В Україні останніми роками благодійність набуває все більшого розповсюдження, хоча її морально-етична кваліфікація викликає широкі дискусії у суспільстві. Не має єдності думок і щодо її понятійно-категоріального апарату, є певні неточності навіть у визначенні понять у законі України "Про благодійництво та благодійні організації". Тому, як діюча, але неоднозначна просоціальна практика вона вимагає свого теоретичного обґрунтування та дослідження. В той же час в Україні морально-етична природа благодійної діяльності залишається поза межами більшості спроб її наукового дослідження. У дисертації наведене теоретичне обґрунтування морально-етичної природи благодійності. На основі здійсненого етико-філософського аналізу благодійності, згідно до поставлених завдань, отримано наступні висновки: 1. Досліджено три історичних типи благодійності: античний, християнський та новочасний. На основі їх аналізу виявлено особливості її сучасного типу, який протягом ХХ ст. набув значного розповсюдження. Для сучасної благодійності характерною стала значна раціоналізація, використання досягнень науки, відбувся перехід до інституалізованої, анонімної, професіоналізованої філантропії, яка має на меті вирішення не лише індивідуальних, а й суспільних проблем, крім того, благодійність вийшла на міжнародний рівень. 2. Визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження благодійності. Проведено розмежування понять "благодійність" та "філантропія" і диференціацію вузького та широкого значення терміну "благодійність". Уточнено співвідношення змістів поняття "благодійність" з поняттями "благодіяння", "милостиня", "спонсорство" та "меценатство". Встановлено неточності у використанні понять у законі України "Про благодійництво та благодійні організації". 3. Виявлено характерні особливості "справжнього" та "девіантного" типів благодійності. Для “справжньої” благодійності, перш за все, характерною є спрямованість на благоотримувача, він є, так би мовити, головною метою подібної діяльності, натомість у “девіантній” благодійності на перший план висуваються інтереси самого благодійника і, за такої ситуації, подібна діяльність стає засобом задоволення його потреб. 4. Виокремлено морально-етичні принципи, що справляють вплив на форму реалізації та практику благодійної діяльності. Проведено дослідження різноманітних концепцій справедливості, милосердя, відповідальності та любові та встановлено їх зв'язок з формами реалізації благодійності. Запропоновано своєрідний ідеал благодійної діяльності, як такої, що втілює справедливість, милосердя та діяльнісну любов. Реалізація такої хиткої рівноваги вимагає винесення ситуативних моральних суджень благодійником. Проте такий ідеал не може бути застосований до інституціаналізованої благодійності. Встановлено, що відповідальність має бути присутньою у кожній моделі благодійності, оскільки така діяльність пов'язана з долями інших людей. Пропонується вважати професіоналізовану благодійність "зоною особистої присутності", яка вимагає моральної вихованості та здатності до прийняття морально-етичних рішень. Це зумовлює доречність запровадження певної етично-ситуативної підготовки спеціалістів, які працюють в сфері благодійності. 5. На основі дослідження різних напрямків благодійності та діяльності благодійних фондів, які працюють в Україні з різними групами бенефіціаріїв та спрямовані на вирішення різноманітних суспільних проблем, встановлено і проаналізовано різноманітні сучасні форми її реалізації. Благодійники можуть реалізовувати свою діяльність індивідуально чи колективно, для більшої її ефективності. Також створюються організації в яких працюють професіонали, які шукають найефективніші шляхи застосування наданих благодійниками ресурсів. Кожен з перерахованих видів благодійності має свої переваги та недоліки. Проаналізовано кореляцію державної соціальної політики та благодійності. Встановлено, що корпоративна філантропія має базуватися, перш за все, на морально-етичних засадах. Розглянуто три функції благодійної діяльності у суспільстві: послаблення існуючого зла, покращення соціального становища в суспільстві, накопичення "соціального капіталу". В той же час, її подальший розвиток вимагає в Україні відродження історично притаманних їй традицій благодійності, адаптації ефективних західних практик, популяризації подібної діяльності не лише серед заможних, а й серед пересічних громадян та їх залучення до її особистих форм, в тому числі волонтерства. Українська влада має особливо підтримувати благодійні ініціативи, але, в той же час, обмежувати можливості для зловживань. Таким чином, у дослідженні робиться своєрідна спроба "моральної легітимації" благодійності. Етична теорія має сприяти подальшим спеціальним дослідженням благодійності, тобто дослідженням найрізноманітніших цінностей та морально-етичних принципів, які регулюють благодійну діяльність, її внесок у розвиток цінностей громадянського суспільства тощо. |