У висновках констатовано, що в дисертації здійснено спробу вирішення важливого наукового завдання: обґрунтування закономірностей економічної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства та механізму соціальної індикації її ефективності в політично-рефлексивній площині регіонального електорату при визначенні умов для забезпечення балансу державних, регіональних та особистісних соціально-економічних інтересів. Доведено, що з’ясування сутності соціально-економічних процесів, що відбуваються у сучасному українському суспільстві, потребує нових соціальних показників та соціологічних індикаторів, які б на міждисциплінарному рівні – політичному, економічному, соціально-практичному, рефлексивно-оцінному – уможливлювали соціодіагностику ефективності економічної політики як стрижня розвитку сучасного українського суспільства. Зазначається, що специфічність державної економічної політики в Україні пов’язується, по-перше, з відсутністю прецедентів у світовій практиці переходу від командно-адміністративної планово-розподільчої економіки до ринкової; по-друге, із суттєвими регіональними відмінностями: природно-кліматичними умовами, сировинними ресурсами, співвідношенням частки промислового і сільськогосподарського виробництва, рівнем соціально-економічного розвитку; кількістю, щільністю, демографічним та соціально-професійним складом населення, рівнем зайнятості, політичними орієнтаціями та ступенем соціальної, політичної та економічної активності представників різних соціальних груп тощо. З’ясовано також, що недостатньо ефективним є вплив трансформаційних процесів на реалізацію економічної політики в регіонах, який виявляється у недостатній дієвості соціально-економічних програм регіонального розвитку; відсутності диференційованого підходу законодавчих і виконавчих органів влади до розвитку промислових регіонів, що значно знижує їх продуктивну діяльність і гальмує соціальний розвиток; наявності тіньових практик у ринковому секторі, що зменшує шанси формування цивілізованих форм підприємництва та соціальну активність населення. Водночас у соціологічній науці наявно простежується відсутність надійних методичних підходів до діагностики стану, ролі та ефективності впливу економічної політики на розвиток регіональних соціумів, яка б враховувала регіональні відмінності задля забезпечення балансу інтересів держави і промислових та сільськогосподарських територій, регіонів-донорів та регіонів реципієнтів, а також забезпечувала баланс задоволення різних соціальних груп і верств своїм життєвим рівнем. У роботі уточнено науковий підхід до розуміння економічної політики суспільства перехідного типу, сутність якої пропонується розглядати як сукупність різноманітних форм взаємодії (співпраці) різних соціальних суб’єктів (насамперед, владних), політичних та економічних інститутів, організацій з матеріально-технологічними та інформаційними умовами їх функціонування з приводу розробки і формування схвалюваних суспільством стратегічних напрямів та програм соціально-економічного розвитку суспільства в цілому та його регіонів, зокрема з метою узгодження і захисту економічних інтересів різних соціальних груп і прошарків населення й задоволення їх життєвих потреб. Виходячи з цього доведено, що економічна політика не може розглядатися інакше, ніж в контексті специфічних соціальних практик, характерних для української моделі трансформації суспільства. Розглядаючи соціальні практики як легітимну політичну, економічну, соціально-інноваційну або повсякденну діяльність, “правила гри” якої визначаються політичними акторами (владними і/або опозиційними до влади) на основі законодавчо-правових й ціннісних норм (або всупереч ним), дисертант обґрунтовує думку про те, що саме вони випробовують зворотну дію економічної політики, перш за все, в політичному, зокрема електоральному, просторі. Доведено, що критеріями соціальних практик населення в умовах суспільства, що трансформується, є: стан інститутів влади, результати економічної, політичної та іншої діяльності, спрямованої на зміну якісного стану суспільства; соціальна структура, місце в якій визначається можливостями самореалізації особистості в рамках певної соціальної групи; система норм і цінностей, на основі яких формується мотивація соціальних практик на різних рівнях; ступінь масовості тих або інших практик в економічній, політичній і духовній сферах суспільства. Підтримка або не підтримка соціальних практик політичних акторів здійснюється електоральним вибором (преференціями, активністю, протестністю) переважно у періоди виборчих кампаній, коли відбувається політична боротьба за владу між правлячими та опозиційними політичними силами і можливість реалізувати певні економічні пріоритети. Виходячи з цього, у роботі обґрунтовано теоретичні та емпіричні засади механізму соціальної індикації державної економічної політики на регіональному рівні, який складається з політичного моніторингу соціально-економічного стану соціуму, реальних масових повсякденних соціальних практик, електоральних преференцій населення, що виявляються певними орієнтаціями на визначений тип економічної політики (стабілізуюча, реформаторська, “шокової терапії” тощо) та електоральної активності. Визначена і обґрунтована система соціальних показників підтримки (або заперечення) економічної політики, яку здійснюють владні органи на державному та регіональному рівнях, і доведено, що економічна політика, яка реально спрямована на покращення добробуту людей, є стимулом соціально-економічної, політичної та електоральної активності для 90% населення і, в свою чергу, визначається певними електоральними преференціями. На підставі результатів польових соціологічних досліджень, що проводилися в періоди виборчих кампаній в Запорізькій та Дніпропетровській областях у 1994-2006 рр., було виявлено і доведено, що базовими індикаторами ефективності економічної політики є електоральні преференції як підтримка (або заперечення) електоратом конкретних політичних сил (владних або опозиційних) і одночасно як рефлексивний вимір ідентифікації виборцями свого соціального і матеріального стану з соціальними практиками політичних суб’єктів (самооцінка електоратом свого матеріального стану і тих можливостей, які він їм надає; визначення ним ієрархії регіональних проблем; вибір пріоритетів у сфері економічної політики на рівні соціальних практик політичних акторів; оцінка рівня, причин і характеру особистої протестності, викликаної неефективною економічною політикою; вибір моделей електоральної поведінки), які виявляються шляхом вибору (голосування) за владну або опозиційну політичну силу. Удосконалення технології соціодіагностики механізму впливу електоральних чинників на формування і реалізацію економічної політики в промисловому регіоні дозволило зробити висновок про те, що формування електоральних преференцій щодо підтримки (чи заперечення) державної економічної політики ґрунтується на таких принципах: спрямуванні політики діючих владних суб’єктів (або їм опозиційних) на вирішення пріоритетних життєвих проблем електорату: поліпшення якості життя різних соціальних груп і прошарків населення, зростання продуктивності промислового та сільськогосподарського виробництва (з одночасним зростанням зарплатні), покращення стану природного середовища, підвищення конкурентоспроможності регіону; викоріненні хабарництва і корупції; рівні співпраці й узгодженості соціальних практик центру й регіонів, обласних адміністрацій та муніципальних структур; спроможності розв’язання життєвих проблем регіональними органами влади. Таким чином, у дисертації зроблено узагальнюючий висновок про те, що на сучасному етапі трансформації українського суспільства нестабільність соціально-статусних характеристик регіонального соціуму (електорату) й нестійкий баланс соціальних практик (за і проти) породжують екстраполяцію загальнонаціональної економічної політики на регіональний та місцевий рівень, формуючи аномію в соціальному самопочутті населення, що суттєво впливає на його електоральні преференції, своєчасна соціодіагностика яких стимулює політичні сили (владні та опозиційні) для отримання владних повноважень формувати такі пріоритети економічної політики, які було б спрямовано на задоволення життєвих потреб населення промислових регіонів. |
