Анотація до роботи:

Лойко Л. І. «Етнополітична суб’єктність громадських організацій етнічних меншин України». – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена визначенню чинників та детермінант етнополітичної суб’єктності громадських організацій етнічних меншин. Об’єктом дослідження постає етнополітичний вимір формування громадянського суспільства в Україні. Предмет дослідження – особливості становлення і розвитку етнополітичної інституалізації громадських організацій етнічних меншин України.

У дисертації доводиться, що ренесанс етнічної ідентичності може відбуватися паралельно з трансформацією етнічних фрагментів соціуму в єдиний етносоціальний та етнополітичний організм – громадянське суспільство, органічною складовою якого може бути національно-культурна корпоративність. Проаналізована еволюція українського законодавства в питанні легітимізації громадських організацій етнічних меншин; виявлені етапи розвитку громадських організацій етнічних меншин незалежної України на підставі критеріїв їх внутрішньої активності та їх ролі як суб’єктів етнополітичних відносин; відзначений та узагальнений досвід пошуку форм міжетнічної консолідації або координації діяльності громадських організацій етнічних меншин як реальне втілення ідеї міжнаціонального миру і злагоди, толерантності і полікультурності.

У Висновках підводяться підсумки дисертації, метою якої було визначення етнополітичної суб’єктності громадських організацій етнічних меншин України.

1) Громадські організації етнічних меншин в Україні вже стали реальністю, яку не можна не помічати. З кінця 80-х років вони пройшли поки що історично короткий, але досить складний і насичений шлях, перетворившись з окремих островків, подекуди штучно створених, на досить розгалужену мережу інституалізованої громадської ініціативи в етнополітичній сфері українського суспільства. Можна прогнозувати, що й надалі їхня роль та вплив у суспільному житті будуть зростати.

2) Досить інтенсивна динаміка зростання кількісних показників не завжди корелюється із вдосконаленням якості цих громадських інституцій. Серед формально існуючих організацій досить багато таких, які проявляють мінімальну активність, або взагалі не подають ознак життя. Проте кількість організацій, які не на папері, а реально є провідниками інтересів етнічних спільнот, сьогодні вже досить велика і постійно зростає.

3) Сформульована в Конституції України парадигма української політичної нації є сьогодні найбільш оптимальним варіантом гармонізації етнополітичного розвитку нашої держави. У цій парадигмі – за умови відповідної й відповідальної державної політики – етнічні меншини знаходять своє, цілком прийнятне і гідне місце, що дає можливість приборкати, ввести прийнятні в рамки «ген сепаратизму». Відповідно, громадські організації етнічних меншин виявляються конче необхідним органом, який забезпечує представництво інтересів своїх членів у єдиному суспільно-державному організмі.

4) Вже накопичено значний досвід у пошуку конкретних форм громадської самоорганізації, який давно вийшов за межі однотипного «лекала» національно-культурного товариства. Громадські організації етнічних меншин сьогодні доволі різноманітні, і це розмаїття визначається насамперед тими завданнями, які перед ними стоять. Це і общинні структури, наближені до традиційних форм національного життя (часто з чіткими конфесійними ознаками), і земляцтва, і правозахисні організації, і культурні або культурно-просвітні товариства, і творчі об’єднання тощо. Все більшого розвитку набувають спеціалізовані етнічні організації – або за демографічними ознаками (жіночі, молодіжні), або за професійною орієнтацією (спілки вчителів та педагогів, юристів чи навіть підприємців певної національності).

5) Практика свідчить, що звичайний формат громадської організації, тим більше – обмеженої у своєму статусі суто культурницьким спрямуванням, не завжди забезпечує реалізацію ідеї поліетнічного суспільства. Саме тут постають принципові й дуже складні проблеми національно-територіальної або національно-культурної автономізації. Окремі етнічні меншини ставлять питання про територіальну автономію (хоча й обережно, через його неконституційність), але дуже мало підстав сподіватися, що подібні плани автономізації або федералізації України (кримськотатарські чи російські, угорські чи румунські) працюватимуть на загальнонаціональну українську ідею.

6) Подальший розвиток громадських організацій етнічних меншин у напрямку формування загальноетнічної представницької вертикалі – сьогодні досить привабливий і цілком прийнятний варіант розвитку. Але далеко не всі етнічні меншини готові організаційно та психологічно до такого перетворення. У будь-якому разі, якщо державна етнополітика буде розбудовуватись у цьому напрямку, вона має ґрунтуватись винятково на принципах добровільності і самостійності національно-культурної автономізації. Перспективною здається пропозиція деяких керівників національних організацій щодо розробки конкретних адресних програм розвитку окремих етнічних меншин.

