У висновках подано підсумки наукового дослідження відповідно до поставленої мети та завдань 1. Розвінчання авторитарних та тоталітарних режимів двадцятого століття не зняло проблеми домінування закритих ідеологічних систем, антидемократичних механізмів легітимації влади та універсалізації партикулярного політичного порядку. Постмодерна критика цих моментів дозволяє виявити характер соціальних зв’язків через висвітлення владних конотацій принципово гетерогенних мовних ігор, покликаних відтворити плюралізм картини світів. Системи політики та їхні інституційні елементи набувають властивості накладання меж на порядки мовних ігор, при чому такі межі завжди є відносними, бо відбивають ті владні конфігурації, які утворились у результаті темпоральної домовленості в конфліктному середовищі політики і можуть бути порушені у процесі генерації нових дискурсивних практик мовних ігор. У світлі властивостей, які набуває соціум через інформаційно-комунікативні транслятори новітньої культури, одиничність локального простору політичної системи піддається диференціації, до того ж кожен елемент цього процесу фіксується у електронній пам’яті людства. Відповідно, у фокусі політологічних досліджень з’являються різнорідні, багатокомпонентні системи політики, які не піддаються уніфікації в єдину модель політичної системи. 2. Дослідження сучасних політичних метанаративів дозволяє узагальнити підходи до розуміння лінійних та мережевих систем у політиці. Отже, «лінійні системи в політиці» - це комплексні політичні структури, іманентні зв’язки у яких конструюються за загальним принципом ієрархії із націленістю на прогресуючий цикл владних взаємодій із тенденціями до самозбереження та розгортання в політиці, а «мережеві системи в політиці» – це ацентричні політичні структури, що конструюються взаємодіями гетерогенних дискурсів, внутрішні принципи яких унеможливлюють інтеграцію елементів системи у вертикаль ієрархічного типу. 3. Дискурс про партикуляризм істини та межі ідеології, в умовах вияву владної природи зв’язків між державою та формами наукового знання, на засадах принципового сумніву у індивідуальних героях, необхідності їх мандрівок та консенсусної згоди щодо великої мети, системи політики потребують (де)локалізації у просторово-часових координатах та у специфічному контексті. Внаслідок масштабних інтелектуальних інновацій та динамізму новітніх технологій виняткову прерогативу на структурування лінійних систем в політиці отримують національні держави, що надають легітимності одному із порядків дискурсу, у той час як влада на глобальному та локальному рівнях структурується в дискретному середовищі політичних мереж. 4. Виявлено ідеологічну обумовленість теорій та історії ґендерних вимірів систем політики (лібералізм, соціалізм, консерватизм). При цьому, в межах кожного ідеологічного конструкту акценти ставили на конкретних проблемних питаннях: емансипація, права жінок, жіноче питання, патріархат. Серцевинним елементом теоретичних підходів до ґендерних вимірів систем політики була емансипація жінок та становлення їхньої суб’єктності у політиці. Постмодернізм дозволяє розширити діапазон політологічного дослідження, фокусуючи на механізмах конструювання суб’єкта та процедурах виключення, які творять множину несанкціонованих маргінальних суб’єктів. Референція феміністичного суб’єкта до солідарності та фрагментарності продукує практики виключення та розвінчання, чим викликає постмодерну критику. Процес деконструкції суб’єкта висвітлює нормативні фіксації та сфери виключення, демаркації меж, заперечення можливості гетерогенних типів дискурсів. Плюралізація варіантів дескрипції категорії «ґендер» не заперечує феміністичних студій у широкому розумінні, однак деталізує їх політичні перспективи. Отже, ґендер набуває значення політичної категорії, що фіксує владні дискурсивні практики, які уможливлюють свободу дій суб’єкта без акту емансипації. Вихід за межі культури, класу, стану, нації, держави, віку, ґендеру чи цивілізації стає не просто потенційною можливістю, але внутрішньо притаманною ознакою буття сучасної людини. 5. На основі аналізу ґендерних механізмів, розроблених та впроваджених політичними системами Швеції та Швейцарії вдосконалено трактування гендерної перспективи у значенні комплексної політичної стратегії інтегрування ґендерного компоненту у діючі системи політики та здійснення ґендерного аналізу на системному рівні. Ґендерна перспектива передбачає постмодерну чуттєвість до контексту та владної динаміки мовних ігор. Рівень інкорпорації ґендерної перспективи у політичних системах може бути визначений через аналіз політичних інститутів, політичної діяльності та суб’єктів політики у відповідності до концепцій: невидимості жінок, обслуговування та підтримки, промоції жінок, якісної участі жінок, уповноваження та ґендерної справедливості. . 6. Особливістю структурування систем політики в Україні є розташування на перетині ціннісних метанаративів західної та східної цивілізацій та сформованих ними архетипів, а також історичних, економічних та ґендерних просторів. Кризові тенденції на сучасному етапі розвитку в Україні зумовлені диверсифікацією лінійних систем політики із радянськими зразками структурування та деструкції елементів як реакції на дискурс «перехідного періоду», що позбавляє державу винятковості та прерогативи на лінійне структурування та прирікає на стан віртуальної мережі. Криза на системному рівні відбивається на інших рівнях – культурному, приватному, демографічному, ментальному. 7. Ґендерний аналіз національного законодавства та адаптованих стратегій реалізації ґендерної політики засвідчує існування сутнісного розриву між теоретичним опрацюванням проблематики ґендерних вимірів політики та практичною діяльністю щодо ґендерного інтегрування на системному рівні в Україні, а також відсутність на урядовому рівні відкритої та оприлюдненої української аналітичної моделі інкорпорації ґендерної перспективи із конкретними специфікаціями для органів виконавчої влади. 8. У теоретико-прикладній моделі ґендерних вимірів мережевих систем політики в Україні запропоновано здійснення ґендерного аналізу паралельно на трьох рівнях системи, а саме на ціннісно-нормативному, культурно-комунікативному та структурно-процесуальному. За результатами ґендерного аналізу передбачено проектування та інкорпорацію ґендерної перспективи. Ґендерний моніторинг та оцінка є підсумковими складовими моделі. |
