Анотація до роботи:

Гарбуз М.Ю. Економічні напрями створення нових форм господарювання за умов реформування земельних відносин. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Національний аграрний університет, Київ, 2004.

Досліджено розвиток відносин власності і організаційних форм господарювання та проаналізовано соціально-економічні засади структурних змін в сільському господарстві України.

Простежено тенденції аграрного виробництва в різних країнах, виявлено і узагальнено його закономірності і можливості їх використання в Україні.

Зроблено оцінку сучасного стану земельних відносин, зокрема ринку оренди землі, як основного чинника розвитку організаційно-правових форм в аграрному секторі економіки та запропоновано шляхи його подальшого вдосконалення.

Основна увага в дисертаційному дослідженні приділена розвитку новостворених аграрних формувань за умов реформування земельних відносин, обґрунтуванні оптимальних розмірів землекористування, економічної доцільності включення землі до економічного обороту, як ціноутворюючого фактору, ролі кредитування сільськогосподарських товаровиробників через розвиток іпотечних відносин, вдосконаленню міжгалузевих економічних відносин, створенню економічного механізму постреформованого агропромислового виробництва.

1. Некомплексний підхід до здійснення соціально-економічних перетворень на селі, порушення міжгалузевого еквівалентного обміну, посилення диспаритету цін призвели до кризового стану агропромислового комплексу та зниження соціальної захищеності жителів села. У 2002 р. порівняно з 1990 р. валове виробництво продукції сільського господарства зменшилось на 40,5%, у тому числі рослинництва – на 29%, тваринництва – на 52,1%, рівень рентабельності виробництва знизився від 37,3% прибутковості до 1,9% збитковості. Середня заробітна плата зменшилась у 1,3 рази, розмір пенсії у 3 рази, при одночасному зростанні цін на хліб, молоко і м’ясо у 3-4 рази.

2. Сучасна аграрна політика характеризується пошуком науково-обґрунтованих шляхів виходу з економічної кризи та формування сприятливого життєвого середовища на селі. Одним з основних є формування нового ефективного типу підприємства, заснованого на приватній власності. Це зумовлює необхідність комплексного і системного підходу до розвитку різних форм господарювання у взаємозалежності і взаємообумовленості з процесами реформування земельних відносин.

3. Основу земельних відносин складає власність на землю. Конституція України 1996 р. закріпила три форми власності на землю: державну, комунальну, приватну. В результаті процесів роздержавлення у Київській області станом на 1 січня 2004 р. 57,8% сільськогосподарських угідь передано в приватну власність. На селі виник новий ринковий тип економічних відносин – оренда землі.

4. Формування нових організаційно-правових форм в аграрному секторі у результаті реструктуризації сільськогосподарських підприємств та здійснення господарської діяльності на базі орендованої землі та майна за договорами з кожним власником, створили якісно нові правові та організаційно-господарські структури. На 1 січня 2004 р. з загальної кількості агроформувань ринкового типу 40% займають господарські товариства, 28% – фермерські господарства та інші суб’єкти господарювання, 21% – приватні (приватно-орендні) підприємства, 11% – сільськогосподарські кооперативи.

5. Враховуючи тенденцію до активізації фермерського руху в Україні, а також те, що такий тип виробничих підприємств є найбільш поширеною і продуктивною формою господарювання у всіх розвинутих країнах, відбувається концентрація земель у фермерських господарствах.

У 2003 р. загальна площа сільськогосподарських угідь, що знаходиться в користуванні фермерів у Київській області зросла майже у 9 разів, а їх кількість зросла майже втричі, порівняно з 1993 р. Набувають розвитку особисті підсобні господарства. За 2001-2003 рр. у Київській області їх кількість збільшилась на 21270 одиниць, із середнім розміром земельних ділянок до 0,45 га.

6. Збереження у значної кількості новостворених приватних формувань цілісних земельних масивів, завдяки становленню ринку орендних відносин стверджує, що майбутнє і перспектива за великими сільськогосподарськими підприємствами (понад 2000 га). Поряд з цим, встановлено, що 88% договорів оренди укладено на 1–5 років і лише 2% – понад 10 років. Для забезпечення довгострокового використання землі, як засобу виробництва та формування оптимального землекористування термін дії договору повинен бути не менше 10 років.

7. Не розв’язаною проблемою залишається включення вартості землі в економічний оборот у складі аграрного виробничого капіталу як ціноутворюючий фактор. Це можливо лише за державного регулювання міжгалузевих економічних відносин через норму прибутку та зміни методики встановлення ціни, забезпечення еквівалентності обміну товарами та послугами, включаючи вдосконалення системи та методів грошової оцінки землі, яка виступає інструментом регулювання земельних відносин.

8. Оренда землі, як основний чинник розвитку організаційно-правових форм в аграрному секторі є лише способом використання землі і не відіграє ролі основного чинника – залучення додаткових коштів у розвиток господарської діяльності. Повноваження по господарському використанню землі відмежовуються від інших повноважень власника і персоніфікуються в іншому суб’єкті правовідносин. Розроблена нами модель іпотеки земельних ділянок, права їх оренди та продажу права оренди дозволить залучити в аграрний сектор довгострокове кредитування, додаткові інвестиції та відіграти основну роль в створенні нових форм господарювання.

9. Незадовільний стан кредитного забезпечення та відмова від практики запровадження державних кредитів цільового використання (кредитних ліній) зводять нанівець позитивні результати в період становлення ринкових відносин. Доцільно заснувати Державний земельний іпотечний банк та його регіональні структурні підрозділи і забезпечити створення Державного підприємства з управління землями державної власності і організації земельних аукціонів як самоокупного підприємства з відповідним фондом і єдиної Державної кадастрово-реєстраційної системи, модель якої запропонована нами.

10. Основною засадою при створенні нових організаційно-правових форм є використання докорінно нової мотивації, що формується у власників земельних ділянок. Можна стверджувати, що не всі новостворені структури є за всіма параметрами досконалими і частина з них, вимагатиме подальшої реорганізації. Вивчене свідчить, що є випадки, створення нових організаційно-правових структур з ігноруванням важливої засади аграрної політики – формування на селі власників – товаровиробників та організації широкої мережі кооперативів різного призначення, членами яких можуть бути сільськогосподарські підприємства, фермери і власники особистих селянських господарств.

Публікації автора:

1. Гарбуз М.Ю. Економічні аспекти аграрної реформи через призму еволюції організаційних структур і реформування земельних відносин // Землевпорядний вісник. – 2000. – №3. – С. 41–47.

2. Гарбуз М.Ю. Організація території новостворених сільськогосподарських підприємств у процесі проведення земельної реформи // Землевпорядний вісник. – 2001. – №3. – С. 30–33.

3. Гарбуз М.Ю., Дорош Й.М., Осипчук С.О. Ерозія ґрунтів Київської області та заходи боротьби з нею // Землевпорядний вісник. – 2001. – №4. – С. 73–78.

4. Гарбуз М.Ю. Формування і розвиток ринку землі в процесі проведення земельної реформи // Економіст. – 2001. – № 9. – С. 42–45.

5. Формування ринку землі в Україні / А.С.Даниленка, Ю.В.Білика, М.Ю.Гарбуз. – К.: Урожай, 2002. – 278 с. (особистий внесок автора: розділ 2.8 (Іпотека землі як основа залучення інвестицій в аграрний сектор), розділ 2.9 (Розвиток земельних відносин у перехідний період та в умовах повного ринку землі).