У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо розробки й обґрунтування теоретичних, методичних і прикладних аспектів побудови та реалізації методології оцінювання ефективності активних програм зайнятості населення з урахуванням особливостей їх реалізації. Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки: 1. Досягнення цільових орієнтирів, поставлених перед активними програмами служби зайнятості, вимагає розробки дієвої системи управління процесом надання активних послуг службою зайнятості. Тобто передумовою високої ефективності реалізації активних програм на ринку праці є належна організація процедури її оцінювання, що дозволяє управляти цими програмами через визначення резервів підвищення ефективності активних програм, а також напрямків реалізації зазначених резервів. Виконання даного завдання потребує чіткого визначення методичних і практичних підходів до розв’язання проблемних питань оцінювання ефективності реалізації активних програм сприяння зайнятості населення. 2. Міждисциплінарне дослідження сутності, співвідношення та взаємозв’язку основних понять оцінювання ефективності активних програм сприяння зайнятості населення свідчить, що мають місце неоднозначність, а іноді суперечливість трактувань певних термінів, а також високий ступінь розгалуженості і широти теоретичного базису, що обумовило невпорядкованість останнього. Оцінювання соціально-економічної ефективності реалізації активних програм сприяння зайнятості населення визначено як багатовимірне та багаторівневе дослідження та проектування системи показників, що дозволяють адекватно відобразити стан упровадження програм, і відповідають основним критеріям їх оцінки: якості, результативності та економічності. 3. Забезпечення повноти одержаних результатів обумовило необхідність погляду на поняття «ефективність» з різних боків (з позиції соціальної й економічної складової ефективності) і на всіх рівнях: безробітного, служби зайнятості та підприємства. 4. З метою виявлення причин, які гальмують інтенсивний розвиток процесу надання активних послуг службою зайнятості, запропоновано авторський підхід до класифікації факторів, які здійснюють вплив на ефективність активних програм сприяння зайнятості населення, і які умовно поділені на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів віднесено макрофактори, які впливають на ефективність через призму державної політики, та мезофактори, що здійснюють вплив на ефективність активних програм безпосередньо – на регіональному рівні та опосередковано – через призму внутрішніх факторів. У блок зовнішніх факторів впливу на ефективність активних програм зайнятості населення включено податковий тиск, тип соціально-трудових відносин, рівень мінімальної заробітної плати, динаміку попиту і пропозиції на ринку праці регіону тощо. Серед внутрішніх мікрофакторів, які впливають на ефективність активних програм сприяння зайнятості населення, окреслено: особливості діяльності підрозділів служби зайнятості (інформація про вакансії, що надходить до служби зайнятості від роботодавців; рівень навантаження працівників служби; кваліфікаційні та морально-фахові характеристики персоналу служби зайнятості), систему виплат допомоги по безробіттю, систему фінансування активних програм, а також альтернативність вибору майбутніх працівників роботодавцями. 5. Для розроблення методичних підходів та прикладного інструментарію оцінки ефективності реалізації активних програм у сучасних умовах функціонування служби зайнятості запропоновано використовувати методологію процесного підходу, що орієнтована на бізнес-процеси, кінцевими цілями виконання яких є надання послуг, що мають цінність для зовнішніх або внутрішніх споживачів. Потреба в комплексності оцінювання ефективності активних програм на ринку праці обумовила необхідність здійснення такого оцінювання у різних напрямах, за допомогою проведення статистичного моніторингу, факторного аналізу, експертної оцінки та соціологічних досліджень ефективності реалізації активних програм сприяння зайнятості населення. 6. Концептуально вірним підходом до визначення показника ефективності є обґрунтоване, чітке виокремлення його складників. Саме тому необхідним виявилося дослідження методик оцінювання витрат на реалізацію активних програм сприяння зайнятості населення, що, по-перше, побудовані на основі не функціонального, а процесного підходу, а, по-друге, в яких, на відміну від наявних, ураховуються не тільки прямі, а й непрямі витрати на активні програми служби зайнятості. 7. Використання системи статистичних показників оцінювання ефективності реалізації активних програм сприяння зайнятості населення дозволяє комплексно оцінювати ефективність на основі використання блоку наскрізних показників і блоку специфічних показників оцінювання ефективності. Перший блок відбиває ефективність реалізації кожної з активних програм, тоді як другий блок дозволяє оцінити ефективність конкретної активної програми з огляду на її специфіку та відповідно до мети і завдань програми. 8. Визначення рівня задоволеності активними програмами безпосередніми споживачами цих послуг – безробітними (шукачами роботи) та роботодавцями – розглянуто як вихідне положення в оцінюванні ефективності активних програм за критерієм «якість». Тому проведення опитування споживачів послуг служби зайнятості виявилося корисним з погляду виявлення резервів підвищення їх ефективності, і розглянуто як один із методів такого оцінювання. 9. Підґрунтям дослідження факторної моделі оцінювання ефективності реалізації активних програм став авторський підхід до класифікації факторів, які безпосередньо справляють вплив на ефективність реалізації активних програм. Основою цієї моделі є кількісна оцінка показників ефективності, що дозволяє визначити внесок кожного зі структурних компонентів до кінцевого результату, а також установити залежність рівня ефективності активних програм зайнятості населення від показників моделі. Резервами зростання ефективності визначено кількісно виміряні можливості її збільшення за рахунок зміни факторів, що впливають на неї. |
