1. Традиційне ведення сільського господарства і, зокрема землеробства, не лише не узгоджувалося з еколого-економічними вимогами, а й повною мірою суперечило їм. Недостатня державна підтримка та обмежене фінансування землеохоронних заходів і заходів з раціоналізації аграрного землекористування за останні 15 років зумовили серйозні негативні наслідки: на великих площах сільськогосподарські угіддя втрачають свої якісні показники; посилюється ерозія ґрунтів, а різке зменшення внесення органічних добрив у ґрунт не забезпечує заміщення винесених з урожаєм поживних речовин і знижує родючість ґрунтів, посилює їх дегуміфікацію тощо. Нераціональне використання земель сільськогосподарського призначення призвело, зрештою, до загострення екологічних проблем, які вже давно вийшли за межі галузей АПК й охоплюють всю земельну територію країни. Отже, науково обґрунтовані принципи раціонального та екологобезпечного використання й охорони земельних ресурсів повинні широко застосовуватися землекористувачами і землевласниками в практиці ведення сільськогосподарської діяльності. 2. Реалізація раціоналізації землекористування неможлива без запровадження ефективних економічних важелів та інструментів, які в умовах ринкових відносин стимулюватимуть і спонукатимуть усіх аграрних землекористувачів і землевласників належним чином дбати про основний засіб виробництва в сільському господарстві. Той хто забруднює, виснажує або нераціонально використовує землі сільськогосподарського призначення має платити державі значні кошти, які повинні акумулюватися у Державному земельному банку. Саме за рахунок цих коштів буде можливість здійснювати землеохоронні і земле-меліоративні заходи. У зв’язку зі сказаним вище доведена додаткова аргументація щодо необхідності формування такого економічного механізму раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, який ґрунтується на економіко-екологічному підході. Лише розглядаючи земельні ресурси як важливу складову біосфери і регіональних еколого-економічних систем, можна забезпечити раціональну організацію сільськогосподарської діяльності, ефективне та екологобезпечне землекористування на основі взаємо-збалансованого вирішення питань природоохоронного, ресурсозберігаючого, відтворювального характеру з метою всебічної охорони ґрунтів і відтворення їх родючості. Саме застосування системи відповідних екологічних показників дасть можливість перейти до екологобезпечного землекористування та відновлення продуктивності сільськогосподарських угідь, а економічних важелів та інструментів сприятиме забезпеченню підвищення ефективності використання земельних ресурсів, зниженню землемісткості аграрної продукції та екологічного оздоровлення землеробських регіонів. 3. Майже половину земель України займають родючі чорноземи і лучно-чорноземні ґрунти – 27,6 млн га. Однак, оцінка основних показників соціально-економічної та екологічної ефективності використання земельних ресурсів в аграрній сфері свідчить, що вони залишаються вкрай низькими. Сформувалась стабільна тенденція погіршення якісних характеристик ґрунтів, падіння їх родючості, посилення процесів дегуміфікації тощо. Останнє зумовлено різким зменшенням внесення органічних добрив, потреба в яких задовольняється лише на 5-11%, тобто вноситься 0,8 т/га посівної площі замість необхідних 7-15 т/га. До позитивних моментів можна віднести деяке збільшення площі природних кормових угідь і скорочення частки орних земель. 4. Обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення і доповнення системи важелів економічного механізму раціонального використання і охорони земель сільськогосподарського призначення, включають такі заходи: створення повноцінного і регульованого ринку землі, як важливої передумови концентрації земельних угідь у найбільш дбайливих та ефективних господарів, залучення кредитних коштів під заставу земельних ділянок, створення привабливого інвестиційного клімату для іноземних та вітчизняних інвесторів; запровадження екологічного страхування; створення Державного земельного банку; сприяння концентрації земельних ділянок у працездатних селян і недопущення подальшого їх подрібнення; встановлення відповідних цін на екологічно чисту продукцію; фінансове стимулювання консервації малопродуктивних земель і концентрації землеробської діяльності на родючих ґрунтах; введення плати за погіршення стану ґрунтів і заохочувальних економічних заходів, з метою стимулювання поліпшення якісного стану земельних ділянок (субсидії, пільги, компенсації) для орендарів; збільшення частки витрат з державного бюджету на фінансування землеохоронних і землемеліоративних заходів; розробка науково обґрунтованої нормативно-законодавчої бази щодо раціоналізації та оптимізації аграрного землекористування; обов’язковий аналіз економічної ефективності землекористування з урахуванням екологічних чинників і наслідків. 5. Найважливішим напрямом подолання еколого-економічної кризи у сільськогосподарському землекористуванні є всеохоплююча екологізація. Остання передбачає розробку і впровадження комплексу заходів, які забезпеч-чують переведення сільського господарства на принципи сталого еколого-зрівноваженого та ресурсозберігаючого розвитку та дають можливість зменшити негативні антропотехногенні навантаження на навколишнє природне середовище та удосконалити системи і методи господарювання в аграрній сфері АПК. Першочергового значення в зв’язку з цим набирає запровадження екологічно стійких природо-, ресурсо- та енергозберігаючих систем землеробства з науково обґрунтованими структурами сівозмін сільськогосподарських угідь. 6. З метою ефективного вирішення проблеми зберігання та утилізації агрохімікатів і мінеральних добрив автором доводиться необхідність надання субсидій на будівництво приміщень і встановлення обладнання для зберігання пестицидів і добрив, що сприятиме покращанню умов їхнього зберігання та усуненню причин забруднення земельних ресурсів і навколишнього природного середовища хімічними речовинами. 7. В аграрному землекористуванні слід застосовувати екологічне ліцензування, як перспективний економічний захід раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Суть зазначеного заходу полягає в тому, що майбутній землевласник, який прогнозує купівлю нової земельної ділянки, постає перед вибором: або запровадити на нових землях екологобезпечне та землевідтворювальне землеробство або викупити ліцензію на забруднення у попереднього власника даної площі. Останній з продажем ліцензії повинен скоротити забруднення ґрунтів і створити певні умови для оптимізації землекористування. Так, держава позбавляється надмірних турбот за процедурою екологічного контролю за ґрунтами та одержує щорічні додаткові кошти, які слід використовувати на покращання використання та охорону земельних ресурсів. 8. Одним із напрямів підвищення ефективності аграрного землекористування, який може сприяти також захисту і відтворенню продуктивної сили землі, збереженню екологічних функцій ґрунтового покриву, оздоровленню навколишнього природного середовища, загалом, є вирощування ріпаку. До основних переваг цієї культури належать: здатність очищення ґрунту від радіонуклідів, пригнічення ерозійних процесів, ощадливе винесення поживних елементів з ґрунту і, нарешті, висока рентабельність культури – майже до 100%. Отже, збільшення посівних площ під ріпаком – важлива передумова раціоналізації землекористування. |