7) Ідеї поліетнічності і полікультурності поки що не стали зрозумілими і операційними для української влади, – при тому, звичайно, що вони постійно декларуються, адже відповідають взятим Україною на себе міжнародним зобов’язанням і власній Конституції, вони поки що не є основою планомірних, цілераціональних дій, спрямованих на досягнення усвідомленої і зрозумілої мети. Системна політика в етнополітичній сфері збоку центральної влади формувалася і формується дуже важко. Громадські організації етнічних меншин поки що не розглядаються державно-політичною владою як досить серйозний і рівноправний суб’єкт етнонаціональної політики.

8) Недостатньо ефективний етнополітичний менеджмент влади провокує процеси політизації етнонаціонального життя. Незважаючи на те, що досвід переконливо свідчить про прямий зв’язок між залученням громадських організацій до політичного життя і посиленням їх внутрішніх суперечок і чвар, не кажучи вже про вкрай небажану, але цілком реальну за таких умов можливість ескалації міжетнічних конфліктів, – керівники національного руху все частіше спрямовують питання національного відродження у політичну площину. Україна стоїть перед реальністю створення політичних партій за етнічною ознакою. На цьому рівні питання про прийнятність і природність етнонаціональної корпоративності в громадянському суспільстві набуває вже зовсім іншого, більш проблемного звучання, ніж тоді, коли йдеться лише про громадські об’єднання. Ця реальність також має враховуватися, і насамперед – у планах політичних реформ, пов’язаних з трансформуванням виборчої системи, яка безпосередньо впливає на конфігурацію партійної системи в країні.

9) Одночасно з елементами політизації, з одного боку, і суперечливими кроками до національно-культурної автономізації, з іншого, в розвитку громадських організацій етнічних меншин спостерігається ще один процес – пошук форм міжетнічної консолідації, або принаймні координації діяльності. Саме на межі двох століть, переживши період становлення, який, цілком природно, характеризувався скоріше розходженням по національних квартирах, національний рух починає напрацьовувати інтегративні моделі, які – що дуже важливо – йдуть знизу, а не зверху. І в цій справі, на жаль, не обходиться без конкуренції, без боротьби за монопольне право представляти інтереси тепер уже не однієї, а всіх одразу етнічних меншин України. З іншого боку, будь-яка інтеграція етнічних громадських структур буде ефективною лише в тому разі, якщо створена інституція зуміє налагодити ефективний зв’язок із владою, стати для держави гідним і необхідним партнером.

Публікації автора:

Монографія:

Лойко Л. І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність: Монографія. – К.: ПЦ “Фоліант”, 2005. – 634 с. (34,3 др. а.)

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Лойко Л. И. Этнополитика как актуальная проблема современной политической науки // Політична наука: предмет та методологічні засади: Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції, травень 2001 р. – Харків: Регіон-інформ, 2001. – С. 184–189. (0,5 др. а.)

2. Лойко Л. І. Особливості міжнаціональних відносин в умовах мегаполісу (на прикладі м. Харкова) // Наукові записки. Сер. Політологія і етнологія. Вип. 15. – К.: ІПіЕНД, 2001. – С. 92–97. (0,5 др. а.)

3. Лойко Л. И. Толерантность – ценностный ориентир развития современного общества // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. – № 547’2002. Серія: філософія. – Харків, 2002. – С. 28–31. (0,5 др. а.)

4. Лойко Л. І. Національно-культурні товариства України: актуальні проблеми розвитку та ролі у суспільстві // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України: Збірник наукових праць V Всеукраїнської науково-практичної конференції, 2–3 жовтня 2003 р. – Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ; Сімферополь: Доля, 2003. – С. 25–27. (0,4 др. а.)

5. Лойко Л. І. Роль національно-культурних товариств у формуванні ціннісних орієнтирів сучасного українського суспільства // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – 2003. – № 3 (29). – С. 18–20. (0,5 др. а.)

6. Лойко Л. І. Національно-культурні товариства як форма організації та представництва інтересів етнічних громад // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – 2003. – Вип. 5. – С. 112–117. (0,5 др. а.)

7. Лойко Л. І. Мовна складова діяльності національно-культурних товариств України // Рідна мова як чинник етнокультурного самовизначення та національної єдності: Матеріали круглого столу. – К., 2004. – С. 94–105.(0,4 др.а.)

