У дисертації узагальнені розробки методологічних, теоретичних і наукових основ щодо адаптації молокопродуктового підкомплексу до ринкових умов, гармонізації економічних взаємовідносин у ланцюгу “виробництво-переробка-зберігання-реалізація-споживання молока та продуктів його переробки” й досягнення стабілізації та рівноваги внутрішнього й зовнішнього попиту на високоякісну молочну продукцію і пропозиції якісної сировини для молокозаводів, що дозволяє зробити такі висновки: 1. Агропромисловий комплекс України змінив свій вектор розвитку в напрямі переходу до ринкових відносин. Аграрні реформи, що здійснюються понад 10 років, мають затяжний характер, призвели до руйнації та ліквідації багатьох виробничих і соціальних об’єктів, подрібнення потужних підприємств та не забезпечили вирішення основного завдання – створення ринкових умов, за яких сільське господарство розвивалося б як конкурентоспроможне товарне виробництво. 2. Тривале функціонування збиткового сільського господарства поряд із прибутковими допоміжними виробництвами та посередницькою діяльністю вказує на несправедливий перерозподіл величезних сум земельної ренти між учасниками ринкових відносин не на користь сільського господарства. Економіка є складною системою з розвинутими зворотними зв’язками, тому елементарними способами без застосування міжгалузевих балансових моделей проблеми розподілу земельної ренти у виробничих системах не вирішуються. 3. Сучасний рівень споживання населенням молока та продуктів його переробки (майже в 2 рази менше норми) вимагає вирішення на макрорівні питань підвищення його купівельної спроможності та зростання попиту на внутрішньому ринку, що створить умови для ефективного функціонування підприємницьких структур підкомплексу. 4. Системна криза в АПК найбільше позначилася на діяльності підприємств молокопродуктового підкомплексу: поголів’я тварин зменшилось удвічі, валове виробництво молока знизилось у 2-2,5 раза і в основному перемістилося в особисті селянські господарства, на 40-50 % скоротилося споживання молока та молочних продуктів населенням країни, в структурі раціонів його харчування дефіцит тваринного білка досягає 30-50 %, а жиру рослинного – надлишок на 30-70%, що зумовлено значно нижчою його ціною порівняно з тваринним. При цьому особисті селянські господарства не в змозі з об’єктивних причин забезпечувати високу якість молока для виробництва конкурентоспроможних молочних продуктів на внутрішньому і особливо зовнішньому ринках. Великим господарствам – для входження в конкурентоспроможне середовище необхідно здійснити значні інвестиції в реконструкцію ферм для забезпечення одержання якісної за санітарно-гігієнічними характеристиками молочної сировини та підвищити продуктивність корів у 2-3 рази (до 5-6 тис. л молока за рік). 5. Дослідження свідчить, що малоефективним є підхід до розв’язання кризових проблем в АПК країни лише за допомогою запровадження механізму дотацій і субсидій в аграрному секторі економіки. Розрахунки, проведені за допомогою розробленої нами методики визначення можливої фінансової підтримки, показують, що максимальний розмір дотацій до суми реалізованої продукції становить 4,25 % (у розвинутих країнах у середньому 30 %). У цьому разі сума дотацій дорівнюватиме 1 % до ВВП і 4,2% – до бюджету (на рівні цивілізованих країн). Спроба запровадити іноземну систему дотацій (до 30 % до сум товарної продукції) не є реальною, потрібно витрачати 30 % державного бюджету або ж 7 % ВВП, а податки на доходи населення тільки на ці заходи становитимуть 11,5 % (за кордоном – 1,4-1,7 %). Найважливішим шляхом розвитку АПК України є ефективна діяльність щодо удосконалення взаємовідносин між учасниками інтеграції на продовольчих ринках. 6. Внаслідок зменшення споживання молочних продуктів населенням країни ефективність потужного потенціалу молокопродуктового підкомплексу України (виробництво – до 25 млн. тонн, переробка – до 20 млн. тонн) повністю залежить від зовнішнього ринку. Коливання обсягів зовнішнього попиту на продукти молокопереробної галузі в більшому ступені впливали на економіку молокозаводів, завантажених на 25-40 % потужності, та через міжгалузеві зв’язки - на ефективність роботи сільськогосподарських товаровиробників і через ціновий механізм – на процеси інтеграції. У періоди зменшення зовнішнього попиту й відповідного спаду цін на молокосировину потужні молочні заводи згортають виробничі зв’язки із дрібними господарствами-постачальниками молока і за рахунок збільшення цін залучають до інтеграції потужніші сільськогосподарські підприємства. 