Враховуючи вищезазначене, ми досліджували проблему кооперування підприємств у ринкових умовах і намагалися оцінити його ефективність у нерозривному зв’язку із теоретичним визначенням сутності кооперування, його ролі та значення для удосконалення виробничих стосунків. Оцінку ефективності кооперування підприємств-виробників продукції і підприємств-споживачів проводили всебічно, з урахуванням його впливу на усі сфери життєдіяльності суспільства, а саме – економічну доцільність впровадження кооперування, екологічну – його вплив на довкілля і соціальну – вплив такої форми суспільного розподілу праці на соціосферу регіону, де відбувається кооперування підприємств.
Головними висновками дисертаційного дослідження, що знайшли своє відображення і практичні вирішення у дисертаційному дослідженні є такі:
теоретичні питання обґрунтування необхідності кооперування підприємств, як новітнього менеджменту, в умовах ринкової економіки;
дослідження питань специфіки міжнародного кооперування з метою визначення доцільності кооперування українських товаровиробників з іноземними;
аналіз специфіки меблевої промисловості України з метою обґрунтування необхідності впровадження кооперування підприємств усередині галузі для підвищення її ефективності, інтенсифікації, захисту вітчизняних виробників та зниження тиску на довкілля та соціосферу;
поглиблення питань оцінки ефективності кооперування з трьох сторін: економічної, екологічної та соціальної доцільності та представлення інтегральної ефективності у просторовій формі, що дозволить оцінити її всебічно і якомога точніше;
розроблення формул розрахунку ефективності кооперування і пропозиція оцінювати її за допомогою інтегрального показника, який буде характеризувати ефективність за трьома ознаками: економічною, екологічною та соціальною.
методичні питання визначення ефективності кооперування в умовах ринкової економіки для підприємств-виробників продукції та підприємств-споживачів.
методичні питання визначення впливу чинників, що є елементарними складовими інтегрального показника, на кооперування підприємств з метою можливого його удосконалення. Рішення цього завдання надає можливості у подальшому визначити вплив будь-яких факторів (у першу чергу екологічних та соціальних) на кооперування підприємств.
Використання системного підходу до розробки проблеми, теоретична аргументація визначення ефективності кооперування забезпечують наукову обґрунтованість і об’єктивність пропозицій – від формалізації розрахунків до визначення впливу чинників.
Аналіз існуючих методів визначення ефективності кооперування, критична їх оцінка, аналіз досвіду розвинутих країн і сучасних виробництв у інших галузях промисловості щодо проблеми доцільності кооперування, дозволили нам запропонувати свій методичний підхід до оцінки його ефективності.
Застосовані нами методи оцінки ефективності кооперування та формалізований підхід можуть бути певним інструментом для оцінки виробничо-господарської діяльності підприємств з урахуванням доцільності їх роботи, з точки зору використання усіх ресурсів – матеріальних, технічних, фінансових, екологічних, соціальних.
Об’єктивна оцінка ефективності кооперування підприємств, яка може бути визначена за нашими методами та формулами, надає можливості розробляти пропозиції щодо подальшого вдосконалення форм організації виробництва:
Головними із них, на нашу думку, є такі:
на рівні теоретичних знань:
поглибити визначення поняття „ефективності виробництва”, як триєдиного інтегрального показника соціо-еколого-економічної ефективності;
надати чітке визначення кожній складовій інтегрального показника;
визначити оцінку ефективності кооперування з позицій тримірного, просторового виміру, як новітній підхід до проблеми визначення ефективності;
на рівні законодавства:
розширити та удосконалити правову базу з питань кооперування підприємств, удосконалюючи як поняття, принципи та форми виробничого кооперування, так і методи оцінки його ефективності;
розробити Державну концепцію екологізації лісопромислової галузі України та Програму підвищення соціо-еколого-економічної ефективності діяльності підприємств;
на рівні галузі:
розробити галузеві нормативно-методичні документи (методики, інструкції, регламенти) з питань практичного впровадження нових форм кооперування, як специфічного напряму менеджменту;
розробити методику оцінки ефективності діяльності підприємства з позиції економічної, екологічної та соціальної доцільності впровадження відповідних заходів та методику оцінки впливу елементарних чинників на інтегральний показник.
на рівні підприємств:
організувати спеціальний підрозділ з проблем урегулювання, вдосконалення та розвитку виробничого кооперування;
організувати на усіх підприємствах спеціальну службу моніторингу за соціо-еколого-економічно ситуацією щодо впровадження будь-яких заходів, з чіткою статистикою та аналітичною звітністю;
організувати на підприємствах службу (або спеціаліста) з проблем зв’язку з населенням, що проживає на території діяльності підприємств, головною задачею якої буде моніторинг їх потреб та вимог до виробничої діяльності підприємства і планів його розвитку.
