У висновках викладаються підсумки дослідження, формулюються найважливіші результати та пропозиції. Дослідження в рамках дисертації економіко-правового механізму забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції дозволяє сформулювати такі висновки: 1. Екологічна безпека сільськогосподарської продукції – це окремий міжгалузевий інститут права екологічної безпеки та законодавства, який має своїм об’єктом здоров’я людини – кінцевого споживача такої продукції, предметом – сільськогосподарську продукцію та характеризується таким сприятливим станом розвитку суспільних відносин у галузі АПК і охорони навколишнього природного середовища, при якому державою через діяльність спеціально створених органів влади та фізичними і юридичними особами – виробниками сільськогосподарської продукції забезпечується здійснення закріплених чинним законодавством санітарних та ветеринарних заходів та вимог обов’язкових індикаторів та параметрів безпеки, процедур підтвердження відповідності, сертифікації та маркування та інших спеціальних заходів для попередження та усунення можливих шкідливих наслідків виникнення екологічних ризиків життю та здоров’ю громадян внаслідок виробництва, реалізації, переробки і споживання небезпечної сільськогосподарської продукції. Показниками екологічної безпеки сільськогосподарської продукції є її якість, екологічна безпечність та екологічна чистота. 2. Слід визначати економіко-правовий механізм забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції як складну систему організаційно-правового та економіко-екологічного регулювання суспільних відносин та природокористування у сфері виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, що раціонально поєднує економічні та екологічні важелі управління сільськогосподарським виробництвом і структурно складається із організаційно-правової, інституційної, функціональної та економічної підсистем. Підсистеми економіко-правового механізму екологічної безпеки сільськогосподарської продукції характеризуються органічною єдністю та взаємопроникненням, тому логічніше характеризувати їх шляхом розкриття організаційно-правового, економіко-правового та міжнародно-правового змісту такого механізму. 3. Організаційно-правовий зміст економіко-правового механізму забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції включає в себе систему нормативно-правових актів, які регулюють економіко-правовий механізм забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції та спеціально уповноважених державних органів, які здійснюють реалізацію вимог правових норм шляхом проведення превентивних та ліквідаційних заходів. 4. Доведено, що відсутність єдиного багатофункціонального нормативно-правового акту, який би регулював економіко-правовий механізм забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції та велика частка підзаконних нормативно-правових актів у цій сфері спричиняють не тільки окремі труднощі пошуку та використання необхідних положень нормативних актів, але й значним чином перешкоджають впорядкуванню системи законодавства України. Проведено систематизацію усіх наявних в чинному законодавстві приписів у сфері екологічної безпеки сільськогосподарської продукції за сімома основними та сімома додатковими групами. 5. Чинне законодавство України практично не містить норм, які б регулювали конкретно безпеку сільськогосподарської продукції. Переважаюча їх частка врегульовує питання якості та безпеки продуктів харчування та залишає поза сферою регулювання харчову продукцію домашнього виробництва. Окремі правові норми формально регулюють екологічну безпеку сільськогосподарської продукції, а фактично – є недієвими (наприклад, ст. 1, 2, 11, 21 Закону України «Про молоко та молокопродукти» щодо продуктів домашнього виробництва). Запропоновано включення реалізації продуктів домашнього виробництва до сфери регулювання екологічної безпеки сільськогосподарської продукції в частині обов’язковості перевірки зразків продукції лабораторіями на ринках. 6. Виявлено, що основну відповідальність у сфері забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування законодавство України покладає на їх виробника, тому запропоновано внести зміни до підп. 7 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» щодо закріплення повного узагальненого переліку прав та обов’язків виробників: превентивних, у сфері захисту прав споживачів, організаційних та ліквідаційних. 7. Інституційну підсистему економіко-правового механізму забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції складають органи загальної та спеціальної компетенції. Автором виявлено, що обласні, сільські, селищні, міські ради мають лише загальні повноваження у сфері забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції, а громадське управління у цій сфері взагалі не передбачене. Тому пропонується розширити їх повноваження та створити Національне агентство по контролю за якістю та безпекою сільськогосподарської продукції. 8. При аналізі функціональної підсистеми економіко-правового механізму виявлено, що найважливішим превентивним заходом у цій сфері є сертифікація. Автором запропоновано внести зміни до п. 3 ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» щодо запровадження обов’язкової сертифікації сільськогосподарської продукції та до п. 4 Указу Президента України «Питання Державного Комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики» щодо зміни існуючого територіального принципу сертифікації продукції. 9. Виявлено, що незважаючи на деякі позитивні зміни в регулюванні адміністративно-правової відповідальності в екологічній сфері, мізерні розміри штрафів ще передбачені, наприклад, ст. 107 КУпАП України. Запропоновано встановити більш високі розміри штрафів за повторне та систематичне порушення вимог у сфері безпеки сільськогосподарської продукції. Автор пропонує: розширити перелік складів злочинів у сфері безпеки сільськогосподарської продукції та встановити кримінальну відповідальність за такі неправомірні діяння у цій сфері, які спричинили чи могли спричинити значні та особливо значні негативні наслідки; внести зміни до ст. 18 Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» у вигляді норми про відшкодування шкоди, завданої недбалим поводженням або незаконним вивільненням генетично модифікованих організмів (ГМО) у навколишнє середовище, якими заподіяно шкоду здоров’ю чи життю людини, а також навколишньому середовищу. 10. Досліджено економічну підсистему економіко-правового механізму забезпечення екологічної безпеки та розкрито економіко-правовий зміст даного механізму шляхом розробки рекомендацій вдосконалення інструментів адміністративного, фінансово-кредитного та ринкового регулювання у цій сфері шляхом запровадження пільгового оподаткування виробників екологічно безпечної продукції, надання безоплатних товарних етикеток, диференціації цін та звичайну, безпечну та екологічно чисту продукцію, створення Фонду фінансування та підтримки виробництва екологічно безпечної сільськогосподарської продукції (ФПВЕБСП), масштабної підтримки розвитку села та інших. 11. Запропоновано прийняття комплексного нормативно-правового акту – Закону України «Про економіко-правовий механізм забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції» та Довгострокової програми впровадження технологій ведення екологічно безпечного (органічного) сільського господарства та розроблено їх структуру. 12. У результаті ґрунтовного дослідження міжнародно-правового змісту економіко-правового механізму забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції встановлено, що в Україні положення нормативно-правових актів ЄС у сфері забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції уже знайшли часткове відображення в ряді законів, проте в цілому процес адаптації законодавства в цій сфері до норм ЄС просувається досить повільно. 13. Запропоновано вдосконалення визначення належної гігієнічної практики шляхом внесення змін до ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» та викладення його в наступній редакції: належна практика виробництва – це діяльність виробників сільськогосподарської та харчової продукції, яка спрямована на виробництво та введення в обіг якісної та безпечної сільськогосподарської продукції, при якій при звичайних технологіях виробництва автоматично та постійно дотримуються санітарно-гігієнічні, ветеринарні, фітосанітарні вимоги якості та безпеки продукції та існуючий ризик зводиться до мінімально прийнятного рівня шляхом контролю виробництва на всіх його критичних точках. 14. У результаті порівняльного аналізу національного та міжнародного законодавства у досліджуваній сфері запропоновано кодифікувати наявні в чинному українському законодавстві норми про виробництво окремих видів харчової продукції у Харчовий Кодекс України. | 