Список використаної літератури Додатки Результати проведеного дослідження дозволяють зробити узагальнюючі висновки теоретичного та практичного характеру щодо проблеми економічної регіоналізації у контексті глобалізації світогосподарських зв’язків, які полягають у такому: 1. Посилення тенденції до формування глобального економічного простору характеризує сучасний стан розвитку світового господарства, де взаємовідносини між країнами відбуваються у формі експорту/імпорту товарів, капіталу та руху робочої сили. На кожному етапі вони набували нових форм і відрізнялися рівнем лібералізації. 2. Формування глобального економічного простору не може відбуватися всупереч розвитку світового господарства, яке пройшло шість етапів. На другому етапі свого розвитку воно набуває форм інтернаціоналізації і виявляється у двох формах – інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу, які реалізуються через дію тенденції транснаціоналізації та регіоналізації. Особливість транснаціоналізації полягає в тому, що на певному етапі розвитку ТНК стираються межі національних кордонів, країни перетворюються в єдиний глобальний ринок, що є цілком логічним продовженням розвитку світового господарства і формування глобального економічного простору. 3. Зв’язок процесів глобалізації, регіоналізації та транснаціоналізації проявляється у тому, що: (а) ТНК відіграють провідну роль у посиленні світогосподарських зв’язків. Вони проводять свої трансакції на основі розроблених глобальних стратегій, пов’язуючи національні та регіональні ринки, забезпечуючи цілісність світового господарства; (б) регіоналізація розвивається під впливом діяльності ТНК і набуває нових характеристик. Зокрема, з ростом оптимальних масштабів виробництва посилюється економічна взаємозалежність країн, спостерігається тенденція до об’єднання національних ринків у спільний господарський простір, який охоплює територію країн певного регіону. Посиленням економічних зв’язків між країнами створюються передумови для розвитку інтеграційних процесів. 4. Сучасні форми прояву економічного регіоналізму ґрунтуються на особливостях регіонального розвитку. Основою формування Західноєвропейського регіону стало об’єднання країн із приблизно однаковим рівнем економічного розвитку, який зумовлений процесом взаємодії транснаціонального капіталу і здійснюється при підтримці та безпосередній участі державних апаратів країн, що інтегруються. Інтеграційні процеси у Північноамериканському та Азіатсько-Тихоокеанському регіонах розгорталися на мікрорівні шляхом активізації міграції капіталу, спеціалізації та кооперації компаній. Основною рушійною силою цього процесу у цих регіонах стали не держави, а ТНК. Отже, ідентифіковано дві моделі розвитку процесів міжнародної економічної інтеграції, а саме, Західноєвропейська з домінуванням суб’єктивних факторів та Північноамериканська й Азіатсько-Тихоокеанська – з домінуванням об’єктивних складових. Теоретичними підґрунтям обох моделей розвитку є концепція Континентального спільного ринку 35 європейських країн, об’єднання західної півкулі, формування зони вільної торгівлі в АТЕС тощо. 5. На основі аналізу статистичних даних ЮНКТАД доведено, що ТНК спрямовують свої капіталопотоки у визначених напрямках і збільшують обсяги потоків ПІІ та товарів, що в свою чергу веде до лібералізації ринків капіталів та товарів, зокрема, аналіз даних притоку ПІІ у країни тріади показав скорочення частки надходжень ПІІ у тріаду з боку третіх країн та збільшення частки ПІІ у країни тріади стосовно один одного; на ринку товарів має місце спрямування експортно-імпортної діяльності країн тріади на внутрірегіональну торгівлю та зменшення частки експорту до третіх країн, збільшення обсягів як внутрішнього, так і зовнішнього експорту/імпорту; збільшення показників ВВП та обсягів виробництва в усіх країнах тріади; на ринку робочої сили головною проблемою є лібералізація ринку робочої сили, оскільки міграційні потоки залишається під контролем держав. Серед нетрадиційних напрямів імміграційного контролю все частіше використовуються такі заходи, як регулювання зовнішньоторговельної та інвестиційної політики, які здатні стримувати імміграцію з країн – основних донорів населення. 6. Належність зовнішньої економіки країни до того чи іншого структурного рівня міжнародного поділу факторів виробництва, визначення її якісного стану залежать від чинників внутрішньо-економічного розвитку країни: природно-географічних особливостей; соціально-економічних чинників; масштабів науково-дослідних робіт, мінімальних та оптимальних розмірів підприємств, технологічної диверсифікації тощо, які пов’язані з розвитком науково-технічного прогресу та можливостями реалізації конкурентних переваг. У формуванні товарної структури зовнішньої торгівлі України превалюють природні конкурентні переваги. Актуальним для нашої країни залишається реалізація природних та пошук і реалізація нових набутих конкурентних переваг. 7. Вихідним у визначенні цілей та пріоритетів зовнішньоекономічної політики України став пошук шляхів реалізації своїх конкурентних переваг на світових ринках товарів, капіталу та праці який полягає у збереженні миру, поліпшенні міжнародного іміджу і стабільності країни, запобіганні будь-якій конфронтації. Тому від країни вимагається проведення зовнішньоекономічної політики з урахуванням національних інтересів, наявних конкурентних переваг та відсутності критеріям доцільності розвитку інтеграційної діяльності. Вигідне географічне розташування дозволяє Україні бути однією із сполучних ланок між Заходом і Сходом, одним з центрів тяжіння нових систем міжнародного спілкування та надає додаткові можливості для взаємовигідної торгівлі. Реалізуючи масштабні технічні проекти, Україна забезпечить себе альтернативними джерелами постачання енергоносіїв та матиме власні ринки збуту товарів продуктової і виробничої сфер. За допомогою здійснення активної торговельно-економічної експансії на Південний Схід Україна здобуде провідне політичне становище серед країн Чорноморського басейну, а також увійде у коло впливових середземноморських держав. 8. На підставі аналізу зовнішньоторгового балансу України у рамках багатовекторної моделі ЗЕД України було доведено, що на товарному ринку: (а) взаємовідносини України з країнами СНД характеризуються скороченням товаропотоку між країнами та частки товаропотоку у загальному українському експорті/імпорті, домінуванням тенденції росту від’ємного сальдо; (б) зниження від’ємного сальдо торговельного балансу з країнами ЄС; (в) збільшення частки та обсягів імпортних товарів зі США в Україну і, відповідно, скорочення експорту українських товарів в США. На ринку капіталів: (а) суттєво збільшилися обсяги експорту та імпорту, окрім США; (б) збільшилися частки притоку ПІІ з країн СНД та відтоку ПІІ у країни СНД. Але вони поступаються, незважаючи на скорочення, частці притоку ПІІ з країн ЄС. |
