На підставі системних геологічних досліджень Приазовського блоку УЩ встановлені етапи активізації розломів, конкретизовані кінематичні характеристики етапів у відповідних полях палеонапруги, в парагенезисах зон розломів визначені структурні елементи, які є найбільш сприятливими факторами зруденіння. У підсумку комплексних регіональних досліджень отримані нові геолого-генетичні висновки, які суттєво доповнюють результати окремих методів дослідження: 1. Встановлено, що розломні зони Приазовського блоку УЩ є інтегрованими геологічними тілами із зонально морфологічними і кінематичними параметрами, що змінюються у просторі та часі, з певним речовинним складом, закономірно орієнтованими структурами тектонітів. Різноманітність тектонітів обумовлена глибиною рівня їх формування і латеральними змінами умов деформацій. 2. Встановлено, що розломні зони представлені сумами парагенезисів деформаційних структур, сформованими в окремі етапи розвитку цих зон. Для основних етапів активізації конкретних розломних зон Приазовського блоку (Сорокинська, Конкська, Малоянисольська, Жовтнева та ін.) виявлені характерні парагенезиси деформаційних структур і реконструйована еволюція тектонофізичних умов деформацій. 3. Уточнено просторове положення меж головних розломних зон Приазовського блоку УЩ (Конкської, Куйбишевської, Кам'яномогильської, Жовтневої, Малоянисольської). Встановлено декілька етапів формування полів напруги, які створювали структурні плани розломних зон: не менше пяти у докембрії (Сорокинська, Малоянисольська), не менше двох у палеозої (Південно-Донбаська, Жовтнева) і не менше двох у мезозої (Конкська, Південно-Донбаська, Жовтнева, Девладівська). 4. Вперше для розломних зон Приазовського блоку (на прикладах Кальміуської, Грузсько-Єланчикської, Девладівської зон розломів) встановлені прямі ознаки деформацій осадових гірських порід неогенового віку в неотектонічний етап їх розвитку і зафіксована сучасна активність розломів, більше характерна для діагональних систем. 5. Встановлено осередковий характер просторового розподілу ділянок багаторазової активізації розломів. До останніх приурочені концентрації рудної речовини. Ознаками таких ділянок є різке збільшення кількості дзеркал ковзання і напрямів зсувів по ним; зростання числа різновікових деформаційних структур; широкий віковий діапазон формування деформаційних парагенезисів. На основі особливостей внутрішньої структури розломних зон, кінематичних характеристик, тектонофізичних умов формування і розвитку в часі сформульований комплекс уточнених і нових критеріїв рудоносності: приуроченість до «осередкових» ділянок багатократної активізації розломних зон і накладення деформацій різних P-T- умов; контроль елементів залягання рудоносних структур віссю подовження поля сумарних крихких деформацій; на мезорегіональному рівні приуроченість рудних об'єктів до ділянок неодноразової зміни типу напруженого стану масиву (розтягнення-стиснення); на локальному рівні контроль рудних тіл структурами розтягнення, сформованими в основний етап зруденіння. В результаті проведених досліджень реконструйована еволюція тектонофізичних умов структуроутворення і зв'язок з ними рудоносності на прикладах окремих розломних зон Приазовського блоку (Сорокинської, Жовтневої, Кальміуської, Конкської, Південно-Донбаської та ін.). | 