У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та представлено авторський варіант розв’язання наукової проблеми - еколого-економічні засади реформування землекористування в ринкових умовах, спрямованої на удосконалення використання і охорони земельних ресурсів, запропоновано систему заходів по регулюванню економічних процесів у сфері земельних відносин, розвитку землекористування, виявленню екологічних кризових явищ, здійсненню агроекологічного моніторингу та механізмів щодо ліквідації негативних процесів. За результатами дослідження сформульовані такі висновки: 1. На основі узагальнення існуючих методичних підходів щодо оцінки захисту земель від деградаційних процесів встановлено, що вибір і застосування того чи іншого з них пов’язані, насамперед, з цілями і завданнями дослідження. Разом з тим необхідно наголосити на тому, що в існуючих наукових працях, відсутні: єдиний підхід до економічної оцінки усіх протидеградаційних заходів, чіткі принципи, методика і техніка визначення їх ефективності ( система уніфікованих показників, засоби розрахунку, формування банку даних, нормативної бази тощо). Це і обумовило необхідність поглиблення і обгрунтування теоретико-методологічних засад охорони земель від деградаційних процесів в ринкових умовах господарювання, які на відміну від існуючих полягають у виявленні і ліквідації екологічних кризових явищ у землекористуванні. 2. Сутність “Екологічних кризових явищ” в сільськогосподарському землекористуванні необхідно вважати як такі, при яких стан земельних ресурсів оцінюється відхиленням по комплексу екологічних показників до 30% по кожному із них, а по окремих показниках до 50% від їх нормативної якості для конкретного регіону (по вмісту гумусу, фізичної глини, еродованості, меліоративного стану, солонцюватості, заболоченості, вмісту важких металів, пестицидів тощо), які унеможливлюють їх використання за цільовим призначенням та негативно впливають на довкілля. 3. Екологічні кризові явища в землекористуванні зумовлюються комплексом чинників і в першу чергу характером соціально - економічних відносин, які визначають сутність земельних відносин, що формують напрями і структуру землекористування, на основі яких створюються і відповідні форми господарювання на землі. Враховуючи таку ієрархічну взаємозалежність, екологічні кризові явища в землекористуванні мають основоположні чинники перш за все суспільного характеру. А тому їх запобігання і ліквідація повинна вирішуватися на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях. Суспільний характер екологічних кризових явищ обумовлює необхідність розробки комплексної програми захисту земель від деградаційних процесів і відповідні джерела фінансування: на загальнодержавному рівні – за рахунок державного бюджету, на регіональному – місцевого бюджету, на місцевому - місцевого бюджету і коштів землевласників і землекористувачів та залученням інвестицій. 4. Враховуючи екологічні кризові явища в землекористуванні одним із важливих напрямів оптимізації природокористування слід вважати консервацію деградованих і малопродуктивних земель, тобто вилучення їх з інтенсивного сільськогосподарського використання. Під консервацією ґрунтів розуміють систему заходів щодо тимчасового вилучення деградованої і малопродуктивної ріллі із інтенсивного сільськогосподарського використання (реабілітація) та незворотного переведення цих земель в інші екологічно стійкі угіддя (трансформація). 5.Для виявлення екологічних кризових явищ в землекористуванні необхідно ведення агроекологічного моніторингу, який полягає в систематичному відслідковуванні якісного стану ґрунтів і фіксації його змін для прийняття відповідних рішень і заходів. В дисертації характеризується створений під керівництвом автора на експериментальних площадках в Запорізькій області механізм здійснення відбору і лабораторного аналізу якісного стану ґрунтів, який функціонує на протязі – 10 років. На основі вказаних дій прогнозуються відповідні заходи щодо призупинення і ліквідації екологічних кризових явищ. 6. Здійснені в аграрній сфері зміни в формах власності, і в першу чергу, передачу значної частини державних земель у колективну власність недержавним сільськогосподарським підприємствам, визначення грошової оцінки земель, паювання земель та майна, розробка, прийняття і введення в дію основоположних нормативно-правових актів, а також негативний, а в деяких регіонах і кризовий екологічний стан довкілля, стали важливою соціально - економічною та екологічною передумовою для реорганізації форм господарювання суспільного сектора в інші організаційно-правові форми, засновані на приватній власності й відповідних їй економічних відносинах. 