У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в реконструкції еволюції договірної концепції в системній формі, з’ясуванні дороговказів збереження та подальшої розробки її змісту. Результати дисертаційного дослідження полягають у таких положеннях: 1. Теоретичні уявлення вітчизняної науки щодо природи та суті договірної концепції потребують удосконалення та уточнення. Іноді зустрічається недооцінка її нормативної ролі, редукування її змісту лише до пояснення історичного факту виникнення держави внаслідок відповідної домовленості між членами суспільства. У визначенні специфіки договірної концепції не завжди враховуються її трансформації в сучасній соціально-політичній думці, перетворення традиційних для XVII – XVIII ст.ст. суспільно-договірних понять-концептів в інші теоретичні форми. Крім того, дотепер не реалізовані повною мірою досягнення у сфері соціального знання, що утворюють загальнолюдські, гуманістичні передумови зняття обмеженості класового підходу в розкритті змісту еволюції договірної концепції. 2. Наріжною методологічною засадою спроби автора подолати ці упущення є принцип відповідності, що орієнтує на з’ясування об’єктивної закономірності, яка знаходиться в межах предмета договірної концепції та утворює підґрунтя діалектичної єдності її різноманітних версій. Прийняття цієї настанови визначило логічну структуру досягнення мети дисертації. На відміну від постпозитивістських варіантів дослідження суспільно-договірного підходу, що зупиняються на виявленні та описі відношення наступності між різними етапами його розвитку, соціально-філософський аналіз, проведений згідно з принципом відповідності, виявився здатним наблизитися до розкриття сутнісної основи діалектичного руху договірної концепції від часів зародження до сучасних модифікацій. 3. Синтез загальних моментів у розробці договірної концепції на різних історичних етапах дає можливість сформулювати її поняття як нормативної теоретичної форми, що спрямована на визначення універсальних засад забезпечення згоди між індивідами та на підставі цього конструювання оптимальної соціально-політичної моделі гармонізації взаємин між суспільством і особистістю. Це поняття можна віднести до числа широких, оскільки воно відображає загальний, нормативно-індивідуалістичний етос договірної концепції, для якої протягом усіх періодів розвитку вихідною сходинкою вирішення вічного соціально-філософського питання співвідношення особи та суспільства є індивід. 4. Узагальнення теоретичних уявлень щодо двозначності державної сутності, проведене в дисертації, має результатом поглиблення розуміння джерела еволюції договірної концепції через визначення взаємодії між діалектичним синтезом суспільно-договірних соціально-політичних проектів, з одного боку, та об’єктивними суперечливими процесами здійснення загальносоціального призначення держави, з іншого. 5. Подальша розробка вищезазначеного збагачує існуючі уявлення щодо закономірного характеру еволюції договірної концепції. Провідним закономірним відношенням предметної сфери договірної концепції виступає взаємозв’язок між суспільними й особистими інтересами. Цей висновок випливає з конкретизації характеру цього взаємозв’язку як інтегрального суспільного закону та закономірності державного розвитку. Зумовлюючи діалектичну єдність загальносоціального і приватносоціального аспектів сутності держави, взаємозв’язок між суспільними й особистими інтересами складає центральну ланку праксеологічного коригування інтуїтивних засад договірної концепції, визначально впливаючи на напрямок суспільно-договірного проектування: від моделі держави з необмеженою владою до моделі правової держави, від моделі правової держави до моделі правової та соціальної держави. 6. Дисертант виділяє три загальні тенденції в еволюції договірної концепції на сучасному історичному етапі. Перша проявляється в лібертаристській спробі рецепції і модернізації понять-концептів природного права та природного стану з метою обґрунтування ідеалу “мінімальної” держави як такого, що найбільше відповідає індивідуалістичній точці зору. Друга виражена в прагненні “примирити” індивідуалістичні засади договірної концепції з практичними потребами в зміцненні колективістського змісту сучасного державотворення. Третя “перегортає” індивідуалізм договірної концепції, знімаючи його в процесі переорієнтації ідеї суспільного договору на пошук загальних умов відтворення вільної та відповідальної людської індивідуальності, соціальної суб’єктності. 7. Автор доходить висновку, що остання тенденція відкриває найбільш сприятливі можливості збереження та подальшого розвитку змісту договірної концепції, оскільки дозволяє відтворювати діалектичну єдність семантичної та причинної детермінації в бутті людини на соціально-політичному рівні – рівні взаємозумовленості демократичних, правових і соціальних засад державотворчих процесів. Підсумковим результатом аналізу контраверсій здійснення цієї тенденції є розширення перспективи пізнання детермінант оптимізації еволюції договірної концепції розкриттям можливості її діалектичного зняття теорією соціального прогресу на підґрунті експлікації взаємозв’язку між особистими та суспільними інтересами на сучасному конкретно-історичному етапі. 8. Відповідно до цього перед вітчизняною наукою постає необхідність як у подальшій реконструкції еволюції договірної концепції, так і в розробці теорії соціального прогресу, визначенні конкретних передумов її створення. Ці питання мають першочергове значення та вимагають невідкладних комплексних зусиль фахівців усіх галузей суспільствознавчого знання. | 