У висновках підведено основні підсумки дослідження, сформульовані практичні рекомендації щодо використання отриманих результатів. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає у здійснені опрацювання підвищення ефективності механізмів народовладдя як визначального напряму забезпечення внутрішньополітичної безпеки України. 1. Український народ є політичою спільнотою всіх громадян України, незалежно від етнічних, соціальних чи будь-яких інших ознак, об’єднаних політичними, економічними, соціальними та культурними зв’язками, на основі яких сформувалась спільна ідентичність. Ця спільнота є носієм найвищої влади у межах території України, основним інструментом реалізації якої є держава. Спільне волевиявлення народу формується через волевиявлення громадян, що його утворюють. Цілі, які народ прагне досягти у ході реалізації відповідного волевиявлення, визначаються національними інтересами. Вплив народу на політичний процес здійснюється через функціонування системи політичних механізмів. Політичний механізм розглядається як повторювана сукупність дій суб’єкта (суб’єктів) політичного процесу, реалізація якої дозволяє досягти поставлених ним (ними) результатів. Ефективність політичного механізму можна визначити як міру вірогідності настання очікуваних результатів його застосування. Функціонування системи механізмів народовладдя забезпечує формулювання, фіксацію та імплементацію волевиявлення народу. Складність та вразливість системи механізмів народовладдя, неможливість забезпечити стабільність владного впливу народу за умов серйозних дисфункцій цієї системи, потребує наявності інститутів та механізмів, які б забезпечували її стійкість, здатність нейтралізувати загрози, породжені як об’єктивними суспільними процесами, так і умисними діями окремих політичних гравців. Ефективна робота механізмів народовладдя є визначальним чинником забезпечення внутрішньополітичної безпеки, що, у свою чергу, має гарантувати здатність політичної системи оперативно реагувати на загрози національній безпеці в інших сферах, а також пріоритет національних, а не власних інтересів у діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки. 2. Застосування запропонованої моделі реалізації влади народу до аналізу політичних процесів, які відбуваються в Україні, продемонструвало, що попри загальну тенденцію розвитку її політичної системи у напрямі демократизації, наявні суттєві дисфункції системи механізмів народовладдя. Вони виявляються у прийнятті та реалізації важливих політичних рішень без схвалення народу, уникнення багатьма учасниками політичного процесу його владного впливу. Відповідні дисфункції є більш серйозними та поширеними, ніж у країнах з усталеною демократією та створюють загрози національній безпеці. Основними чинниками, які обумовили зниження ефективності механізмів народовладдя в Україні, є наявність у суб’єктів політичного процесу якостей, які не дозволяють їм ефективно приймати участь у роботі відповідних механізмів; номінальність функціонування певних політичних інститутів та механізмів (зокрема тих, що забезпечують артикуляцію інтересів та політичну відповідальність); збереження, а часом і поява в українській політичній системі нових, недемократичних за своєю суттю інститутів та практик. 3. Оскільки Український народ є спільнотою громадян, саме їх широка політична участь є запорукою нормальної роботи механізмів народовладдя. Попри переважно прихильне ставлення громадян України до демократичних процедур, як засобу узгодження та задоволення спільних інтересів, сформовану інституційну основу для їх участі, існує ряд проблем, пов’язаних з недостатньою ефективністю їх індивідуальної політичної активності. У свою чергу, це призводить до перенаправлення енергії громадської участі в інші канали. Загрозу для нормальної роботи механізмів народовладдя становлять форми політичної активності, які не відповідають демократичним нормам - безпосередній продаж власної політичної підтримки та залучення до структур, які намагаються досягти поставлених цілей методами корупції та тіньового впливу. Зберігається суттєва небезпека поширення суспільної фрустрації та абсентеїзму. Подолання відповідних проблем пов’язане зі зміною форм політичної активності та структури політичного істеблішменту. Саме цей сегмент суспільства, виконуючи специфічні функції, значною мірою обумовлює основні параметри функціонування механізмів народовладдя. Наразі у ньому зберігається надмірна ієрархічність (не лише адміністративна, але іноді й кланова), має місце переважання відносин підпорядкування політичному партнерству, що обумовлює невиправдане звуження впливу на зміст політичних рішень нижчих та середніх прошарків політично активної частини суспільства. Для отримання владних повноважень та підтримки загалу, політичні структури більшою мірою покладаються на маніпулятивні технології, існує гостра проблема дефіциту обґрунтованих програм вирішення важливих питань, що мають стати основою для рішень народу. Недостатня інституційна спроможність значно збіднює інструментарій імплементації волевиявлення народу. Заходами для подолання існуючих проблем можуть стати: законодавче гарантування прав членів партій та низових партійних організацій у внутрішньопартійному житті, зміна законодавства про фінансування політичних партій таким чином, щоб воно стимулювало залучення неурядових аналітичних організацій для розробки партійних програм. Ефективнішому виконанню своїх функцій політичним істеблішментом при реалізації влади Українським народом сприятиме запровадження правової основи для розділення функцій політичного керівництва та адміністративного управління. 