У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та результати емпіричного вивчення проблеми емоційних ставлень дітей середнього і старшого дошкільного віку до себе і однолітків, з’ясовано вплив ставлення до себе на ставлення до ровесників, визначені критерії та рівні самоставлень дитини. Встановлено зв’язок ставлення дитини до себе і ровесників з усвідомленням нею своїх та чужих переживань. Узагальнення результатів дослідження дозволяє зробити наступні висновки: 1. Ставлення особистості розглядається як її суб’єктивний вибірковий зв’язок із значущими для неї об’єктами, як інтегральна властивість, яка виступає єдністю когнітивного, поведінкового та емоційного компонентів. Когнітивний – складають знання про об’єкт, оцінні судження про нього. Поведінковий – це готовність діяти певним чином стосовно об’єкта, який має для людини особистісну значущість. Емоційний компонент є провідним у ставленні і включає переживання, які пов’язані у людини з певним об’єктом чи подією. Співвідношення когнітивного та емоційного компонентів з віком змінюється. Чим молодша дитина, тим менш наявне в її ставленні знання і тим більшого значення мають емоції. Виходячи з цього, саме емоційне ставлення дитини дошкільного віку визначає її поведінку та особистісний розвиток. 2. Ставлення до себе та ровесників є проекцією особистісного розвитку дитини, який проходить етапи: виділення себе об’єктом ставлень інших людей; виділення себе суб’єктом взаємин; становлення уявлень про себе та поява ставлення до себе. Співвідношення рівня емоційного самоставлення дитини з рівнем її доброзичливості до однолітків характеризує особливості становлення її особистості. Емоційні ставлення до себе та оточуючих формуються в умовах вільного спілкування та спільної діяльності, в процесі яких визначаються, інтеріоризуються гуманні стосунки та закріплюються у вигляді установок особистості. 3. Критеріями визначення самоставлення є: валентність (позитивне, схвальне ставлення до себе; негативне, несхвальне; амбівалентне, яке поєднує в собі різні, іноді протилежні переживання); виразність (як зовнішньо проявляються переживання, рівень емоційності – яскраве або стримане ставлення до себе); самостійність (чи сама дитина виявляє ставлення, чи лише на запитання дорослого); спрямованість самоставлення (на себе загалом, на окремі власні риси та вчинки, на результат своєї діяльності). Проведене дослідження дозволило здійснити психологічний аналіз позитивного, амбівалентного та негативного ставлення дітей середнього і старшого дошкільного віку до себе. 4. Емоційне ставлення до себе і ровесників у дітей дошкільного віку уже яскраво виражене. Для дітей 5-го і 6-го р. ж. притаманне переважно позитивне емоційне ставлення до своїх якостей, тобто прийняття себе і задоволеність собою. До ровесників переважає амбівалентне ставлення. З віком відбувається поглиблення диференціації ставлення до різних однолітків та різних якостей однієї дитини,
в чому виявляється вибірковість емоційних ставлень дошкільників. Серед досліджуваних 6-го р. ж. зростає критичність до себе та ровесників. Але загальна тенденція розвитку емоційного ставлення середніх і старших дошкільників характеризується високою оцінкою своїх досягнень на фоні намагань принизити успіхи однолітків. Про власні результати діти пам’ятають краще і більше, ніж про успіхи товаришів. Дитина старшого дошкільного віку більш, ніж середнього, здатна виявляти критичне ставлення до своїх вчинків та поведінки ровесників, порівнювати їх з правилами поведінки, що, безумовно, є показником особистісного зростання. 5. Дослідженням виявлена наявність суттєвого зв’язку між самоставленням дитини та її ставленням до ровесників в групі старших дошкільників, який полягає в тому, що ставлення дитини до себе обумовлює її ставлення до ровесника. Цього не було виявлено у досліджуваних середнього дошкільного віку. 6. Статевих відмінностей у ставленні до себе дітей середнього дошкільного віку не виявлено. У старших дошкільників вони мають місце. Зокрема, у хлопчиків переважає амбівалентне та негативне ставлення щодо своєї поведінки стосовно ровесників. Амбівалентне та негативне ставлення дівчаток частіше має місце, коли ними оцінюється власна зовнішність. В обох вікових групах виявлені статеві відмінності у ставленні дітей до ровесників. Хлопчики 5-го і 6-го рр. ж. частіше, ніж дівчатка, виявляють негативне ставлення до ровесників. Вони осуджують їх вчинки, занижують успіхи тощо. Дівчатка обох вікових груп більш доброзичливі у ставленні до однолітків, вони частіше схвалюють їх вчинки, виявляють радість за їх успіхи та готовність допомогти. 7. Впродовж 5-го і 6-го р. ж. у дітей відбуваються зміни в усвідомленні своїх та чужих переживань. З віком розширюється діапазон почуттів, які не лише переживаються дитиною, а й усвідомлюються нею. До них відносяться радість, смуток, злість. Якісно збагачується вербальна характеристика дітьми своїх та чужих емоційних станів. З віком більш усвідомлюються причини своїх та чужих переживань, багатшим стає опис мімічних ознак почуттів. У старших дошкільників з’являється моральна оцінка уявних та реальних ситуацій. 8. У старших дошкільників наявний зв’язок: між емоційним ставленням до себе і усвідомленням власних переживань, між усвідомленням своїх переживань та усвідомленням переживань ровесників. Дитина розуміє ті почуття однолітків, які пам’ятає з минулого власного досвіду, уже може співвідносити свої переживання з переживаннями ровесників, переносити ці переживання з уявних у реальні ситуації. 9. Необхідною умовою становлення позитивного емоційного ставлення до себе й однолітків є створення емоційно сприятливого мікроклімату у групі, коли кожна дитина може щиро проявляти свої переживання і навчитися виявляти співчуття іншим. Позитивна емоційна атмосфера дає можливість дошкільнику реалізувати свою потребу бути значущим й прийнятим, підтримуючи іншого. 10. Дослідженням встановлена ефективність використання вправ на імітацію емоційних станів з метою коригування емоційного ставлення дошкільників до себе й ровесників. Особливо продуктивним є поєднання гри з малюванням, із слуханням музики, що сприяє не лише становленню емоційних ставлень дошкільників,
а й “відпрацюванню” ними певних переживань, зняттю емоційного напруження.
В результаті збільшилось число дітей з позитивним і амбівалентним ставленням до себе, підвищилась їх доброзичливість до ровесників, що свідчить про позитивні зміни в особистісному розвитку дітей старшого дошкільного віку. Проведене дослідження емоційного ставлення дітей дошкільного віку до себе і ровесників не вичерпує всіх аспектів проблеми ставлень особистості. Подальша розробка даної проблеми вбачається нами у вивченні можливостей впливу сімейних стосунків на формування позитивного ставлення дитини до себе та інших людей. Поглибленого вивчення вимагає питання впливу стилю керівництва педагога взаєминами дітей на всіх вікових етапах дошкільного дитинства. |
