Проведені дослідження дають підстави зробити наступні висновки та пропозиції: 1. У сільськогосподарському виробництві кредит слід розглядати як економ-мічні відносини між комерційними банками та аграрними формуваннями. Особливістю банківського кредиту є, по-перше, те, що в ролі однієї із сторін кредитних відносин, а саме в ролі кредитора, виступає банк; по-друге, економічні відносини з приводу користування тимчасово вільної вартості спрямовані на забезпечення потреб сільськогосподарських підприємств у кредитних ресурсах. Кредитні відносини, які виникають між банком та аграрним формуванням, включають чотири стадії: стадія, яка передує кредиту; надання кредиту; використання кредиту; повернення кредиту. На всіх стадіях, крім першої, триває кредитний моніторинг як з боку позичальника, так і з боку кредитодавця. 2. Кредити комерційних банків, що надаються підприємствам галузі доцільно класифікувати за: строком користування, валютою видачі, платіжною формою, цільовим використанням, розміром кредиту, кількістю кредиторів, забезпеченістю, ступенем ризику, порядком видачі, цілісністю виданої суми, інструментами кредитування, порядком погашення, видом процентної ставки, способом сплати відсотка, терміном використання зобов’язань. З урахуванням сучасної банківської практики пропонується виділити за ознакою режиму кредитування такі види кредитів: пільгові, компенсаційні та кредити на загальних умовах. 3. У країнах з розвинутою ринковою економікою досягнуто високий рівень державної підтримки аграрного сектору, створено спеціальні системи фінансового забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, як ефективний інструмент державної підтрим-ки, поширене в країнах з розвинутою ринковою економікою, воно здійснюється по двох основних напрямах: надання коштів комерційним банкам для зниження процентних ставок по виданих ними кредитах і компенсація безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам частини відсотка за отриманий кредит. 4. З метою адекватного розгляду ринку банківських кредитів визначено основні форми банківського кредиту за такими ознаками, як термін користування, валюта кредитування, суб’єктний склад банківського кредитування, вид діяльності суб’єкта господарювання, вид забезпечення, ступінь ризику, цілі та механізми надання кредитів. Дослідження тенденцій розвитку окремих форм кредитів дозволило з’ясувати, що на сьогодні існує позитивна тенденція щодо збільшення обсягів довгострокового кредитування, лише за останні два роки – у 4 рази. Щодо валюти кредитування, то нині близько 60% припадає на національну валюту, і близько 40% – на іноземну. 5. Аналіз ефективності виробництва в аграрних формуваннях Чернігівської області показав, що розміри підприємств і галузей не можуть безпосередньо визначати рівень їх ефективності. Проте великі підприємства мають більше можливостей для максимального використання виробничого потенціалу та позич-кових коштів у сільськогосподарському виробництві. Із підвищенням рівня концентрації виробництва зростає ефективність використання сільськогосподарсь-ких угідь та продуктивність праці, знижується собівартість продукції, ефективність виробництва значно зростає. Підприємства, які мають можливість залучати більші обсяги фінансово-кредитних ресурсів, у розрахунку як на 1 га сільськогосподарсь-ких угідь, так і на 1 працівника, використовують більш інтенсивні технології вироб-ництва. Підприємства, що мають гірший фінансовий стан, змушені використовувати менше матеріальних ресурсів, тобто використовувати екстенсивні технології виробництва, що зменшує ефективність сільськогосподарського виробництва. 6. Дослідженнями встановлено, що понад 90% кредитів сільськогосподарські підприємства Чернігівської області одержували терміном до 1 року на виробничі витрати: закупівлю мінеральних добрив, пально-мастильних матеріалів, засобів захисту рослин, насіння, ремонт сільгосптехніки. Для купівлі сільськогосподарської техніки, закупівлі молодняку великої рогатої худоби та свиней господарства брали кредити терміном до 3 років, які становили 5,7-10,0 % загальної суми одержаних кредитів. Ефективність кредиту визначається на підставі приросту обсягу реалізації і зниження витрат на виробництво одиниці реалізованої продукції, обумовлених залученням кредиту. 7. Необхідними передумовами становлення й розвитку системи іпотеки земель сільськогосподарського призначення є: формування правового поля щодо оцінки, обліку, застави, відчуження земель сільськогосподарського призначення; форму-вання загальнодержавної системи контролю за ефективним використанням сільсь-когосподарських земель і дотриманням природоохоронного законодавства. 8. Для зростання економічного механізму потенціалу місцевих банківських кредитів є створення і функціонування регіональних банків різних організаційно-правових форм, головним призначенням яких є консолідація грошових запасів бюджету фінансового сектору накопичень господарюючих суб’єктів і громадян для сприяння вирішення нагальних економічних проблем регіону. 9. Підвищення ефективності кредитування в економічному розвитку сільсь-кого господарства потребує комплексного підходу, який має ґрунтуватися на проведенні державної підтримки системних заходів, спрямованих на: поліпшення фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників і підвищення на цій основі їхньої кредитоспроможності через дієвий ціновий механізм підтримки рівня доходів виробників сільськогосподарської продукції; стимулювання зміцнення й укрупнення банківської системи нарощування її капіталу та ресурсної бази; створення необхідної інфраструктури (аграрного ринку, фонду кредитної підтримки, систем реального страхового захисту виробників сільськогосподарської продукції та іпотечного кредитування під заставу землі, врожаю); податкове стимулювання довгострокового інвестиційного кредитування аграрного сектору. 10. Для велико - і дрібнотоварних агроформувань одним із шляхів підвищення ефективності використання позичкових коштів є оптимізація пріоритетів розвитку галузей з урахуванням фінансово-кредитного забезпечення товаровиробників. Запропонована методика оптимізації виробничої діяльності дозволяє оптимізувати економічні пріоритети розвитку галузей залежно від стану забезпеченості господарств власними та позичковими коштами ( 100%, 90%, 80%, 60%, 50%), що дає можливість визначити найбільш ефективну стратегію підприємницької діяльності на перспективу. |
