1. В агропромисловому комплексі Київської області протягом останнього десятиліття відбулися кардинальні соціально-економічні зрушення, а саме: зміна форм власності, земельних відносин, господарювання, організації виробництва, формування ринків різного роду ресурсів та ін., які істотно вплинули на ефективність господарської діяльності аграрних підприємств. Замість очікуваного зростання результативності сільськогосподарського виробництва з переходом до ринкових відносин в аграрних підприємствах столичного регіону різко зменшилися обсяги виробництва основних видів рослинницької і тваринницької продукції, яка в цілому за досліджуваний період скоротилася тут в 3,1 рази, що значно погіршило ситуацію в забезпеченні населення агропродовольчими товарами та знизило рівень їх споживання. 2. В сільському господарстві області виявлено чітку тенденцію втрати відтворювальних можливостей виробничо-ресурсного потенціалу, його зношення та постійного скорочення. Головний узагальнюючий показник ефективності використання основних виробничих фондів – фондовіддача невпинно зменшується. Разом з тим витрати аграрних підприємств на придбання основних засобів постійно зростають, а ефективність їх використання в регіоні стабільно знижується. Це є наслідком наявності у підприємствах великої кількості зношеної техніки та обладнання, серед яких “губляться” нові, продуктивні машини, та великого диспаритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства. Підвищенню ефективності господарської діяльності аграрних підприємств в умовах нестачі достатніх коштів на придбання техніки, збільшення навантаження на кожний агрегат сприятиме розширення обсягів поставок сільськогосподарської техніки на умовах лізингу, удосконалення і розвиток такої організаційних форм високопродуктивного використання техніки і агротехнічного сервісу, як машинно-технологічні станції. 3. На ефективність сільськогосподарського виробництва негативний вплив має проведення аграрними підприємствами значної кількості бартерних операцій, до яких вони вдаються через велику заборгованість, відсутність достатніх обігових коштів, виробництво неконкурентноспроможної продукції тощо. Частка бартеру в 2001 році в реалізації зерна становила 12 %, цукрових буряків – 15 %, соняшника – 10%. Незважаючи на значну собівартість продукції, ціна при бартерних розрахунках, як правило, значно занижується. На нашу думку, застосування механізму заставних цін не тільки на зерно, а й інші види сільськогосподарської продукції значно зменшить обсяги бартеру і одночасно покращить стан економіки аграрних підприємств. 4. При низькому платоспроможному попиті вітчизняна продукція не знаходить належного збуту і реалізується за цінами нижчими від витрат на її виробництво. В структурі витрат в цілому на виробництво сільськогосподарської продукції значну питому вагу займають матеріальні витрати, доля яких за період 1990-2001 рр. зросла на 16,8 %. При цьому частка нафтопродуктів збільшилась у 5 разів, електроенергії та палива – 4 рази. 5. Процес подальшого розвитку і формування ринкових відносин передбачає для аграрних підприємств вибір ефективної організаційної форми господарювання. На даний час найпоширенішою формою виробничо-господарської діяльності в регіоні є товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). До негативних рис цієї форми господарювання можна віднести велику кількість засновників (від 10 до 16 чоловік), яка не дає можливості прийняття відповідальних рішень щодо залучення інвесторів, кредитних коштів, визначення спеціалізації підприємства та ін. Для підвищення ефективності господарювання ТОВ вважаємо за доцільне зменшення чисельності їх засновників до 3-5 чоловік. 6. Ефективна діяльність аграрних підприємств у значній мірі відзначається розвитком інтеграційних процесів зі сферою переробки сировини. Особливо це стосується зернової, м’ясної і молочної продукції. Наприклад, за нашими розрахунками має місце заниження закупівельної ціни на молоко на 115,44 грн. і завишення відпускної – на 40 грн. за 1 т молокопродуктів, що вказує на необхідність налагодження взаємовигідних економічних відносин між партнерами по агробізнесу. В зв’язку з цим перспективним вбачаємо створення організаційно-технологічних агропромислових об’єднань з виробництва, переробки, зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції. 7. Високий рівень ефективності господарської діяльності досягається в тих підприємствах, де забезпечується раціональне використання всіх складових господарського механізму, що грунтується на всебічному врахуванні різних аспектів технологічного процесу, економіко-фінансових компонентів, управлінських рішеннях та вимогах ринку. Дієвість господарського механізму аграрних підприємств значною мірою визначається досконалістю цінової і фінансово-кредитної політики та оподаткування, розвитку ринкової інфраструктури тощо. На ефективність функціонування господарського механізму аграрних підприємств негативно впливає згортання планово-економічної роботи та недосконалість методів управління підприємством в умовах ринку. 8. Одним із важливих напрямів удосконалення господарського механізму аграрних підприємств є спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва, зокрема запобігання подрібнення землеволодіння. Концентрація виробничого та трудового потенціалу дозволяє забезпечувати виробництво рослинницької і тваринницької продукції на інноваційній основі, що забезпечує підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств. |