7. Розвиток форм власності на землю, який відбувається в регіоні, та ті соціально - економічні і екологічні проблеми, які вкрай загострилися як в окремих областях, так і в цілому в Південно-Східному регіоні, обумовили необхідність реструктуризації сільськогосподарських структур. Вони організовуються за бажанням і баченням самих селян, тобто власників землі. Серед нових агроформувань найбільшу кількість створено фермерських господарств, за ними щодо кількості отримали розвиток сільськогосподарські товариства, інші недержавні сільськогосподарські підприємства. Для регулювання вказаного процесу і врахування усіх чинників, як показує практичний досвід, необхідно розробляти Схему реструктуризації землекористування і створення нових агроформувань на рівні регіону. 8. Екологічні кризові явища, їх прояв, негативні дії і необхідність їх ліквідації з найменшими затратами, розвиток новітніх технологій, а також соціальні аспекти обумовлюють необхідність експериментальних розробок щодо граничних мінімальних розмірів землекористувань. На основі технологічних карт вирощування основних сільськогосподарських культур, виробничої потреби наявної сільськогосподарської техніки, організаційних форм праці, зональних природно-кліматичних факторів встановлено мінімальні розміри ріллі, що рекомендуються для створення нових агроформувань Південно-Східного регіону і які забезпечать функціонування високотоварного виробництва та охорону земель. 9. Землекористування ринкового типу слід розуміти, як таке, що сформоване на приватній власності на землю або приватно - орендних відносинах, розвивається і функціонує у відповідності з одного боку - з агроекологічним потенціалом конкретної території, а з другого –з характером ринкового середовища. 10. Враховуючи позитивну практику щодо розробки і комплексного освоєння регіональних та яружно-балкових схем протиерозійних заходів, суспільний характер екологічних кризових явищ в сільськогосподарському землекористуванні, розвиток різних форм власності на землю і форм господарювання на ній обумовлюють необхідність концентрації капіталовкладень різних джерел формування (державний і місцевий бюджети, кошти юридичних і фізичних осіб, інвестиції) на комплексне освоєння протидеградаційних заходів відповідних регіонів (областей і яружно – балкових зон) та ліквідації екологічних кризових явищ). 11. Екологізація землекористування при переході до ринкових умов обумовили необхідність обгрунтування сутності і ролі агроекологічного потенціалу території в складі екологічного моніторингу. Під агроекологічним потенціалом слід розуміти сучасну спроможність одиниці площі (або всієї площі) агроценозу продукувати певний обсяг рослинної маси при діючій технології вирощування сільськогосподарських культур. Інформаційна база агроекологічного потенціалу слугує для визначення узагальненого показника потенціалу орних земель і визначення структури посівних площ. 12.Враховуючи необхідність надійного захисту земель від деградаційних процесів, агроекологічна оптимізація структури земельних угідь базується на наступних принципах землекористування: дотримання відповідного співвідношення використовуваної, обмежено використовуваної і невикористовуваної (заповідної) частини території з врахуванням мозаїчності розташування ділянок (масивів) різноманітного призначення. Такий підхід дозволив здійснити розрахункову питому вагу розораності сільськогосподарських угідь в регіонах до 62% проти 73-85% при різкому збільшенні у 1,4-2,7 рази площ залужених і залісених територій. 13. На основі аналізу ґрунтового покриву, природно-кліматичних умов регіону, обсягів консервації деградованих і малопродуктивних ґрунтів орних земель та придатності ґрунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур у відповідності з їх біологічними особливостями і з врахуванням структури ґрунтозахисних сівозмін обґрунтовані зміни в структурі посівів, які показані на прикладі господарств адміністративного району, які забезпечують екологобезпечне товаровиробництво. 