетів у верхній частині твору, дозволила виокремити дві групи пам’яток – Деісус і Благовіщення. У композиціях «Деісус», крім відомого варіанта, виявлена нова різновидність, що зустрічається лише в іконографії єпитрахилей – Деісус з Орантою. Уточнено атрибуцію двох відомих російських єпитрахилей – т. зв. епитрахиль митрополита Фотія (XIV ст.) та єпитрахиль з музею «Новий Єрусалим» (XV ст.). 9. Виявлено, що особливості еволюції візантійської традиції в іконографії літургійного шитва показують лінію розвитку, спрямовану на поглиблення зв’язку з літургійним осмисленням сюжетів і образів, на розкриття в них багатогранності Літургії. В цілому цю еволюцію можна представити наступною схемою: кінець XІI –XIІI ст. – утворення перших сюжетних варіантів; XIV ст. – початок XV ст. – активне формування нових типів іконографії та їх розмаїття; XV – середина XVI ст. – паралельне використання різноманітних іконографічних схем; друга половина XVI ст. - тенденція до сюжетної та іконографічної уніфікації у літургійному шитві країн візантійського світу. |
