Анотація до роботи:

Головач У.В. Етномовний компонент компонент поеьтичного тексту давньогрецької трагедії як перекладознавча проблема (на матеріалі давньогрецьких трагедій та їхніх українських перекладів) — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 – перекладознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертацію присвячено дослідженню образних елементів поетичного тексту, які відображають фонетичні, просодичні, граматичні та лексичні особливості мовного матеріалу, з якого твориться словесний образ. Розуміння взаємовідношення різних образотворчих чинників у структурі поетичного твору, виявлення на їх основі функціонально значущих компонентів специфіки національної форми і встановлення їх ієрархічної залежності дало змогу розробити в дослідженні концепцію етномовного компонента в структурі словесних образів поетичного тексту, а також дійти певних висновків щодо способів відтворення етномовної специфіки словесних образів на всіх рівнях мовної ієрархії. Застосування методів лінгвістичного аналізу для теоретичного вивчення перекладу допомогло збагнути комунікативну сутність мови через опис її функціювання в умовах міжмовної комунікації.

Розуміння взаємовідношення різних образотворчих чинників у структурі поетичного твору, виявлення на їх основі функціонально значущих компонентів специфіки національної форми і встановлення їх ієрархічної залежності дало змогу розробити концепцію етномовного компонента у структурі словесних образів поетичного тексту, а також дійти певних висновків щодо способів відтворення специфіки словесних образів на різних рівнях мовно-текстуальної ієрархії.

Оскільки елемент форми у віршованому тексті домінує над предметно-змістовим, то, відповідно, і в перекладі віршованого твору рівновартного впливу на читача можна досягти лише з допомогою аналогії форми. Але тут важливі не окремі явища, а цілі системні ряди, безпосердньо пов’язані з формуванням поетичного смислу.

Дослідження мовної природи специфічних елементів поетичного мовлення оригіналу дозволило прослідкувати механізм відтворення художніх образів у перекладі, виявити ті чинники, які відіграють вирішальну роль у процесі іншомовної трансформації.

Вивчення законів просодії, що існують у зіставлюваних мовах, допомогло розкрити взаємодію між мовним матеріалом, поетичними засобами та їх функціональними можливостями. Тут потрібно враховувати, що українські перекладачі представляють цілком іншу природу віршованого ритму. Головні ритмічні принципи українського вірша — силабічність і наголос — дозволяють лише на віддалену імітацію античних метрів. Спроби наслідування модифікованих метричних схем оригіналу часто породжують естетичні проблеми, пов’язані з тим, що метричні схеми давньогрецького вірша набувають в українському мовному матеріалі відмінних ритмічних форм і зовнішньо навіть дуже подібні ритмічні реалізації оригінального метру породжують іншу, інколи протилежну стилістичну якість, що негативно позначається на семантиці вірша перекладу. Окрім цього, необхідно враховувати, що між національними літературами існують розходження в історичній зумовленості ритмічних форм, які складаються відповідно до особливостей національної мови на ґрунті певних історико-літературних традицій. Яскравим виявом такого розходження є перевага фольклорного елементу у ритмічній організації поетичного мовлення перших українських перекладів. У процесі розвитку національної літератури та збагачення її версифікаційної системи ритмічні варіанти метра змінюються, однак у межах, окреслених можливостями мовного матеріалу. При пошуках ритмічного еквівалента розмірові оригіналу важливо пам’ятати про такі мовні обмеження і відтворювати не формальну схему, а реальну динаміку вірша формою, функціонально наближеною до оригіналу.