14. Враховуючи сучасний екологічний і економічний стан аграрної сфери економіки, в основу оцінки формування співвідношення галузей і визначення оптимальної галузевої структури в землекористуванні покладено агроландшафтний підхід. Вказаний підхід базується на природно-сільськогосподарському і грунтово-ерозійному районуванні. Оптимізація галузевої структури виробництва рекомендується здійснюватися методом моделювання з застосуванням ПЕОМ. Кінцевий результат моделювання полягає в одержанні валового прибутку від кожної галузі, культури і худоби і їх економічної оцінки. 15. Реформування земельних відносин переходить в завершальну стадію. Створюються і набувають подальшого розвитку нові агроформування, на які немає планово-картографічних, ґрунтових і інших матеріалів, порушені сівозміни, грошова оцінка земельних угідь потребує удосконалення і уточнення. А тому, щоб навести порядок у використанні і охороні земельних ресурсів, регулюванні земельних відносин і переоблаштуванні території, необхідно здійснювати землеустрій. Враховуючи недостатнє фінансування та значні обсяги землевпорядних робіт, першим заходом рекомендується розробка нової землевпорядної документації – земельно-технологічний паспорт новоствореного господарства, який включає рекомендації щодо використання і охорони земель на основі конкретних регіональних особливостей природно-кліматичних і ґрунтових характеристик та соціально-екологічних умов. 16. Виходячи з сучасного екологічного стану в землекористуванні України, основними принципами оптимізації використання земельних ресурсів новостворених агроформувань визначені наступні: а) агроландшафтний підхід, який базується на врахуванні всього комплексу природно-кліматичних чинників; б) екологічність на основі системи заходів щодо охорони земель від деградаційних процесів; в) раціоналізація господарської облаштованості (організація території, введення і освоєння сівозмін тощо) ; г) економічна доцільність, яка забезпечується шляхом узгодження екологічної програми з кон’юнктурною ситуацією тощо; ґ) ведення агроекологічного моніторингу. 17. Експериментальні розрахунки щодо грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення засвідчують, що рентний метод дає суперечливі результати, а саме: нижча бонітетна оцінка отримує вищу грошову і навпаки – вища за бонітетом оцінка земельної ділянки - нижчу грошову оцінку. Враховуючи наведене пропонується в ринкових умовах застосовувати суміщення рентного і витратного методів, що забезпечить реальну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення. 18. Розвиток продуктивних сил посилює антропогенне навантаження на навколишнє середовище. Конституцією України визначено, що власність покладає на особу певні обов’язки щодо використання землі як національного багатства України, а тому не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Звідси специфіка земельних відносин полягає в наявності значного числа обмежень прав власника землі і користувача земельної ділянки. Основоположними поняттями земельного законодавства, які визначають порядок і межі використання земельних ділянок є цільове призначення і правовий режим земель. 19. Як приклад ілюстрації методичних підходів розроблено обмеження використання земель в Запорізькій області. Основними користувачами земель регіону є сільськогосподарські підприємства та громадяни, у власності і користуванні яких налічується 2283,1 тис.га (84%). На частину цих земель діють обмеження внаслідок функціонування промислових, транспортних і військових об’єктів та наявності водно-болотних угідь, земель природоохоронного, оздоровчого рекреаційного та історико - культурного призначення. Обмеження у використанні земель встановлюються як на режимоутворюючому об’єкті так і в межах його охоронних зон. В межах регіону визначені особливо охоронні природні території. Для забезпечення необхідного режиму їх охорони встановлюються охоронні зони. Розміри цих зон визначаються відповідно їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях. 20. Як показав аналіз, втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, залежать від середнього розміру втрат сільськогосподарського виробництва і площі ділянки сільськогосподарських угідь, на які розповсюджуються обмеження та коефіцієнтів зниження продуктивності угідь і визначаються відповідно до чинних нормативно-правових документів. На основі нормативно-правових документів в дисертації обґрунтовано класифікацію режимоутворюючих об’єктів, визначені обмеження використання сільськогосподарських земель в результаті негативного впливу різних об’єктів та обчислені обсяги збитків і втрат сільськогосподарського виробництва, спричинені цими обмеженнями. | 