У дисертації представлено вирішення наукової задачи, яка полягає у тому, щоби на основі опрацювання загальтеоретичної концепції ефективності юридичних норм, основних теоретичних положень ефективності норм міжнародного права та аналізу правозабезпечувальної практики органів Ради Європи та Суду подати комплексну характеристику міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Виконане дослідження дало змогу дійти наступних висновків. Реалізація норм міжнародного права здійснюється за допомогою як міжнародно-правових, так і внутрішньодержавних правових засобів, по відношенню до яких перші виконують правозабезпечувальну функцію, яка полягає 1) у створенні ними умов для належної реалізації норм міжнародного права державами, котрі повинні вже за допомогою внутрішньодержавних засобів впроваджувати їх у свої національні правові системи; 2) у можливості впливу міжнародно-правових засобів на виконання державами міжнародних зобов’язань. Потребує уточнення загальнотеоретичне визначення поняття правових засобів, котрі пропонується визначити як передбачені юридичними нормами правові явища, які завдяки своїм об’єктивним властивостям, можуть слугувати досягненню певних цілей. Критеріями віднесення того чи іншого правового явища до правових засобів є: об’єктивні властивості цих явищ, завдяки яким вони можуть слугувати досягненню певних цілей; сам зміст тих чи інших поставлених цілей. Міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Конвенції – це передбачені нормами права Ради Європи діяльність та юридичні акти її органів та Суду, які вчиняються з метою належного виконання державами-учасницями зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Класифікація міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції здійснюється за різними критеріями. Залежно від суб’єктів використання такі правові засоби поділяються на : діяльність та юридичні акти Суду; діяльність та юридичні акти Комітету міністрів Ради Європи; діяльність та юридичні акти Комісара Ради Європи з прав людини; діяльність та юридичні акти Парламентської асамблеї Ради Європи; діяльність та юридичні акти Генерального секретаря Ради Європи. За онтологічним статусом у правовій системі Ради Європи та юридичною природою вони поділяються на : а) діяльність відповідних органів Ради Європи та Суду, що здійснюється ними для забезпечення реалізації Конвенції, до якої відносяться: правозабезпечувальна правотворча діяльність, правоінтерпретаційна діяльність, правозастосувальна діяльність, правореалізаційна діяльність; б) юридичні акти відповідних органів Ради Європи та Суду, які приймаються ними для забезпечення реалізації Конвенції і поділяються на: правові акти нормативного змісту, правозастосувальні акти, інтерпретаційно-правові акти, правореалізаційні акти. За змістом безпосередніх цілей, досягненню яких слугують такі міжнародно-правові засоби, вони поділяються на: контрольні та захисні. Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції – це ступінь їх реального впливу на виконання державами-учасницями їхніх зобов’язань щодо гарантування кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, прав і свобод, визначених Конвенцією та протоколами до неї. Виконання державою-учасницею конвенційних зобов’язань полягає у: 1) непорушенні нею (в особі своїх органів, установ, посадових осіб тощо) конвенційних прав і свобод людини, яка перебуває під її юрисдикцією; 2) створенні нею належного внутрішньодержавного юридичного механізму забезпечення прав і свобод, визначених Конвенцією та протоколами до неї. Такий механізм повинен складатися з: а) національного законодавства, приведеного у відповідність з положеннями Конвенції та протоколів до неї; б) юридичних процедур реалізації “позитивних” прав; в) юридичних засобів охорони конвенційних прав і свобод, які б унеможливлювали їх порушення; г) юридичних засобів захисту конвенційних прав і свобод в разі їх порушення, які відповідають вимогам ст. 13 Конвенції. Критеріями оцінки ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції є певні цілі. Аналіз Статуту Ради Європи, Конвенції та інших документів Ради Європи дозволяє дійти висновку, що безпосередніми цілями Комітету міністрів є нагляд за виконанням рішень Суду; Суду – забезпечення дотримання державами конвенційних зобов’язань; Генерального секретаря – з’ясування стану ефективності законодавства держав-учасниць у забезпеченні виконання положень Конвенції; Парламентської асамблеї – обговорення питань та винесення рекомендацій щодо захисту та подальшого здійснення прав людини; Комісара з прав людини – сприяння ефективному дотриманню державами-учасницями прав людини. Для реалізації цих цілей вказані органі Ради Європи та Суд в межах своєї компетенції здійснюють правотворчу, правозастосувальну, правотлумачну або правореалізаційну діяльність і приймають певні юридичні акти. Показниками ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції є: 1) вчинення (або не вчинення) конкретними державами-учасницями на основі відповідних юридичних актів органів Ради Європи та Суду певних дій, заходів, спрямованих на виконання ними зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї; 2) рівень реальної можливості використання громадянами цих держав конвенційних прав і свобод. Ефективність рішень Європейського суду з прав людини – це ступінь їх реального впливу на виконання державами – відповідачами зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Критеріями оцінки ефективності рішень Європейського суду з прав людини є їх безпосередні цілі: 1) відновлення порушених прав людини; 2) усунення перешкод на шляху реалізації людиною своїх прав. Вони зумовлюють функції судових рішень, кожне з яких одночасно “виконує” правовідновлювальну та превентивну функції. Показниками ефективності рішень Європейського Суду з прав людини є: 1) рівень відновлення конкретними державами-відповідачами на основі рішень Суду порушених прав людини; 2) певні зміни у динаміці встановлених Судом порушень конвенційних норм державами-відповідачами. Перший показник у кількісному виразі можна отримати шляхом співвідношення між кількістю рішень Суду, на виконання яких держава-відповідач вжила правовідновлювальні заходи та кількістю всіх його рішень, ухвалених проти даної держави, які вона мала б виконати. Він є показником ефективності правовідновлювальної функції рішень Суду. Другий показник встановлюється вимірюванням коефіцієнту повторюваності всіх правопорушень або правопорушень одного виду через певні проміжки часу шляхом співвідношення між кількістю рішень Суду про встановлення порушень конвенційних норм і кількістю держав-порушниць даних норм. Він є показником ефективності превентивної функції рішень Суду. Проведені вимірювання дозволили зробити висновок про збільшення правопорушності Конвенції з боку досліджуваної групи держав, що є свідченням зниження рівня ефективності превентивної функції рішень Європейського суду з прав людини, спрямованих на усунення перешкод на шляху реалізації громадянами держав-відповідачів конвенційних прав. | 