На рівні фонічної організації давньогрецького вірша виявлено і вивчено різноманітні звукові ефекти — послідовність розташування звуків та співвідношення звукової і семантичної структури вірша. При передачі фонічних засобів у перекладі не йдеться про збереження формальних схем, а про відтворення образу із зосередженням уваги на звуковому матеріалі вірша. Оскільки практична реалізація і сила впливу звукових образів залежить від особливостей фонетичної системи національної мови, співвідношення між фонетичними структурами зіставлюваних мов позначається на процесі перекладу. Фоніка вірша стає семантично значущою і набуває сили естетичного впливу на читача тільки тоді, коли розташування і повторюваність звуків відрізняються від норми, характерної для тої чи іншої мови. Найлегше побудувати звуковий образ на повторенні звуків, які доволі часто зустрічаються у фонетичній системі мови. Зокрема, лінгвістичне пояснення інтенсивного асонантизму давньогрецького вірша знаходимо у багатому вокалізмі старогрецької мови, яка знала розгалужений ряд довгих і коротких голосних та дифтонгів. Передумовою можна вважати також можливість використання неконтрагованих форм і широке їх застосування, зокрема, в епічній поезії. Естетично ж найдієвішими бувають звукові повтори, які рідко зустрічаються в мові. Тому в перекладі згаданий асонантизм давньогрецького вірша часто відтворюється алітераційним звуковим рядом, що будується на звуках низької частотності у фонетичній системі української мови.

Основна функціональна властивість поетичного мовлення — ритмічна організація і особлива інтонаційна структура — великою мірою впливає на функції інших елементів вірша, зокрема синтаксичних. При перекладі важливо зберегти домінантну семантичну тенденцію оригіналу, уникнути відхилень там, де послабленість синтаксичних зв’язків виконує стилістичну функцію, сформулювати фразу так, щоб її експресивні якості, задані конструкцією оригіналу, функціонально відповідали синтаксичній формі першотвору. При відтворенні семантики структурно-конотативних реалій можливі, навіть бажані, творчі експерименти, які автор оригіналу реалізував у матеріалі своєї мови, суттєво розширюючи при цьому межі допустимих синтаксичних норм.

Специфіка національного поетичного мовлення особливо виразно та інтенсивно виявляє себе на рівні лексики та фразеології. У дисертації проаналізовано найтиповіші для давньогрецького поетичного мовлення особливості слововжитку з урахуванням специфіки прагматичних відношень, що пов’язані з характером і формами рецепції всередині різних культур, епох і цивілізацій. Особливу увагу звернено на специфіку античного художнього мислення, яке ще не знало художніх понять, абстрагованих від конкретної міфологічної предметності. Міфологічні образи у класичній грецькій трагедії продовжують говорити конкретною мовою і водночас передають поняттєвий смисл. Натомість, в українських версіях засобами сучасної поетики зміст висловлюваного переноситься в площину абстрактних узагальнень. На рівні сприйняття відбувається смислова реінтерпретація, що приводить до зміщення функції оригінального тропу: задана автором реалізація міфологічного підтексту, трансформуючись у метафору, значною мірою затрачується.

Ще більше проблем виникає при перекладі тих специфічних елементів поетичної мови оригіналу, в основі яких лежать внутрішньомовні значення лексичних одиниць. Питання про те, як співвідносяться між собою значення різних слів у системі мови, та в які парадигматичні семантичні відношення вступають між собою лексеми для реалізації поетичного смислу, важливе передусім тому, що його вивчення дає змогу розкрити мовну природу трансформацій, що їх зазнає оригінальний текст у перекладі. Оскільки внутрішньомовні відношення актуалізуються у своєрідній точці перетину — передусім на зіткненні значення слова із значенням сусідніх слів і слів віддалених, кожне з яких характеризується неповторною в іншій мові смисловою зарядженістю, їм притаманний найвищий ступінь обмеженості на шкалі перекладності поетичного тексту. У більшості випадків, коли йдеться про відтворення поетичного смислу, породженого відношенням знака до іншого знака в системі мови, доводиться говорити лише про трансформаційну співвіднесеність оригіналу і перекладу, що досягається шляхом смислової інтерпретації, денотативної парафрази чи віддаленої дескриптивної перифрази.

Проблему відтворення етномовних компонентів оригіналу у перекладі досліджено також з літературознавчого погляду в плані діахронії. Зіставлення українських перекладів П.Ніщинського, І.Франка, Бориса Тена та А.Содомори, порівняльно-історичний аналіз зібраного на їх основі фактичного матеріалу показує, як підхід перекладача до відтворення етномовних компонентів першотвору відображає той чи інший етап у розвитку українського перекладу. Уважне ставлення до етномовного компонента першотвору “настроює” інтерпретатора саме на переклад у нинішньому розумінні слова; неувага до нього неминуче веде до одомашнення змісту і форми перекладного тексту відповідно до поетичних канонів цільової літератури.