4. Визначальною ознакою таких суб’єктів політичного процесу, як етнічні та територіальні спільноти є наявність у членів цих спільнот особливих самоідентифікацій, які є основою їх згуртування. Відповідні самоідентифікації співіснують з самоідентифікацією особи як представника народу. Між ними можлива і певна конкуренція. Отже, для запобігання гострим політичним конфліктам, надзвичайно важливим є врахування інтересів згаданих спільнот у процесі ухвалення народом рішень, що має сприяти його єдності, більш повному врахуванню потреб та інтересів громадян. При розбудові системи механізмів реалізації влади народу слід врахувати потребу у виконанні ним функцій верховного арбітра при виникненні конфліктів між територіальними спільнотами, між ними та іншими впливовими учасниками політичного процесу, а також гарантування територіальним спільнотам реалізації права на самоуправління, включи й нейтралізацію загрози узурпації цього права місцевим чи регіональним істеблішментом. Наявність у політичній системі підсистем політичних механізмів, пріоритетним учасником яких є територіальні спільноти, по-перше, розвантажує систему демократичних механізмів загальнонаціонального рівня, по-друге, розширює коло структур та груп, здатних створити та донести до загалу конкуруючі пропозиції. Відповідна децентралізація політичної системи зменшує загрозу узурпації влади народу, обмежуючи можливості окремих суб’єктів користуватися публічними ресурсами для досягнення власних політичних цілей. Одним з важливих напрямів у розбудові механізмів народовладдя, є забезпечення врахування національно-культурних інтересів етнічних спільнот у процесі ухвалення ним рішень. Однак, необхідно запобігати утворенню політичних анклавів, замкнених на етнічні політичні структури, що прагнутимуть набути статусу монопольного представника громадян України певної національності. Вони неминуче стануть джерелом авторитарних тенденцій, ефективними засобами впливу на внутрішню політику України закордонних суб’єктів. Уникнення конфлікту етнічної та громадянської ідентичності можна досягти лише за умов широкої інтеграції представників відповідних спільнот у національну політичну систему, наявності ефективних засобів вирішення власних соціальних та економічних проблем без посередництва етнічних організацій. 5. Недоліками роботи механізмів політичної комунікації є вузькість простору для суспільної дискусії та низька ефективність артикуляції інтересів широких верств населення. Внаслідок цього діалоговий режим “Український народ – політичний істеблішмент”, що відповідав би демократичним нормам, замінюється значною мірою одностороннім потоком інформації у напрямі “групи політичного істеблішменту – громадяни та окремі спільноти”. Іншим негативним наслідком є слабкість спільного національного інформаційного простору, що є джерелом ризиків для єдності народу, знижує його здатність до сприйняття інформації, необхідної для формування його волевиявлення. 6. Важливим засобом реалізації влади є механізми політичної відповідальності, через які народ здатний впливати на поведінку учасників політичного процесу, нейтралізувати можливі посягання з їх боку на його суверенітет. Загальна інституційна нестабільність, обумовлена переформатуванням політичної моделі України, вплинула і на відповідні механізми. Другою причиною недостатньої ефективності механізмів політичної відповідальності були цілеспрямовані дії різних політичних груп в істеблішменті, які були об’єктивно незацікавлені у появі ефективних засобів впливу на їх позиції. Конституювання інституційної основи для зростання ефективності засобів впливу народу на діяльність суб’єктів, яким делеговано владу, залишається одним з пріоритетних напрямів розвитку системи механізмів народовладдя. Відповідними заходами можуть стати: ухвалення Закону України “Про всеукраїнський референдум”, який би передбачав можливість проведення референдумів про довіру вищим органам державної влади, що запровадило б ефективний засіб впливу на політичний істеблішмент у період між виборами; надання можливості виборцям впливати на партійні списки, забезпечивши персональну відповідальність парламентарів; запровадження диференційованого виборчого бар’єру для блоків та партій, які йдуть на вибори окремо. Бажаним видається внесення змін до Конституції України для спрощення процедури імпічменту, а також розширення права парламенту відправляти уряд чи окремих його членів у відставку за пропозицією Президента України, якщо їх дії створюють загрозу національній безпеці. 7. Поряд з традиційними викликами для системи механізмів народовладдя все більшої сили набувають нові, пов’язані з глобалізаційними процесами. У роботі проаналізовано окремі тенденції функціонування політичних механізмів, які розраховані на участь у їх роботі транснаціональних та іноземних суб’єктів. Такі механізми або мають обмежений простір та можливості для застосування або народ окремої країни втрачає над ними контроль. У перспективі контрольні функції відносно транснаціональних політичних механізмів може здійснювати певна глобальна спільнота (людство в цілому, всесвітнє громадянське суспільство тощо). Її взаємодія з окремими народами відбуватиметься за моделлю, подібною до сучасних відносин народу та інших територіальних спільнот всередині держави. Аналіз відповідних процесів, встановлення вірогідності конституювання подібної системи є перспективною проблематикою для майбутніх досліджень. |