7. Важливим напрямом виходу з кризи молокопродуктового підкомплексу є пошук експортних ринків і концентрація виробництва молока в одному підприємстві понад 2,5 тонн молока за добу, забезпечення інтеграції з молокозаводами-монополістами за рахунок економії на транспортуванні молокосировини незалежно від форм власності й організаційно-правових форм господарювання. 8. Аналіз експортно-імпортних операцій свідчить, що збільшення позитивного сальдо торгівлі із зарубіжними країнами в 1995-2002 рр. досягалося переважно за рахунок зростання обсягів експорту молочної продукції. Хоча річні втрати від зниження експортних цін становили 150-200 млн. дол. США. Тільки експортні ринки твердих сирів не є стихійними і склалися відповідно до існуючих угод на тривалий термін. Основний імпортер – Російська Федерація (до 60 % виручки від експорту). Збільшення Україною у 2000-2002 рр. експорту молочної продукції в Російську Федерацію порівняно з 1995-1997 рр. зумовлено такими чинниками: 1) скорочення ЄС розміру компенсаційних виплат при експорті молочних продуктів; 2) дефіцит молочних продуктів у країнах ЄС після хвороби корів у 2001 р. на ящур. Майже подвійне зростання експорту молочної продукції у 2001 р. порівняно з 2000 р. було забезпечене саме цією ринковою сприятливою ситуацією, що склалася для України, а не стратегією розвитку молокопродуктового підкомплексу. 9. Місткість внутрішнього ринку молока та молочної продукції може зрости майже удвічі за умови диверсифікації виробництва молока і продуктів його переробки. Для цього необхідно, щоб варіація цін на продукти харчування була вищою від диференціації доходів між населенням. Нині ж в Україні спостерігається висока диференціація доходів (до 8 разів між 10 % найбагатшого та найбіднішого населення) і практично відсутня варіація цін на продукти харчування одного виду. 10. Варіантні оптимізаційні розрахунки показали, що сільськогосподарські товаровиробники можуть забезпечити конкурентоспроможні параметри виробництва шляхом запровадження наукомісткого типу інтенсифікації в молочному скотарстві із досягненням як високих рівнів молочної продуктивності тварин (4-6 тис. кг за рік), так і ресурсозбереження (собівартість 1 ц молока становитиме 32-37 грн. у цінах 2000-2002 рр.). 11. Доцільним залишається формування сировинних зон поблизу великих міст – споживачів свіжого молока і кисломолочної продукції, оскільки затрати на перевезення 1 ц свіжого молока набагато вищі порівняно із перевезенням 1 ц концентрованих кормів для корів (до 3-х разів). У більш віддалених районах необхідно розташувати підприємства з виробництва масла, сирів тощо. Чітко виявлено факт географічного перерозподілу постачальників молока: підприємства, які виробляють за добу понад 2,5 тонн молока, інтегруються з потужними молокозаводами-монополістами й одержують на 40 відсотків вищу ціну порівняно із дрібними господарствами. 12. Розрахунки міжгалузевих ресурсно-продуктових балансів молокопродуктового підкомплексу свідчать, що заводи-монополісти мають конкурентну перевагу порівняно з дрібними заводами завдяки їх спеціалізації на реалізації найбільш рентабельних продуктів переробки молока (кисломолочної продукції) та інтеграції з маркетами та супермаркетами. Тому вони можуть платити постачальникам молока на 20-30 % більше порівняно з можливістю дрібних молочних заводів, які експортують сухе молоко та казеїн (друга ситуація) та на 60-65 % – порівняно із ситуацією відсутності у них ефективних (з високою ціною) ринків збуту сухого молока та казеїну. 13. За прогнозними розрахунками на 2007 р. обсяги внутрішнього споживання й експортно-імпортного сальдо молока та молочних продуктів становитимуть близько 17 млн. тонн молока (у перерахунку на молоко), що більше рівня 2001 р. на 35 %. Основними молочними продуктами експортного спрямування є сири, масло тваринне та згущене молоко. Такі ж показники одержані після аналізу тенденцій змін обсягів виробництва молокопродукції. 