Сама перекладацька традиція — категорія історична. Вона виходить з перспективи сучасного їй читацького сприйняття. Це справа не індивідуального смаку, а літературних канонів, які завжди внутрішньо властиві поетиці перекладів. Звідси виразний характер фольклорної трансформації оригіналу в перекладах П. Ніщинського з переведенням оригінальних смислових одиниць в цільові етномовні компоненти, що відображають цільову мовну картину світу та змінюють прагматичне спрямування на актуальне для цільового читача. Звідси народнопоетичні елементи в перекладах І.Франка, для яких характерна діалектична взаємодія нового і традиційного у перекладацьких методах і пошуках.

Принципово інший підхід до відтворення етномовних компонентів поетичного тексту у сучасних перекладачів. Їхні перекладацькі принципи характеризуються увагою до ритму і точністю у відтворенні деталей, намаганням перевиразити засобами мови перекладу кожний стилістичний штрих, кожний елемент форми оригіналу шляхом пошуку для нього функціонального еквівалента в поетиці цільової літератури.

Висновки, до яких приводять конкретні приклади, пов’язані з відтворенням у перекладі етномовних компонентів оригінального твору, важко піддаються узагальненню. Складність і багатогранність проблеми заперечує можливість чіткої схематизації чи впорядкування шляхів її розв’язання. Форму оригіналу не можна при перекладі зберегти механічно, можна лише відтворити її смислову і естетичну вартість для читача. З цього випливають і основні принципи сучасних перекладацьких підходів щодо проблеми відтворення етномовного компонента оригінального тексту в перекладі. Серед напрямків подальших наукових пошуків доцільно виділити вивчення етномовних компонентів поетичного тексту оригіналу як формантів індивідуальних авторських стилів та аналіз особливостей відтворення їх семантики при перекладі конкретних художніх творів.

Основні положення роботи відображено у таких публікаціях:

1. Деякі мовностилістичні проблеми відтворення давньогрецької поезії українською мовою // Теорія і практика перекладу. Респ. наук. зб. – К.: Вища школа, 1992. – Вип.18. – С. 94-104.

2. Із спостережень над етнокультурним компонентом в українських перекладах старогрецької поезії // Записки Наукового товариства імені Шевченка у Львові. – Т. CCXXIX. – Львів, 1995. – С. 362-367.

3. Ритміко-фонічна організація віршованого твору як проблема перекладу // Записки Наукового товариства імені Шевченка у Львові. – Т. CCXXXIX. – Львів, 2000. – С. 316-331.

4. Етномовний компонент як вияв фонетичної різноструктурності зіставлюваних мовних систем (на матеріалі поетичних текстів грецької трагедії та їх українських перекладів) // Вісник Львівського університету. Серія іноземних мов. – Львів, 2000. – Вип.2 – С.179–188.

5. Характерологічні власні імена в поетичних образах грецької трагедії: проблема перекладу // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства (збірник наукових праць). – Ужгород: Вид-во УжНУ, 2001. – Вип.3 – С.89-99.

6. Внутрішньомовний компонент лексичного значення образних одиниць оригінального тексту та зумовлені ним трансформації поетичних образів у перекладі (на матеріалі зіставлення поетичних текстів грецької трагедії та їх українських перекладів) // Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. праць: У 2 ч. – К.: Видавничо-поліграф. центр “Київський університет”, 2001. – Ч.1. – С. 233–243.

7. Українські інтерпретації “Пісні-гімну до Афродіти” Сапфо // Проблеми літературознавства і художнього перекладу. Зб. наук. праць Наукового товариства імені Шевченка у Львові. – Львів, 1997. – С. 218-225.

8. К вопросу о дивергенции в структуре древнегреческого и украинского языков: опыт сравнительного анализа // Сопоставительная лингвистика: теоретические и прикладные проблемы (тезисы докладов на совещании) / Отв. ред.А. М. Шахнарович, Ф. А. Циткина. – Москва -Ужгород, 1991. – С.10.