У висновках викладені загальні підсумки дослідження проблеми. Встановлено, що напередодні Першої світової війни Німеччина розглядала Україну як політично та економічно інтегровану частину Російської імперії. Офіційна політика німецького уряду базувалася на визнанні територіальної цілісності та неподільності Росії. Український національно-визвольний рух при визначенні зовнішньополітичної стратегії не брався німецьким державним керівництвом до уваги. Перша світова війна поставила українське питання в Європі у практичну площину. Німеччина стала першою з держав, яка включила його в свою програму повоєнного устрою континенту. Каталізатором цього процесу виступили українські еміграційні осередки. У Німеччині українське питання від самого початку розглядалося або як інструмент досягнення короткотермінових військових цілей, або як геополітичний чинник стратегічного значення. Носієм першого підходу було військове керівництво країни, другого – міністерство закордонних справ та інші урядові інституції. Ця суперечливість виявилася визначальною для українсько-німецьких відносин усього досліджуваного періоду. Брестські угоди заклали підвалини міждержавних українсько-німецьких відносин й визначили їх зміст на роки вперед. Українські очікування від кооперації з Берліном справдилися частково. З одного боку, було відвернуто небезпеку встановлення більшовицького режиму. Стабілізуючим фактором виступила співпраця в фінансовій сфері, яка мала стати фундаментом загальноекономічної стабілізації. З іншого боку, не виправдалися сподівання Києва на швидке економічне піднесення, які пов‘язувалися з німецьким технологічним імпортом. Одним з найважливіших компонентів українсько-німецьких відносин стали двосторонні економічні, зокрема фінансові угоди і створений на їх підставі український депозит у німецьких банках. Цей депозит став фактором не тільки українсько-німецьких відносин, але й європейської політики на період до Рапалльської конференції. Фактор українського депозиту впливав не тільки на відносини між Німеччиною та всіма українськими урядами, але й на відносини між Німеччиною та Антантою та, хоча й опосередковано, Німеччиною, Україною та Польщею. Після поразки Німеччини у Першій світовій війні Україна зберегла свою важливість для Берліна. Берлін намагався використати українське питання для розхитування спільної позиції Антанти стосовно Берліна й налагодити, шляхом участі у спільних німецько-англійсько-українських політичних та економічних проектах, особливі стосунки з Великою Британією як противагою гегемонії Франції у континентальній Європі. Українська сторона намагалася використати військовий потенціал Німеччини, поєднавши його з політичним впливом Британії. Українська дипломатія намагалася залучити Берлін та Лондон до активної підтримки українського руху. Фінансові угод між Берліном та Києвом від 1918 року перетворилися в 1919–1920 роках на дуже важливий момент відносин між Німеччиною та Директорією УНР. Проблема українського депозиту в Рейхсбанку Німеччини відігравала особливо вагому роль. Якщо Директорія намагалася використати депозит в своїх інтересах, то зусилля Берліну були спрямовані на пошук шляхів відмови від своїх фінансових зобов’язань. База для німецько-радянського зближення, яке мало своїм апогеєм Рапалльську угоду, склалася 1920 р. Український уряд в еміграції перестав цікавити Берлін як серйозний політичний партнер й українська політика Німеччини набуває виразної радянської орієнтації. Намагання атомізованого українського державного представництва за кордоном привернути увагу Берліна до українського питання, наголошуючи на економічній привабливості та перспективності його країни не мав успіху. Загалом в українсько-німецьких відносинах 1914-19120 рр. можна визначити такі етапи: – серпень 1914 р. – листопад 1914 р. Цей етап характеризувався активними українсько-німецькими контактами, які мали своїм наслідком визнання урядом Німеччини важливості створення незалежної української держави; листопад 1914 р. – січень 1918 р. Етап згортання активних контактів і обмеження співпраці питаннями пропаганди та агітації; січень 1918 р. – жовтень 1918 р. Етап інтенсивних міждержавних відносин, укладання основних міждержавних угод, будування відносин на базі Брестського договору; жовтень 1918 р. – середина грудня 1918 р. Етап намагань узгодити українсько-німецькі стосунки з політикою Антанти й створити тристоронній альянс Україна-Німеччина-Антанта; середина грудня 1918 р. – середина січня 1919 р. Етап згортання двосторонніх відносин внаслідок антигетьманського перевороту та революції в Німеччині; середина грудня 1919 р. – червень 1919 р. Етап активізації міждержавних відносин і спроби побудови спільної політики на антипольській основі; червень 1919 р. – кінець 1920 р. Етап двосторонніх відносин в умовах дії Версальського договору. Таким чином говорити про поступальний характер еволюції українсько-німецьких відносин можна лише зі значними застереженнями. В умовах стрімких змін політичних, стратегічних та економічних реалій в перебігу І Світової війни ані Німеччина, ані Україна не змогли виробити чіткої програми двосторонніх відносин, яка змогла б перебороти несприятливі обставини, викликані поразкою Німеччини як головного партнера України. Обопільне зацікавлення носило флуктуаційний характер з властивим для нього чередуванням сплесків та затухань. Список опублікованих праць: 1. Перепадя В.В. Українсько-німецькі відносини в 1914–1920 рр. Соціоісторичний аналіз. – Запоріжжя: Лабораторія видавничих технологій і комп‘ютерної графіки Запорізького державного університету, 1999. – 144 с. 2. Перепадя В.В. Українсько-німецькі відносини в період громадянської війни в Україні: фінансова та політична компоненти. – Київ: “Абрис”, 1999. – 32 с. 3. Перепадя В.В. Вплив Німеччини на реалізацію політики уряду П.Скоропадського щодо Криму (за німецькими документами) Кримська проблема в 1917–1918 рр. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: ЗДУ, 2004. – Вип. XVІІ. – C. 142– 146. 4. Перепадя В.В. Україна та Німеччина від Комп‘єнського перемир‘я до імплементації Версальського договору // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – Вип. XIV. – C. 98– 105. 5. Перепадя В.В., Пижик В.В. Україна в зовнішній політиці Німеччини кінця 1918 – середини 1919 рр. (за німецькими документами) // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія “Історія”. – К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000. – Вип. 49. – С. 34– 37. Особистий внесок здобувача. У статті, написаній у співавторстві, дисертантом досліджено проблемні моменти українсько-німецьких відносин в умовах військової поразки Німеччини у Першій світовій війні. 6. Перепадя В.В. Кримська проблема в 1917-1918 рр. // Південна Україна ХХ століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ – Запоріжжя: ЗДУ, 1998. – Вип. 1 (4). – C. 128– 139. Матеріали наукових конференцій 7. Перепадя В.В. До питання про українсько-турецький десант на Чорноморському театрі війни восени 1914 року // Міжнародні зв‘язки народів Європи. Матеріали наукової конференції 1-2 листопада 1996 року. – Запоріжжя: РА 1996. – С. 48-50. | 