У дисертаційному дослідженні обґрунтовано комплекс питань і практичних рекомендацій з удосконалення економічного механізму по підвищенню ефективності сільськогосподарських підприємств. По результатах дослідження можна зробити такі висновки і пропозиції. 1. Концепція загального підходу до розуміння економічного механізму являє собою сукупність економічних важелів, стимулів і заходів, спрямованих на забезпечення динамічного і сталого розвитку сільськогосподарських підприємств, на збільшення виробництва та забезпечення населення повноцінним продовольством, яка ґрунтується на основі використання економічних законів і категорій. Формування економічного механізму підвищення ефективності сільськогосподарських підприємств має здійснюватись на основі всебічного врахування стратегічних цілей розвитку агропромислового виробництва в цілому та повинно базуватися на поєднанні чинників мікро і макроекономічного середовища, з урахуванням елементів державного регулювання. 2. На початку 90-х років в Україні був проголошений курс на пріоритетний розвиток села. Характерними рисами трансформаційних перетворень відносин власності та форм господарювання в аграрному секторі були демонополізація державної власності на землю, реструктуризація сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності, розвиток орендних відносин тощо. В процесі реструктуризації колгоспів і радгоспів, а в подальшому КСП в Харківській області станом на 01.01.2005 р. було створено 368 організаційно-правових структур ринкового типу. Серед них найбільшу питому вагу займають господарські товариства – 57,9% і приватні підприємства – 28,5%. Більшість з них зберегли цілісність своїх земельних і майнових комплексів, залишаються найбільш потенційними виробниками сільськогосподарської продукції, в користуванні яких перебуває понад 70% сільськогосподарських угідь, а тому від результатів їх господарювання залежить успіх розвитку аграрного сектора в цілому. У 2000-2005 рр. позитивним було посилення процесів концентрації сільськогосподарського виробництва шляхом об’єднання раніше невиправдано розукрупнених господарств. Так, у 2004 р. порівняно з 2000 р. кількість сільгосппідприємств скоротилася з 552 до 368 (на 33,3%). 3. Природні умови в межах трьох зон Харківської області не відіграють значної ролі в формуванні прибутковості і рентабельності сільськогосподарських підприємств. Встановлено, що більш високі результативні показники мали господарства Південно-степової зони (рівень рентабельності – 11,6%). Це обумовлено більш крупними розмірами підприємств (на одне господарство припадає 3504 га с-г угідь і 3068 га ріллі), більш низькою питомою вагою продукції тваринництва в загальній сумі грошової виручки (23,1%), а також завдяки освоєнню більш ефективних методів господарювання. 4. Концентрація сільськогосподарського виробництва є визначальним фактором підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. За допомогою групування сільськогосподарських господарств області за площею ріллі на одне господарство встановлено, що підприємства з площею ріллі від 3001-4000 га ріллі мали самий високий рівень прибутковості (171 грн. на 1 га ріллі) і рентабельності (17,1%), а з площею ріллі до 1000 га були збитковими (рівень збитковості – 5,0%) і у розрахунку на 1 га ріллі мали 192 грн. збитку. Позитивний вплив концентрації виробництва підтверджується і передовими господарствами області. 5. Аналіз економічних результатів діяльності сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм господарювання не дають підстав для однозначного висновку про їх ефективність. У 2004 р. рентабельними були господарства усіх форм господарювання (рівень рентабельності коливався від 7,3 до 27,5%), окрім сільськогосподарських виробничих кооперативів – рівень збитковості становив 6,7%. В 2005 р. результати господарської діяльності підприємств деяких форм власності змінились. Так, державні і інші підприємства стали збитковими - рівень збитковості становив 9,6 і 15,0% відповідно. Ефективність виробництва в даний час у меншій мірі залежить від вибору організаційно - правової форми підприємства, а в більшій – від системи менеджменту. 6. Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від стану матеріально-технічної бази, головною ланкою якої є основні фонди, їх якісний склад і раціональне співвідношення. За допомогою групування встановлено, що господарства найбільш фондозабезпеченої і фондоозброєної четвертої групи (у якій на 100 га сільськогосподарських угідь приходилось 521,6 тис. грн. основних фондів, а на одного працівника – 90,5 тис. грн.) мали найбільший розмір грошової виручки у розрахунку на 1 га ріллі – 2333 грн., при найбільших виробничих витратах на 1 га – 2231 грн. Прибуток в господарствах даної групи становить 276 грн. на 1 га ріллі, що більше середньообласного показника в 2,2 раза. Фондоозброєність праці зростає паралельно росту фондозабезпеченості. При таких показниках, які мають підприємства четвертої групи, були досягнуті найвищі кінцеві результати господарської діяльності: рівень рентабельності – 12,0% (в тому числі від реалізації сільськогосподарської продукції - 20,0%). 7. В умовах розвитку ринкових відносин в Україні зміни в галузевій структурі супроводжуються відповідними деформаціями. Порушення оптимальності в співвідношенні цих галузей має негативний вплив на ефективність господарської діяльності підприємств в цілому. До складу групи входять 70 господарств з питомою вагою продукції тваринництва в структурі грошової виручки понад 40% (в середньому 66,6%), які відрізняються високим рівнем спеціалізації, концентрації і інтенсивності виробництва. Ця група господарств має самий низький рівень збитковості (4,8%) продукції тваринництва. Все це забезпечило господарствам цієї групи в цілому позитивні результати господарської діяльності: маса прибутку на 1 га ріллі дорівнює 213 грн. (в середньому по області 121 грн.) при рівні рентабельності 12% (в середньому по області 8,7%). 