У дисертації наведено теоретико-методологічне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у механізмі вибору промисловим підприємством економічно ефективнішого виду лізингової угоди. Проведене в роботі дослідження дозволило дістати наступні висновки: 1. Питання визначення економічної ефективності лізингових угод набувають актуальності на фоні недостатності у вітчизняних промислових підприємств коштів для самофінансування капіталовкладень і низької доступності довгострокових кредитів вітчизняних та іноземних банківських установ. 2. Аналіз переваг та недоліків лізингу на макро – і мікроекономічному рівні для кожного безпосереднього та непрямого учасника угоди дозволив виявити правове, організаційне та економічне верховенство переваг. Аналіз чинного законодавства України і розвинених країн стосовно лізингу не дозволяє однозначно трактувати цю форму інвестування. У багатьох наукових публікаціях поняття “лізинг”, “кредит”, “інвестиції” та “оренда” часто ототожнюються. На підставі досліджень, проведених в роботі, запропоновано визначення поняття лізингу як інвестиційно-підприємницького способу реалізації відносин власності із застосуванням кредитно-орендного інструменту. 3. Той факт, що “лізинг” є узагальненою категорією, яка висвітлює конкретну дію – надання активів в оренду на конкретних умовах, обумовлює необхідність класифікувати не види лізингу, а види лізингових угод. Автором запропоновано застосування принципово нового підходу - фасетну систему класифікації. Її відмінною особливістю є те, що кожен вид лізингових угод характеризується обов’язковим набором тих аспектів класифікації, які обираються в якості основних учасниками конкретної угоди. Фасетна система завдяки своїй універсальності застосована в дисертаційному дослідженні і для класифікації видів лізингових платежів та видів лізингових схем. Єдиний класифікаційний підхід дозволив більш повно і вичерпно охарактеризувати спектр лізингових угод, визначити множину можливих варіантів лізингових рішень у конкретній орендно-кредитній ситуації. 4. Актуальним залишається питання методології вибору економічно ефективнішого джерела оновлення обладнання. Пропоновані фахівцями підходи передбачають або альтернативне – кредит-лізинг, або лізингове фінансування, орієнтоване на один конкретний вид лізингової угоди. Відмінною особливістю розробленого автором і застосованого у практичній частині роботи нового підходу є те, що він розрахований на можливість вибору лізингоотримувачем економічно вигіднішого виду лізингової угоди. Методологія дозволяє вибрати коло прийнятних видів лізингових угод, максимально враховувати економічні інтереси учасників угоди; виявити ринкові і вартісні фактори, які впливають на ефективність лізингу; дійти висновку про чинники, від яких більшою мірою залежить позитивний результат; найбільш широко користатися економічними перевагами лізингу. За для впровадження запропонованої методології дано визначення поняття “ лізингова схема”, виявлені “стійкі” та “не стійкі” схеми, акцентовано увагу на найхарактерніших для України “стійких” схемах, визначено взаємозв’язок між розміром лізингового платежу та кількістю учасників угоди. 5. Дослідження наявних методик визначення економічної основи лізингу – лізингового платежу – сприяло виявленню неоднозначності підходів фахівців до розрахунку цього показника. В них простежується орієнтованість на лізингову схему при посередництві лізингової компанії, узагальненість, першочерговість захисту економічних інтересів лізингодавця. З метою визначення економічної суті поняття “лізинговий платіж”, складу його компонентів для кожного з учасників лізингової операції та всебічного висвітлення проблеми його формування розроблена організаційно-економічна карта. Запропонований новий підхід до визначення економічної сутності поняття “лізинговий платіж ” дозволив розмежувати вартість лізингової операції для суб’єктів угоди і розробити для кожної стійкої лізингової схеми по два варіанта визначення розміру цього показника: для лізингодавця та лізингоотримувача, причому сума лізингових платежів останнього орієнтована на фінансові можливості виконувати зобов’язання. Такий підхід дає можливість при прийнятті рішення про укладання лізингової угоди не тільки визначати ефект по обраним схемам для кожного з основних учасників, а і нагоду вибору кожним з них найприйнятнішого виду угоди. 6. Основою лізингового проценту є позикова відсоткова ставка. Відсутність матеріалів щодо визначення розміру лізингової процентної ставки при банківському лізингову призвела до необхідності удосконалення наявних методик визначення вартості довгострокового кредиту з урахуванням особливостей лізингу. Запропонована методика максимально адаптована до сучасного стану розвитку вітчизняної економіки; враховує як витрати та ризики комерційного банку, так і позитивні грошові потоки потенційного позичальника; передбачає орієнтований на конкретного позичальника розрахунок вартості забезпечення; позбавлена подвійного урахування показників інфляції, маржі, кредитних ризиків. 7. Пропозиція фахівців щодо визначення комісійної винагороди із застосуванням відповідної ставки, не супроводжується необхідними методичними матеріалами ні для лізингової компанії, ні для банка - лізингодавця. Пробіл у висвітленні цього питання компенсовано двома запропонованими методиками: перша розроблена для “банківського” лізингу і базується на ставці за кредит, друга - для “класичного” лізингу, ґрунтується на витратах лізингової компанії та сумі фінансування. 8. Застосування в практичній частині дисертації розробленої моделі ранжирування лізингових угод за ступенем убування інтегрованого показника ефективності дозволило підприємству здійснити вибір з шести потенційно можливих економічно ефективнішого виду лізингової угоди з кодом за фасетною системою класифікації 1.1-2.2-3.3-1.4-1.5-1.6-3.7-1.8-2.9. |