У дисертаційній роботі здійснено дослідження історичних та гносеологічних аспектів монополізму і антимонопольної політики, з’ясовано теоретико-методологічні засади визначення монопольної влади економічних суб’єктів. На основі узагальнення світового досвіду регулювання монополістичних тенденцій визначено пріоритетні напрямки вдосконалення регулювання конкурентних відносин у вітчизняній економіці. Результати дослідження дозволили зробити наступні висновки: 1. Монопольна влада є іманентним станом домінуючих на відповідному ринку економічних суб’єктів. Однак не всі суб’єкти, що нею володіють, повинні підлягати під дію антимонопольного законодавства: контролю і обмеженню мають підлягати ті дії економічних суб’єктів, які використовують монопольну владу у збиток іншим. 2. При вирішенні питання про можливість застосування антимонопольних санкцій регулюючі органи повинні опиратися на систему кількісних критеріїв, що визначають факт зловживання монопольною владою. Оскільки остання реалізується безпосередньо у здатності економічних суб’єктів встановлювати монопольно високу (низьку) ціну, створювати бар’єри та укладати горизонтальні і вертикальні угоди, що можуть значно зменшити рівень конкуренції, то такі показники мають діагностувати саме ці дії. 3. Факт зловживання монопольною владою домінуючою фірмою через створення стратегічних бар'єрів у відповідній галузі повинен доводитися за допомогою аналізу, по-перше, динаміки входження і виходу фірм з ринку із застосуванням коефіцієнтів входження, проникнення, виходу і виживання; по-друге, динаміки обсягу випуску відповідної товарної групи, шляхом розрахунку долі випуску домінуючої фірми (домінуючих фірм) у загальному обсязі випуску даної товарної групи на момент перед появою нових конкурентів і після їх входження; по-третє, динаміки цін на даному ринку за відповідний період через встановлення різниці в цінах на момент перед появою нових конкурентів і після їх входження. Така ж динаміка змін обсягів випуску і ціни продукції домінуючим суб’єктом розраховується і в період після виходу конкурентів з даного товарного ринку. 4. У якості ціни, з якою порівнюють монопольну ціну, доцільно розглядати середню ціну виробництва даної галузі, що формується на базі середньогалузевих витрат виробництва і середньої норми прибутку. Межу, після якої соціально виправдане привласнення монопольного прибутку перетворюється у зловживання монопольною владою, необхідно визначити за допомогою моделі аналізу складу прибутку монополіста. У цій моделі коефіцієнт чутливості зміни монопольного надприбутку до змін середньоринкової прибутковості дає змогу встановити факт отримання домінуючим суб’єктом більш високого доходу без застосування факторів зростання ефективності. 5. Для підвищення ефективності регулювання монопольної влади у вітчизняному законодавстві необхідно виділення різних типів обмежувальної практики і їх розмежування на горизонтальні та вертикальні угоди. Горизонтальні угоди повинні однозначно трактуватися як такі, що обмежують конкуренцію, а наслідки вертикальних оцінюватися в кожному випадку окремо з використанням певних якісних та кількісних критеріїв: ринкової долі економічних суб’єктів, між якими укладено вертикальну обмежувальну угоду, структури ринку, висоти вхідних бар’єрів і динаміки змін кількості суб’єктів даного ринку, статусу учасників угоди, широти використання вертикальних обмежень, природи товару і послуг, які можуть надаватися у доповнення до цього товару, терміну дії угоди, можливої реакції на заборону угоди. 6. Рівень концентрації ринків України є досить високим, що зумовлює необхідність розробки комплексної системи заходів, спрямованих на: удосконалення існуючої законодавчої та методичної бази регулювання монополії; підвищення конкурентного рівня вітчизняної економіки через застосування економічних важелів; створення необхідних умов для дієвої участі в процесах впливу на монополістичні структури суспільних інститутів. |