14. За умови розробки системи стандартів на комбіновані види продукції й гарантування дотримання законів, що захищають право споживачів бути не ошуканими за якістю та ціною вершкового масла, зросте його споживання від 27 % (Лісостеп) до 47 % (Полісся). Таке зростання можливе внаслідок запровадження технологій виробництва вершкового масла з різним ступенем вмісту сертифікованих рослинних і тваринних наповнювачів та відповідним відображенням якісних характеристик на упаковці та продажу в системі оптово-роздрібної торгівлі, минаючи торгівлю на стихійних ринках. 15. Системний аналіз свідчить про негативний вплив на економіку АПК запровадження податку на додану вартість (ПДВ) та його повернення товаровиробникам за реалізоване молоко й м’ясо молокозаводам і м’ясокомбінатам через існування високих коефіцієнтів еластичності за окремими продуктами харчування. Без застосування ПДВ населення додатково спожило б сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки на суму 12,1 млрд. гривень. Пропонується норму ПДВ залишити незмінною на продукти з невисоким (0,3-0,7) рівнем еластичності (хліб і хлібобулочні вироби, олія та цукор) і надлишковим споживанням та зменшити до 6,5 % – на молоко. При такій нормі ПДВ зросте споживання молока і м’яса на суму 3,36 млрд. гривень, або на 13,8%. 16. Аналіз раціону харчування населення України (2001 р.) показав, що вміст білка в 1 кг молочних продуктів, перерахованих на сире молоко, становить 1,84 % при середньому його вмісті в сирому молоці 2,8-2,9 %. Понад третину білка із сухим молоком і казеїном залишає межі України або ж витрачається на корм тваринам. За даними Держкомстату України, в 2001 р. жирність молока, що надійшла заготівельним організаціям, становила 3,49 %, а втрата – 0,29 % жиру (більше половини залишається у відвійках, сироватці, сколотинах, інша частка – технологічні втрати переробних підприємств). Розв’язання системи рівнянь показало, що із загальної ціни 1 кг молока (0,889 грн.) на білок припадає 0,0077 грн., на жир – 0,8801 грн., або відповідно 1 і 99 % до загальної ціни (а не 60 і 40). Пропонується таке співвідношення в ціні: 70% – за жир, 30% – за білок. Іншим може бути співвідношення, якщо з ростом сукупних доходів населення буде в більшому ступені зростати споживання білка, ніж жиру, а відповідно поліпшуватиметься співвідношення в споживчому кошику білка до жиру. 17. Витрати на одержання якісного молока (доїльні зали, доїльні установки, танки-охолоджувачі молока) можуть бути окуплені, якщо буде досягнута достатньо висока молочна продуктивність корів при одночасному зниженні витрат кормів та їх собівартості. Необхідно змінити підхід до проблем кормовиробництва, беручи до уваги, що чим довше (і пізніше оптимального терміну) заготовляють сінаж, силос і сіно, тим нижча концентрація обмінної енергії в 1 кг сухої речовини корму (КОЕ), а відповідно для досягнення прогнозованого рівня продуктивності тварин необхідно значно збільшити (у 2-5 разів) концентрованих кормів. Собівартість же одиниці сухої речовини концентрованих кормів та їх основних елементів значно вища порівняно із собівартістю об’ємних кормів. 18. На найближчу перспективу пропонується розвиток ферм на сільськогосподарських підприємствах з поголів’ям корів не менше 200 голів і середньорічним надоєм не менше 3500 кг, а в особистих селянських господарствах – з поголів’ям 8 – 10 корів, що сприятиме підвищенню продуктивності праці та збільшенню виробництва якісного молока. 19. Поліпшення якості молока передбачає запровадження інновацій та інвестицій в систему виробництва кормів, їх заготівлі, раціонального використання, реконструкцію приміщень з утримання тварин, доїльних залів, молочних заводів тощо. Аналіз свідчить, що галузь молочного скотарства за існуючих цін на молоко (до 80 коп. за 1 кг) та відсотків за користування кредитом (28-30 %) не в змозі забезпечити достатні для інвестування грошові потоки, якщо до цього попередньо не вкладалися інвестиції в реконструкцію будь-якої складової загальної системи молочного скотарства. Тому тільки диверсифіковані підприємства, які одержують високі прибутки в інших галузях, можуть в повному обсязі інвестувати галузь молочного скотарства. Ще більш проблематично забезпечити окупність інвестицій, якщо, крім реконструкції ферм, доїльних залів, закупівлі техніки із заготівлі, завантажування, змішування та роздавання кормів тощо, необхідно оновити й стадо корів. |