Проведені дослідження щодо розробки економічних відносин у зернопродуктовому комплексі Вінницької області дають підстави зробити висновки та обгрунтувати основні пропозиції щодо їх удосконалення на взаємовигідній основі для всіх її учасників: 1. Зернопродуктовий комплекс - це один з найважливіших і найбільших підкомплексів агропромислового комплексу країни. У структурі обсягів продукції галузей народного господарства, що виробляють товари, в ньому виробляється 6,9% від їх загального обсягу. Зернопродуктовому комплексові України в загальній структурі продуктових підкомплексів АПК належить майже одна четверта вартості інших. Протягом 1999 року підприємствами комплексу вироблено валової доданої вартості на суму біля 3236,7 млн. гривень, що складає 5,6% від загальної новоствореної вартості галузей, які виробляють товари. Для Вінницької області зернопродуктовий комплекс є пріоритетним, оскільки він об’єднує майже 100 відсотків сільськогосподарських товаровиробників, 127 промислових підприємств переробної галузі, господарства населення, частину торговельної та транспортної галузі. За 1999 рік у зернопродуктовому комплексі регіону вироблено більш як десяту частину (10,9%) всієї валової доданої вартості Вінниччини. Від нього значною мірою залежить розвиток економіки всього регіону та забезпечення населення соціально важливим продуктом – хлібом та хлібобулочними виробами, а відтак й соціальний клімат. 2. За роки становлення ринкових відносин у зернопродуктовому комплексі Вінниччини, як і в цілому по Україні, мало місце значне коливання об’ємів виробництва та зниження економічної ефективності по його окремих ланках. Рентабельність виробництва зерна протягом 1996–2001 років зазнавала значних різких коливань від найменшого значення в 1998 році – 7,6% до найвищого в 2000 році – майже 93%. При цьому борошномельні підприємства, хлібокомбінати, торгівельні та різні посередницькі структури одержували щорічні стабільні прибутки за рахунок свого монопольного становища у регіоні, сприятливої для них кон’юнктури ринку, яка часто регулювалась на шкоду зерновиробнику. Агропромислова інтеграція в зернопродуктовому комплексі – процес технологічного, економічного та організаційного об’єднання взаємопов’язаних етапів виробництва зерна, його переробки, хлібовипікання та торгівлі зернопродуктами. Механізми інтеграції підприємств комплексу в умовах ринку можуть бути різними, а саме: придбання акцій підприємств різних галузей один у одного з метою отримання дивідендів; торгівля за узгодженими цінами та обсягами, в результаті якої відбувається розподіл чистого прибутку з урахуванням середньої норми прибутку; розподіл виручки від реалізації продукції на кінцевому етапі пропорційно валовій доданій вартості, створеній кожною ланкою інтегрованої системи. 3. Подальшого ефективного розвитку зернопродуктового комплексу Вінниччини можна досягти лише шляхом вертикального об’єднання підприємств, тобто міжгалузевої інтеграції, яка дасть змогу узгодити економічні інтереси всіх учасників процесу і одержати стабільні позитивні кінцеві результати. Це є цивілізований шлях узгодження економічних інтересів діяльності підприємств різних галузей і форм власності. Нестабільність кон’юнктури та сильні її перепади призводять до нестабільності одержання доходів і прибутків за галузями діяльності, неможливості для них розвиватися синхронно, стабільно й ефективно. 4. Аналіз варіантів механізмів інтеграції підприємств показує, що всі вони можуть застосовуватись в практиці, маючи як свої недоліки, так й переваги. Акціонування – найбільш простий із варіантів об’єднання підприємств різних галузей, але застосування його доцільно при наявності відповідної законодавчої базі в державі. Розподіл кінцевого результату з урахуванням узгоджених обсягів і цін побудований на врахуванні середньої норми прибутку ланок зернопродуктового комплексу – більш трудомісткий процес, який вимагає досить точних економічних розрахунків нормативної собівартості. Його перевага – в забезпеченні рівної прибутковості для різних галузей виробництва на основі рівновеликої норми прибутку. Розподіл виручки від реалізації кінцевої продукції комплексу через валову додану вартість кожної ланки інтегрованого об’єднання, як і варіант розподілу через середню норму прибутку, також потребує узгодження об’ємів реалізації та ціни. Однак варіант надає можливість регулювати затрати на виробництво продукції в кожній ланці без нормативних обмежень, збільшуючи власний прибуток за рахунок економії з оплати праці. Всі перераховані методи регулювання економічних відносин найбільш ефективно можуть проявитися саме в інтегрованих системах. За цих умов вони практично не потребують втручання держави. 5. Розроблена нами економіко-математична модель вертикально інтегрованих підприємств зернопродуктового комплексу Вінниччини показала, що можна збільшити виробництво продукції та прибуток всього комплексу навіть не за рахунок кінцевих споживачів, а стабілізувавши роботу кожної ланки, забезпечуючи рівну прибутковість на вкладену гривню і цивілізовані економічні відносини між підприємствами різних галузей. Найбільш раціональною з досягненням найвищої ефективності роботи всього зернопродуктового комплексу до 2004 року можна вважати наступну структуру використання зерна: для виробництва хлібопродуктів – 3,5% валового збору зерна, для промислової переробки на борошно та крупи – 25,0, для переробки на спирт – 2,6, реалізація зерна селянам та на ринку – 46,7, на корм худобі – 22,2%. Потребує суттєвих змін і структура посівів зернових, щоб забезпечити всі потреби зернопродуктового комплексу. Розроблена модель задачі є прийнятною для об’єктивного розподілу прибутку між учасниками інтеграції залежно від конкретного вкладу у досягнення кінцевого результату. Вона показала, що на даному етапі розподіл кінцевих результатів йшов на користь переробників зерна, хлібопеків, а не його виробників. 6. Роль держави в процесі формування інтегрованих об’єднань полягає у захисті ринку від надмірного монополізму ланок зернопродуктового комплексу, у підтримці їх на момент становлення та в разі несприятливої кон’юнктури на ринку зерна та зернопродуктів через механізми пільгового кредитування, оподаткування і страхування. Вимагає вдосконалення також система ціноутворення, регулювання імпорту, використання інтервенційного фонду для закупки зерна, покращання умов фінансування та кредитування підприємств підкомплексу. |
