Дисертація є самостійною роботою, у якій на основі проведеного теоретичного узагальнення та отриманих практичних результатів розв’язане важливе наукове завдання розроблено методологічні та практичні підходи до підвищення економіко-екологічної ефективності використання земель сільськогосподарського призначення в умовах реформування земельних відносин. Проведені дослідження доводять, що підвищення економіко-екологічної ефективності використання сільськогосподарських угідь є необхідною умовою щодо забезпечення сталого просторового розвитку регіону. Основні наукові та прикладні результати, а також рекомендації щодо їхнього використання полягають у такому: 1. Дослідження сутності методологічних підходів щодо визначення економіко-екологічної ефективності використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення показало, що основним принципом результативності управління земельними ресурсами в ринкових умовах є забезпечення екологобезпечного використання земель. 2. Запропоновано розглядати екологобезпечне землекористування як певну складну систему, реалізація цілей і завдань якої відбувається через певний дієвий механізм, що, на відміну від існуючих, дасть змогу забезпечити соціальну, економічну та екологічну ефективність використання земельних ресурсів. 3. Екологобезпечне землекористування можна здійснити шляхом впровадження ресурсо- і енергозберігаючих зональних систем землеробства, ґрунтозахисних та екологобезпечних технологій і систем обробітку ґрунту, покращення меліоративного стану осушених земель, наукового обґрунтування структури агроландшафтів з урахуванням екологічних умов регіону. 4. На сьогодні постала нагальна проблема саме раціонального використання земельних ресурсів за умови стійкості екосистем, отримуючи при цьому соціальний, економічний та екологічний ефекти в умовах реформування земельних відносин. Проведений аналіз структури та використання земельних ресурсів досліджуваного регіону показав, що існує дисбаланс у співвідношенні природних та антропогенно-перетворених земель, а територія досліджуваного регіону відноситься до нестійко стабільної. 5. Інтенсивне використання земельних ресурсів регіону призводить до збільшення антропогенного навантаження і, як результат, до дефіциту гумусу в ґрунтах. Подано інтегральну характеристику території досліджуваного регіону на основі індексів сільськогосподарської освоєності, розораності, лісистості та еродованості. 6. Удосконалено механізм екологобезпечного землекористування, який комплексно охоплює такі складов: екологічну, економічну, інституційну, інформаційну, соціальну та політико-правову. У контексті такого механізму запропоновано також розгалужену система дієвих важелів та інструментів, які забезпечать раціональне землекористування. Функціонування механізму екологобезпечного землекористування, на нашу думку, дасть змогу за досить короткий час завершити земельну реформу і перейти на якісніший рівень ефективного землекористування з максимальним врахуванням інтересів природи та людини в контексті сталого розвитку. 7. Обґрунтовано, що якість земельних ресурсів пов’язана з підвищенням рівня їхньої родючості. Розроблено методику оцінки збитків від деградації ґрунтів, що, на відміну від існуючих, враховує енергоємність основних факторів родючості ґрунту. Забезпечити бездефіцитний баланс гумусу та поживних речовин в регіоні можливо за рахунок розширення посівів багаторічних бобових трав та застосування сидерального пару. Це уможливить поповнення ґрунту гумусом у розмірі 338,8 кг/га площі ріллі, що дасть змогу забезпечити покриття 25% існуючого дефіциту гумусу. 8. Визначено, що для підвищення економіко-екологічної ефективності використання земель сільськогосподарського призначення доцільним є використання змодельованих даних оцінки потенційної родючості ґрунту з врахуванням енергоємності 1 га ґрунту за видами та ступенями деградації, що дасть змогу коригувати грошову оцінку земель на суму ґрунтоохоронного податку. |