8. Оптимізація економічних інтересів учасників відтворювального процесу виступає одним з основних факторів формування економічного механізму підвищення ефективності сільськогосподарських підприємств. Результат аналізу дає свідчення про неузгодженість економічних інтересів основних учасників відтворювального процесу – підприємств (засновників - підприємців – орендарів), власників земельних і майнових паїв та найманих працівників. Господарства Південно-степової зони при відносно низькій зарплаті – 328,89 грн. (90,7% до прожиткового мінімуму і 88,4% до середньообласного показника) мають порівняно з підприємствами двох інших зон більш високий кінцевий результат господарської діяльності (рівень рентабельності – 10,0%). Ущемляючи матеріальні інтереси найманих працівників, підприємці – орендарі (засновники) орієнтують господарську діяльність на досягнення більш високого прибутку, бо з цим пов’язані їх матеріальні інтереси. Як бачимо, в наведених господарствах не досягається відповідна гармонізація економічних інтересів всіх учасників процесу відтворення. 9. Встановлено, що підвищення рівня оплати праці сприяє росту прибутковості і рентабельності сільськогосподарських підприємств. Найвищий рівень прибутковості (172 грн. у розрахунку на 1 га ріллі) і рентабельності (15,1%) мали підприємства, у яких середній розмір оплати однієї люд.-год. становив понад 3,00 грн. Підприємства всіх груп мають однакові: розміри (площа ріллі від 2407 до 3212 га), фондозабезпеченість (від 188 до 210,3 тис. грн. на 100 га сільськогосподарських угідь) і забезпеченість трудовими ресурсами (припадає ріллі на одного працівника від 18,1 до 22,1 га). Таким чином, дане групування дає позитивну відповідь на питання про взаємозв'язок матеріального стимулювання праці i результативних показників виробництва. 10. В основі гармонізації інтересів орендодавців і орендарів лежить механізм орендної плати. Групування сільгосппідприємств області за розміром ріллі на одне господарство, за рівнем рентабельності і величини орендної плати на 1 га ріллі свідчать, що формування орендної плати не має чітких закономірностей. В деякій мірі її величина залежить від розміру земельних паїв, попиту і пропозиції, умов договорів. Коливання відносного показника орендної плати в відсотках до грошової оцінки земель знаходиться в межах 0,5-2,9%, в розрахунку на 1 га ріллі – від 48,3 до 280 грн. і в структурі виробничих витрат – від 4,5 до 15,5%. На наш погляд, побудова механізму вилучення орендної плати на основі рентного підходу спонукає до ефективного використання земельних ресурсів. В цих умовах надмірна кількість земельних угідь в користуванні орендаря приведе до збільшення з нього платню за землю, тому він прагнутиме використовувати таку кількість угідь, яка повинна відповідати його зусиллям. 11. Поглиблення спеціалізації і посилення концентрації сільськогосподарського виробництва створює сприятливі умови для впровадження інтенсивних ресурсозберігаючих технологій та прогресивних методів господарювання. Так, саме господарства з інтенсивним виробництвом, з відносно високими виробничими витратами у розрахунку на 1 га (1100 - 1433 грн.) отримали найвищу врожайність – відповідно 52,1, 47,3, 45,2 і 43,1 ц/ га при середньообласній врожайності озимої пшениці – 32,0 ц/ га. Одним із передових господарств з високо розвинутим тваринництвом є приватно-аграрно-орендне підприємство (ПАОП) «Зоря» Красноградського району Харківської області. З року в рік у господарстві підвищується продуктивність молочного стада (від 4055 до 6104 кг) і нарощується виробництво молока, а галузь у цілому має високий рівень прибутковості і рентабельності (38,7 – 113,1 %). У даному господарстві дуже важливе значення приділяється організації інтенсивного кормо виробництва, достатньої і повноцінної годівлі. Слід зазначити, що витрати кормів на 1 ц молока в останні роки мають тенденцію зниження і перебувають на рівні кращих світових і вітчизняних стандартів. СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ 1. Худавердієва В.А. Шляхи зменшення податкового навантаження як запорука ефективного розвитку АПК // Вісник ХНАУ. – 2003. – № 6 . - С. 205-213. 2. Худавердієва В.А. Земельна реформа як основа переходу до ринкових відносин в агропромисловому комплексі // Економіка розвитку. – 2004. – № 1 (29). - С. 28-33. 3. Худавердієва В.А. Податкова система як основний елемент механізму управління фінансовими ресурсами // Вісник ХНАУ. – Харків, 2004. – № 10 . - С. 314-323. 4. Худавердієва В.А. Шляхи удосконалення системи оподаткування сільськогосподарських підприємств // Економіка розвитку. – 2004. – № 3 (31). - С. 88-92. 5. Худавердієва В.А. Сучасні тенденції фінансово-економічного розвитку агропромислового виробництва // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2004. – № 3 . - С. 123-125. 6. Худавердієва В.А. Ефективність використання землі в умовах формування земельного ринку // Управління розвитком. – 2004. – № 1 . - С. 56-61. 7. Худавердієва В.А. Податкові відносини як об’єкт економічного аналізу // Економіка розвитку. – 2004. – № 2 (30). - С. 60-63. 8. Худавердієва В.А. Податкова система як елемент механізму управління фінансовими ресурсами // Вісник ХНТУСГ. – Харків, 2004. – № 31 . - С. 311-315. 9. Худавердієва В.А. Економічний зміст фіксованого сільськогосподарського податку // Фінанси України. – 2005. - №3. – С. 32-36. 10. Худавердієва В.А. Оптимізація економічних інтересів учасників відтворювального процесу сільськогосподарських підприємств // Вісник ХНАУ. – Харків, 2006. – № 1. - С. 378-383. 11. Худавердієва В.А. Економічний механізм підвищення ефективності сільськогосподарських підприємств // Вісник ХНАУ. – Харків, 2006. – № 2. - С. 350-359. | 