1. Управління земельними ресурсами – це цілеспрямована діяльність державних, законодавчих, виконавчих органів, здійснювана за допомогою таких основних функцій управління, як моделювання, планування та проектування, організація цільового та функціонального використання земель, мотивація й економічне обгрунтування, державна координація, регулювання управління, державний контроль, а також спеціальних функцій, виконання яких забезпечує гармонійний розвиток всієї системи управління земельними ресурсами. Це дозволяє створити умови для ефективного використання й охорони земель. 2. Економічними засадами управління земельними ресурсами в нинішніх умовах є: формування системи плати за землю, адекватної ринковим перетворенням в Україні; формування системи землекористування товаровиробників на основі розвитку ринку землі; організація різних видів плати за землю (земельного податку, орендної плати) на єдиній методологічній основі; подальший розвиток оренди землі; теоретичний, методологічний і практичний розвиток заставних відносин; екологічна й економічна оптимізація використання землі; упорядкування розмірів існуючих землеволодінь різних форм власності та господарювання. 3. Розвиток і покращання системи управління земельними ресурсами розглянуто крізь призму геоінформаційних технологій, систему автоматизованого ведення земельного кадастру, створення єдиної кадастрово-реєстраційної системи, плату за використання землі, формування землеволодінь і землекористувань, ринку землі. Система інформаційних блоків управління земельними ресурсами включає в себе самостійні інформаційні системи, які об’єднані загальною базою даних і формують структуру законодавчих, виконавчих і методичних центрів, а також методику та методологію системи управління земельними ресурсами на всіх її рівнях. 4. Структурна модель управління земельними ресурсами в адміністративних районах спрямована на цільове використання земель у сільськогосподарському виробництві, дає змогу визначити структурні й якісні зміни показників об’єкта управління, систематизувати показники використання земельного фонду на базовому рівні. При формуванні блоків системи управління земельними ресурсами в адміністративних районах та їх економічному обгрунтуванні діють різні механізми: повнота відомостей про об’єкт управління, правовий статус земель, економічний і соціальний механізми, природоохоронні заходи. 5. Система оцінки результативності управління сільськогосподарськими землями в ринкових умовах за показниками кадастрової оцінки земель дає можливість визначити потенційні можливості господарств та їх якісну рівновагу у формуванні ціни на землю та доходів. 6. За допомогою методу ступеневої регресії було створено кореляційно-регресійну модель, яка підтвердила залежність ефективності використання землі від основних факторів інтенсифікації землеробства. Згідно з розрахунками, між результативною та факторними ознаками існує тісний зв’язок (коефіцієнт кореляції 0,874). Аналіз стандартизованих коефіцієнтів показав, що вплив кількості й якості земель на вартість валової продукції займає друге та четверте факторні місця в виробництві: вартість основних виробничих та оборотних фондів (в4 = 0,688), площа ріллі (в1 = 0,595), витрати виробництва (в3 = 0,326), бал економічної оцінки ріллі по диференціальному доходу ( в2= 0,220). 7. Економічне обґрунтування заходів щодо удосконалення системи управління земельними ресурсами передбачає зіставлення всіх корисних ефектів, і необхідних для їх досягнення матеріальних і трудових ресурсів. Доходи та витрати мають бути представлені у грошовому виразі, з урахуванням фактора часу. Для визначення економічної ефективності використання земельних ресурсів застосовується оцінка результативності у вартісному та натуральному виразі на 1 га земельних угідь, визначаються резерви та шляхи збільшення корисного ефекту використання земель, з урахуванням оптимальної структури угідь землекористування та раціонального використання земельних ресурсів. Економічно доцільним є така система експлуатації земельних ресурсів, яка забезпечує максимальну прибутковість. 8. Пріоритетним завданням пореформеного розвитку аграрного сектора економіки є підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Платність землекористування повинна відігравати стимулюючу роль у підвищенні рівня використання земель і підвищення їх якості. 9. Державна політика має бути спрямована на створення системи земельно-правових, землевпорядних і фінансово-кредитних механізмів формування економічно та екологічно обгрунтованої територіально-галузевої структури підприємств і стратегії господарської діяльності. 10. Система управління земельними ресурсами має узгоджувати національні та підприємницькі інтереси у використанні і збереженні земельних ресурсів країни, бути багатоступеневою, розділеною на підприємницький і державний блоки, із взаємодіючими елементами. Державний блок має виконувати контролюючу, стимулюючу та дорадницьку функції щодо використання земель, підприємницький – більшу увагу акцентувати на практичному забезпеченні економічної й екологічної результативності землекористування. 11. Одним із напрямів раціонального використання земель і збереження родючості грунтів є їх екологічна оптимізація, яка розглядається як елемент управління земельними ресурсами. В екологічній оптимізації земель одним із напрямів є консервація деградованих і малопродуктивних земель. Пропозиції щодо їх консервації за видами деградації та екологічно доцільних напрямів їх використання можна розглядати як базові складові екологічної оптимізації землекористування, що має бути враховане при складанні прогнозної та землевпорядної документації по Харківській області. |
