У дисертаційній роботі виконано дослідження та запропоновані нові методологічні підходи до вирішення наукових завдань, що стосуються економічного оцінювання та вибору варіантів інноваційного розвитку підприємств машинобудування. У результаті дослідження цієї проблеми сформульована низка висновків, пропозицій та методичних рекомендацій практичного спрямування, котрі становлять нове вирішення поставлених завдань. 1. Основу сталого економічного зростання визначають інновації, які на рівні підприємства охоплюють основні елементи виробничого процесу (сировина, комплектуючі, технологія та основні засоби, продукція), його організацію, зв’язки із зовнішнім економічним середовищем, зокрема, стосовно ринків збуту продукції, що виготовляється на підприємстві. У теоретичному та практичному аспектах крім класифікацій нововведень, що носять якісний характер, потрібно шляхом введення відповідного показника надавати їм кількісну економічну оцінку з точки зору інноваційності. Цей показник повинен бути підпорядкований такому ключовому критерію, як ресурсовіддача, оскільки інноваційний розвиток передбачає перш за все економію виробничих ресурсів. Як встановлено, в цьому напрямку доцільно розглядати різницю темпів зростання обсягів продукції та виробничих витрат. Аналіз динаміки загальноприйнятого показника ресурсовіддачі не дає можливості визначити кількісний взаємозв’язок цього показника із факторами, що його обумовлюють. 2. Динаміка ресурсовіддачі у процесі впровадження технічних інновацій характеризується кількісною закономірністю, зміст якої полягає у тому, що різниця між темпами зростання обсягів продукції та виробничого ресурсу обумовлюється добутком двох показників – коефіцієнта оновлення основних засобів та введеного показника інноваційності техніки стосовно конкретного ресурсу (праця, енергія, сировина, виробничі площі тощо). Цей показник визначається за параметрами діючої та інноваційної техніки. Таким чином, динаміка ресурсовіддачі залежить не лише від обсягів інвестування розвитку, але також від ступеня інноваційності нових основних засобів. Показник інноваційності узагальнюється для системи виробничих ланок із різним обладнанням як середня зважена величина. При цьому ваговими коефіцієнтами виступають локальні частки інвестицій в їх загальному обсязі. Встановлена кількісна закономірність використана для визначення пріоритетів інноваційного оновлення обладнання як для однієї, так і для системи виробничих ланок підприємства із врахуванням особливостей інноваційного прогресу окремих видів техніки та загальних інвестиційних обмежень. Ключову роль при цьому відіграє вартість заміщення виробничого ресурсу інвестиціями. 3. Побудована економіко-математична модель (рівняння) для визначення темпів зростання основних засобів дозволяє визначити вплив на їх динаміку параметрів, що характеризують частку інвестованого прибутку, рентабельність основних засобів, механізм та норму амортизаційних відрахувань, а також тривалість використання основних засобів. У зв’язку з тим, що в отриманих аналітичних залежностях темпи зростання не виражені в явному вигляді, для оцінки впливу в принципі керованих параметрів застосовувалась методика складання відповідних таблиць з їх подальшим аналізом. За табличними даними отримані наближені залежності темпів зростання основних засобів від вказаних вище параметрів, що дає можливість здійснити більш простіше оцінку їх впливу на ці темпи. Отримане рівняння може бути використане для розв’язання таких задач, як визначення амортизаційних нормативів і відповідних їм строків служби, економічного оцінювання відхилення від цих термінів, а також інтерпретації методу чистої теперішньої вартості (NPV) та його параметрів. Модифіковане рівняння, в котрому враховується залучення кредитних ресурсів, дозволяє визначити умову доцільності їх використання, яка полягає у тому, що відношення кредитної ставки до рентабельності основних засобів не повинне перевищувати певної величини. Отримані кількісні залежності можуть бути використані для вибору раціональних варіантів інвестування інноваційного розвитку основних засобів підприємств машинобудування, оскільки цей розвиток обумовлюється дією широкого кола чинників та можливістю вибору різних джерел формування фінансових потоків. 4. Для розробників та виробників нової техніки важливою є орієнтація на нормативні показники її інноваційності, за яких досягається достатній рівень ресурсозбереження. Статистичні дані свідчать, що в реальній господарській практиці нарощення обсягів виробництва може здійснюватись не тільки при постійному абсолютному рівні використання окремих видів ресурсів, але й навіть при їх зменшенні (прикладом є трудові ресурси). Прогнозування дефіцитності певних видів ресурсів (енергетичних, водних, земельних тощо) може послужити передумовою обґрунтування відповідних нормативних показників інноваційності, зокрема, при створенні нових поколінь техніки. Розроблений методичний підхід до розв’язання цього завдання базується на використанні аналітичних залежностей та відповідних табличних даних. 5. Запропонований метод коригування виробничої програми із врахуванням інноваційного оновлення продукції на машинобудівних підприємствах зорієнтований на максимізацію обсягів виробництва при обмеженні на фонд робочого часу працюючих. Розподіл фонду робочого часу на виробництво різних видів продукції здійснюється у два етапи. На першому етапі задається певний фонд робочого часу для виготовлення нового виробу, а та частина його, що залишилася, оптимальним чином розподіляється між виробами, які вже знаходились у виробництві. На другому етапі аналізу можна змінювати структуру цих частин і відповідно досягати компромісу між обсягами виготовлення нової продукції та продукції, що була у виробництві до інноваційних змін. Новизна методичного підходу полягає в тому, що шляхом введення елементів нелінійності враховується непередбаченість динаміки попиту на продукцію на ринку та необхідність її диверсифікації. 6. Розроблений метод розподілу інвестиційних ресурсів, спрямованих на реалізацію інноваційних організаційно-технічних заходів, передбачає забезпечення найбільшого ефекту у вигляді прибутку при обмеженнях на ці ресурси і за умови впровадження заходів, що мають об’єктивно меншу ефективність інвестицій. Запропонований підхід дозволяє досягнути компромісу між ефективністю інвестицій та їх диверсифікацією і реалізується шляхом використання економіко-математичної моделі нелінійного програмування. 7. Розроблені у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, методи аналізу, практичні рекомендації та алгоритми розрахунків, що стосуються інноваційного розвитку виробництва, можуть використовуватись на рівні окремих підприємств, інжинірингових фірм, науково-дослідних та проектних організацій, органами законодавчої та виконавчої влади. 8. На підставі результатів дисертаційного дослідження можна запропонувати: - Міністерству економіки України у процесі розроблення стратегії державної інвестиційної та інноваційної політики використовувати положення дисертації та отримані кількісні закономірності щодо співвідношення темпів зростання обсягів виробництва та ресурсних витрат при виготовленні продукції; - Міністерству промислової політики України використати розроблені методичні та прикладні рекомендації щодо економічного оцінювання та вибору варіантів інноваційного розвитку підприємств машинобудування у процесі реалізації Концепції розвитку промислового комплексу України до 2017 року; - Міністерству освіти і науки України при підготовці спеціалістів у сфері економіки інновацій та інноваційного менеджменту застосувати теоретичні положення дисертації щодо закономірностей та оптимізації інноваційного розвитку підприємств. |