1. Перемога у війні з Німеччиною та її союзниками створила Радянському Союзу умови для врегулювання територіальних проблем і кордонів. Приєднанням до УРСР Закарпаття було завершено процес ”збирання” українських земель. Возз’єднання усіх гілок українського народу в межах однієї держави посилило його загальний потенціал, зберегло територіальну цілісність, що об’єктивно закладало передумови для його самореалізації та розвитку. 2. На протязі короткого часу в західних областях України було повністю перевлаштовано суспільне життя за тодішніми радянськими стандартами. Найбільш концентровано це проявилося у політичній організації суспільства, серцевиною якої виступали партійні комітети, яким належала уся повнота влади. Вибори до Верховних Рад СРСР та УРСР, місцевих Рад депутатів трудящих не мали нічого спільного з вільним волевиявленням народу, а служили поширенню і зміцненню тотального контролю держави над громадянами. Склад апарату органів влади і управління, який забезпечував функціонування нової політичної системи, однозначно свідчив про привнесеність іззовні тих перетворень, які відбулися у західних областях України. 3. Винищення гітлерівцями євреїв, помітне зменшення чисельності українців, поляків, чехів, представників інших національностей визначили нове етнонаціональне обличчя краю. Уніфікуючи етнонаціональну структуру населення керівництво Радянського Союзу ініціювало переселення поляків, чехів, словаків із західних областей УРСР та українського населення південно-східної Польщі та Східної Словаччини, в результаті чого попереднє місце проживання змінили 790 тис. польських громадян, понад 50 тис. чехів і словаків Волині та Закарпаття, 480 тис. українців Холмщини, Лемківщини, Надсяння й Підляшшя, 12 тис. русинів-українців Словаччини. Чільне місце в національній політиці сталінського тоталітарного режиму відігравали репресивні акції проти німців та угорців Закарпаття, румунів Північної Буковини. Масштабними стали депортації західних українців, які охопили понад 230 тис. осіб. На місце депортованих та переселених прибували сотні тисяч вихідців із різних регіонів Радянського Союзу, передовсім росіян. Протегована владою міграція до краю працівників партійно-радянських органів, співробітників силових структур, спеціалістів різних галузей господарства, чимало з яких не бажали вивчати української мови, цінувати місцеві традиції зумовлювала напруження міжнаціональних відносин. Виразно простежувалася тенденція до розміщення у соціально та економічно престижнішому міському середовищі абсолютної більшості прибулих росіян та євреїв, тоді як українці, поляки, угорці, румуни проживали переважно на селі. 4. В умовах інтенсивної міграції до регіону мешканців інших областей УРСР та СРСР особливого статусу набувала російська мова, активно пропагувалися твори російської культури. Розширенню сфери використання російської мови сприяла освітня політика режиму. Відкриття шкіл з російською мовою навчання, масове завезення російської навчальної літератури було спрямоване не стільки на задоволення мовних потреб росіян, як мало стимулювати перехід на неї неросійського населення. Скерування великої кількості російськомовних викладачів утверджувало домінуюче місце російської мови у вищій школі. Під гаслами боротьби з ”українським буржуазним націоналізмом” багато місцевих викладачів, науковців, діячів культури, які виступали проти русифікаторської політики були звільнені з роботи, репресовані. 5. Ігноруючи регіональну специфіку, інтереси та прагнення людей радянська влада форсованими темпами насаджувала нову соціально-професійну структуру. Використовуючи адміністративний тиск, вдаючись до масових репресій та депортацій тоталітарний режим зумів до кінця 40-х років сформувати чисельну соціальну групу колгоспників, які перебували в умовах майже цілковитої економічної та правової незахищеності. Об’єктивні потреби індустріалізації західних областей УРСР та політична доцільність диктували швидке формування робітничого класу. Слідування ідеологічним догмам породжувало деформації при формуванні соціальної групи службовців. Нехтування традиціями інтелектуального середовища, падіння авторитету розумової праці, інтенсивна міграція зі східних регіонів країни ”пролетарської” інтелігенції негативно позначилися на освітньо-фаховому рівні, моральному стані службовців західних областей України. Разом з тим продиктоване потребами економічного розвитку швидке зростання кількості осіб із середньою спеціальною та вищою освітою, фахівців технічних і гуманітарних спеціальностей сприяло певному зростанню інтелектуального потенціалу краю. Особливе місце в соціальній структурі суспільства зайняла нечисельна привілейована верства партійно-державної бюрократії - номенклатури. Ініційовані та керовані нею зміни соціальної структури були спрямовані на ліквідацію селян- одноосібників, дрібних торгівців, ремісників, національносвідомого духовенства. Необгрунтоване збільшення чисельності зайнятих у промисловості за рахунок села, невідповідності в розподілі працівників матеріального виробництва й сфери послуг, пріоритетний розвиток підприємств сировинного та військово-промислового комплексу негативно вплинули на подальший соціально-економічний розвиток регіону. 6. Примусове залучення західноукраїнських селян у виробничу діяльність колгоспів і радгоспів, де була відсутня адекватна оплата важкої фізичної праці, податковий тиск, відсутність паритету між цінами на промислові товари та сільськогосподарську продукцію були основними складовими політики визиску селян. Рівень доходів, матеріально-побутові умови життя переважної більшості сільського населення залишалися вкрай низькими. Розгортання індустріалізації, зростання продуктивності праці у період хрущовської ”відлиги” певною мірою сприяли збільшенню заробітної плати робітників і службовців, покращенню умов їхнього життя. Разом з тим зберігалися значні відмінності в рівні доходів, купівельній спроможності, житлово-побутових умовах, отриманні кваліфікованої медичної допомоги між представниками різних соціальних груп та верств. 7. Ліквідація неписьменності дорослого населення, запровадження обов’язкової освіти для дітей шкільного віку, розширення мережі середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, установ культури сприяли помітному зростанню культурно-освітнього рівня населення західних областей України. За загальноприйнятими в Радянському Союзі стандартами відбувалася повна уніфікація системи шкільної освіти, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, наукових і театральних установ. У результаті підпорядкування освіти і культури безпосередньому контролю партійно-державних органів, визначальною рисою духовності суспільства ставала одноманітність. 8. Складний та суперечливий етносоціальний розвиток західних областей України в другій половині 40-х – 50-х роках ХХ ст. був зумовлений політикою влади, прискореною інтеграцією краю у загальносоюзний простір. Політика якнайшвидшого усунення регіональних особливостей у суспільно-політичній і духовній сферах, економіці, етносоціальній структурі населення супроводжувалася адмініструванням і репресіями. Несприйняття, протистояння визначали взаємовідносини традиційних та привнесених соціальних інститутів, проявів національного життя, духовних цінностей. Закладені в повоєнний період зміни і деформації негативно вплинули на подальший етносоціальний розвиток західноукраїнського регіону. |
