У дисертації наведене теоретичне узагальнення і якісно нове вирішення наукової проблеми еволюції прагматичних властивостей МА директива в англійській мові XVI – XX ст., який вивчається у руслі історичної прагмалінгвістики. Головні результати проведеного комплексного системного дослідження дозволяють зробити такі висновки: Директивний МА є волевиявленням адресанта, спрямованим на наступну реалізацію адресатом зв’язку між об’єктом та його ознакою. Його провідною іллокутивною метою є спонукання. Директив відрізняється від інших типів МА, що містять концепт “воля – бажання”, за критеріями кінцевої інтенції висловлювання, часової віднесеності, суб’єкту каузованої у висловлюванні дії, бенефактивності спонукання для адресанта та адресата. Серед МА директивів за інтенсивністю іллокутивної сили спонукання, попередніми умовами та умовами щирості виділяємо ін’юнктиви та реквестиви; за способом реалізації іллокутивної сили – прямі та непрямі директиви; за характером пропозиції — експліцитні та імпліцитні непрямі МА; за кількістю провідних іллокуцій — прості та складні МА; за наявністю супровідних іллокуцій — моно- та полііллокутивні МА. Діахронічні сталі — прагмасемантичні різновиди МА директивів включають накази, вимоги, прохання, поради, побажання, дозволи, заборони; їх іллокутивні, денотативні, локутивні особливості змінюються в діахронії. Історичне варіювання іллокутивних підтипів цих різновидів простежується у прагматичній трансформації побажань–благословінь та побажань–прокльонів із МА директивів у XVI в експресиви у XX ст.та появі у XX ст. нового підтипу інструкцій та розпоряджень — масових директивів. У прагматичній системі МА директива виділяються інваріант та діахронічні варіанти його аспектно-блочної моделі, яка складається із взаємодіючих та взаємозалежних аспектів: адресантного, адресатного, інтенціонального, контекстного, ситуативного, метакомунікативного, денотативного, локутивного та іллокутивного, які в різній мірі зазнають історичного варіювання. Діахронічні сталі системи визначають її відносну стабільність, а діахронічні змінні забезпечують її історичний розвиток. Історичне варіювання прагматичних властивостей МА директива відбивається у кількісних та якісних змінах в аспектах МА, які не стосуються сутності іллокутивного аспекту —діахронічної сталої. Провідні тенденції історичного розвитку директива полягають у зменшенні рівня експліцитності іллокутивної сили, а також у підвищенні частотності МА, які реалізовані непрямо за рахунок зменшення прямих МА директивів. Серед складних МА директивів (складених, композитних, комплексних) спостерігається тенденція до зменшення частотності складених МА у ХХ ст. у порівнянні з XVI ст. МА директиви здебільш реалізують шість стратегій негативної ввічливості та п’ять — позитивної, переважно діахронічно змінних за своїм характером. Прагматична сутність МА директива, що ушкоджує “лице” адресата, зумовлює його інгеренту негативну ввічливість. У спонукальному дискурсі XVI – XX ст. стабільно домінують негативні стратегії; історичне варіювання виявляється у зростанні частотності стратегій негативної ввічливості (N1, N2, N4, N5, N7, N8) порівняно з позитивними (Р4, Р5, Р12, Р13, Р15) при збереженні наборів цих стратегій, що відповідає загальному напрямку розвитку принципа ввічливості у британському суспільстві від позитивно орієнтованого у XVI ст. до негативно орієнтованого у ХХ ст. Систему діахронічних сталих та змінних МА директива систематизовано у вигляді прагматичного поля із центром, домінантою та периферією, які виділені за критерієм іллокутивної сили. Домінанту поля спонукальності складають прямі директивні МА, моноіллокутивні ін'юнктиви та реквестиви; його центр — прямі та непрямі полііллокутивні директиви; периферію — МА не-директиви, у яких спонукання є супровідною іллокутивной силою. Конфігурація поля варіюється у плані діахронії: площа домінанти зменшується на тритину, а площа центру розширюється; мінімальний розмір періферії зберігається. Одержані результати свідчать про плідність системного підходу до вивчення МА директиву в плані діахронії. Вирішення поставленних у цій роботі завдань свідчить про перспективність історико-прагмалінгвістичних досліджень на матеріалі інших типів МА та заохочує лінгвістів до проблем створення комплексної прагматичної історії мовленнєвої комунікації, що було б розвитком провідних положень даної роботи. |