8. Лойко Л. І. Етнічні меншини в політичній нації: визначення, теорії, парадигми // Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 27–28 вересня 2003 р. – К.: Світогляд, 2004. – С. 66–95. (1,23 др. а.)

9. Лойко Л. І. Національно-культурна корпоративність у громадянському суспільстві // Наукові записки: Політичні науки. Том 31. – К.: Видавничий дім „КМ Академія”, 2004. – С. 27–33. (0,8 др. а.)

10. Лойко Л. І. Ренесанс етнічної ідентичності в умовах розбудови політичної нації // Нова парадигма: Журнал наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип. 40. – К.: Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004. – С. 12–23. (0,5 др. а.)

11. Лойко Л. І. Проблема захисту колективних прав та правові засади національно-культурної автономізації // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 582–590. (0,5 др. а.)

12. Харьков многонациональный // Кол. авторов: В. М. Духопельников, Л. И. Лойко, С. И. Посохов и др. – Х.: Восточно-региональный центр гуманитарно- образовательных инициатив, 2004. – 256 с. (авторських – 1,5 др. а.)

13. Лойко Л. І. Типологічне позиціювання національних організацій в інституціональній структурі громадянського суспільства // Політичний менеджмент. – № 5 (14). – 2005. – С. 51– 61. (0,5 др. а.)

14. Лойко Л. І. Громадські організації етнічних меншин України: історичний досвід створення та діяльності // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 54. Частина II. – К: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2005. С. 47–58 (0,5 др.а.)

15. Лойко Л. І. Європейські цінності у процесі легітимації громадських організацій національних меншин України // Законодавче забезпечення прав і свобод національних меншин в Україні та його відповідність міжнародним правовим нормам: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 23–24 травня 2006 р., Ужгород / За ред. Ю. М. Бисаги. – Ужгород: Ліра, 2006. – С. 83–94. (0,5 др. а.)

16. Лойко Л. І. Громадські організації етнічних меншин України: кількісні параметри зростання, організаційна структура та принципи побудови // Часопис української історії: Збірник наукових статей. – К., 2006. – Вип. 5. – С. 153–162. (0,6 др.а.)

17. Лойко Л. І. Міжнародно-правова суб’єктність громадських організацій національних меншин // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 56. Частина II. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2006. – C. 101–107. (0,5 др.а.)

18. Лойко Л. І. Проблеми політизації етнічних меншин // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 33 – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. – С. 578–583 (0,5 др. а.)

19. Лойко Л. І. Державна етнополітика і політична суб’єктивація національних меншин України // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Збірник наукових праць. Випуск № 18. – Львів: Вид-во Національного університету “Львівська політехніка”, 2006. – С. 95–99 (0,7 др.а.)

20. Лойко Л. І. Етнічна складова українського суспільства як чинник соціальної активності у сфері етнополітики // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 59. Частина II. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2006. – C.60–67. (0,5 др.а.)

Статті в інших виданнях:

21. Лойко Л. І. Толерантність – концепт духовної спадщини нащадкам // Духовний зв’язок поколінь на зламі тисячоріч: Матеріали круглого столу, 28 листопада 2000 р. – Х., 2001. – С. 12–13. (0,08 др.а.)

22. Україна поліетнічна: інформаційно-бібліографічний покажчик / Упоряд. Винниченко І., Лойко Л. / Інститут досліджень діаспори. – К.: Геопринт, 2003. – 108 с. (авторських – 2,25 др.а.)

23. Захист прав національних меншин в Україні: збірник нормативно-правових актів / Упоряд. Пилипенко Т. І., Лойко Л. І. – К.: Держкомнацміграції, АНКОУ, 2003. – 288 с. (авторських – 6 др.а)

24. Лойко Л. І. Громадські організації національних меншин України: клуби за інтересами чи форма представництва на державному рівні // Права людини в поліетнічному суспільстві / Упоряд. Санченко А. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2004. – С. 102–113.(0,5 др.а)

25. Лойко Л. І. Роль громадських організацій у вирішенні нагальних проблем ромів в Україні (за результатами анкетування учасників Комітетських слухань) // Збірник матеріалів за підсумками слухань „Про сучасне становище ромів в Україні” / Ком. Верхов. Ради України з питань прав людини, нац. меншин і міжнац. відносин. АНКО України. – К.: Етнос, 2005. – С. 109–115. (0,7 др.а)

26. Лойко Л. І. Державний етнополітичний менеджмент в незалежній Україні // Вісник Інституту діаспори. Ч.1–2 (12–13), 2006. – С. 40–46. (0,2 др.а.)