1. Встановлено, що наукові концепції, які розглядають поняття “корпорація” та “корпоративне управління”, мають декілька напрямків їх трактування, тому виявилося необхідним побудувати нове визначення організаційно-економічної сутності корпорації. 2. Доведено, що до основних економічних ознак корпорації, які вирізняють її від інших форм господарських утворень та об’єднань слід відносити: наявність централізованого органу управління (Рада директорів); існування складної сегментованої організаційної структури управління; реалізацію принципу обмеженої відповідальності; відокремлення інституту власників (акціонерів) від інституту управління (менеджерів); наявність інституту інсайдерів та аутсайдерів; наявність інтегрованої корпоративної структури та форм діяльності. 3. Визначено, що у світовій практиці сформувалися три основні моделі управління діяльністю корпорацій: англо-американська, японська і німецька, що відрізняються за такими головними ознаками, як: ключові учасники і засновники корпорації; структура володіння акціями; склад Ради директорів; вимоги до розкриття інформації; корпоративні дії, що вимагають схвалення акціонерів; механізм взаємодії між ключовими учасниками. Визначено, що для національної економіки найбільш прийнятним буде використання елементів японської та німецької моделей корпоративного управління. 4. Уточнено поняття “корпоративна власність” і систематизовано параметри її класифікації. У межах класифікації корпоративної власності, визначені такі сфери її формування як: вид корпоративної власності, розмір пакету акцій, що знаходиться у власності корпорації, ступінь індустріалізації, рівень монополізації ринку, організаційно-правова форма, ступінь ліквідності майна, галузева приналежність. 5. Дослідження специфіки корпоративного управління в Україні дозволили виділити його основні риси і відмінності: вибраний спосіб приватизації українських підприємств призвів до розпилювання акціонерного капіталу і до того, що багато підприємств продали недооціненими; контроль над більшістю корпорацій зосередився в руках менеджерів корпорації та олігархічних груп; низький рівень участі держави в управлінні державними пакетами акцій приватизованих підприємств; низька ліквідність акцій більшості українських корпорацій в сукупності з великою кількістю АТ створює передумови для розвитку ринку корпоративного контролю; експлуатація інституту банкрутств як засобу перерозподілу власності; відсутність ефективного механізму формування інституту найманих директорів українських корпорацій і в цілому нестача професійних найманих керівників. 6. На підставі аналізу методів управління об’єктами корпоративної власності було визначено організаційно-економічну сутність управління дочірнім підприємством корпорації, що полягає в реалізації циклу управління, який спрямований на досягнення максимальної ефективності його функціонування. Встановлено, що найбільш прийнятним для дочірнього підприємства корпорації є розширений цикл управління, котрий містить сім етапів: аналіз можливостей, планування, організація, мотивація, реалізація, контроль і регулювання. З метою підвищення ефективності використання корпоративних акцій може бути використаний адаптований цикл управління пакетами акцій, що включає: інвентаризацію й облік пакетів; оцінку ефективності і ліквідності; планування підвищення ліквідності і варіантів використання пакету; організацію заходів і мотивацію керівників корпорацій; контроль дочірніх підприємств і трастових керівників. Доведено, що цикл управління нерухомістю визначається в основному специфікою використання корпоративної нерухомості й повинен включати: інвентаризацію й облік нерухомості; оцінку вартості і правового положення нерухомості; оцінку ефективності використання нерухомості; планування варіантів використання нерухомості; реалізацію запланованих заходів; контроль за використанням корпоративного нерухомого майна. 7. Доведено, що критеріями які дозволяють найбільш об’єктивно оцінити ефективність управління об’єктами власності певної корпорації є: двофакторна модель; Z-коефіцієнт Альтмана; модель Тафлера; PAS-коефіцієнт; модель ризиків; балансова модель. При цьому встановлено, що тільки модель ризиків дає можливість комплексної оцінки ефективності управління корпоративною власністю, інші моделі дають можливість визначити тільки певні зміни ефективності управління. 8. У результаті комбінування критерію ступеня концентрації капіталу корпорації з критерієм наявності контролю в руках менеджерів або зовнішніх власників було створено модель контролю за концентрацією власності корпорації яка базується на чотирьох принципових моделях корпоративного управління. Перша модель – “не корпорація” – характеризується поєднанням критеріїв “концентрований капітал / контроль в руках менеджерів”. У цьому випадку рівень агентських конфліктів мінімальний, оскільки мотивація менеджерів співпадає з мотивацією акціонерів, причому, чим більший пакет акцій в руках менеджерів, тим нижче рівень агентських конфліктів. Друга модель – “класична корпорація” – поєднання критеріїв “концентрований капітал / контроль в руках зовнішніх власників”. Відмінність даної моделі від попередньої полягає в тому, що крупний акціонер не менеджер корпорацій, а зовнішній інвестор. В цьому випадку найбільш ефективним механізмом контролю є участь в Раді директорів. Третя модель – “експлуатація бізнесу компанії менеджерами” – поєднання критеріїв “розпорошений капітал / контроль в руках менеджерів”. Суперечність між зовнішніми та внутрішніми акціонерами при сильно розпиленому капіталі часто вирішується на користь менеджерів корпорації. Оскільки в даному випадку неможливо встановити прямого контролю за діяльністю менеджерів (Рада директорів контролюється менеджерами корпорації), контролювати за допомогою голосування за дорученням (отримання доручення для менеджерів не вимагає власних витрат, а для зовнішніх акціонерів потрібні значні фінансові ресурси), то основним механізмом, який стимулює ефективність роботи менеджерів, є небезпека поглинання корпорації, з подальшою за цим заміною менеджерів. Четверта модель – “експлуатація бізнесу компанії найбільш крупним акціонером” – характеризується поєднанням критеріїв “розпилений капітал / контроль в руках зовнішніх власників”. Тут присутній високий ступінь нестабільності системи корпоративних відносин, оскільки у цьому випадку контроль над корпорацією встановлюється за допомогою наявності незначного пакету акцій. 9. Доведено, що оптимізовану методику управління портфелем об’єктів власності корпорації слід будувати на основі диференційованого та портфельного підходів: диференційований підхід використовується при розгляді корпоративної власності як сукупності окремих елементів, що вимагають самостійного управління; портфельний – за умови об'єднання об’єктів корпоративної власності в портфелі управління; 10. Встановлено, що з метою удосконалення процесів управління кластерами корпорації доцільно розраховувати показник взаємодії, який дає керівництву корпорації можливість оцінити яким чином включити підконтрольні підприємства (об’єкти управління) у виробничий процес. Якщо значення показника взаємодії менше одиниці, то це говорить про те, що підприємства, які входять до корпорації і працюють як самостійні елементи, діють неефективно. Якщо значення показника взаємодії більше одиниці, то це означає, що функціонування підприємств у складі кластеру більш ефективно, ніж самостійна діяльність. Крім того, розрахунок показника взаємодії, дає можливість визначити, який з об’єктів власності своєю діяльністю знижує інтегральний показник взаємодії більшою мірою, це свідчить, що об’єкт управління є слабкою ланкою кластеру корпорації. |