1. На основі теоретичних узагальнень нами визначено у дисертаційній роботі, що ефективна виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських під-приємств - це діяльність, яка спрямована не тільки на виробництво та реалізацію рослинницької і тваринницької продукції, а й забезпечення одержання прибутку від цього шляхом підвищення інтенсивності господарювання і продуктивності праці та збільшення маржинального доходу з розрахунку на одиницю виробленої продукції. 2. Основу господарської діяльності будь-якого підприємства, в тому числі і сільськогосподарського, складає організаційно-економічний механізм, який являє собою сукупність організаційних і економічних форм і методів функціонування, регулювання і взаємодії всіх складових ланок (елементів) господарської системи, спрямовану на досягнення кінцевого результату підприємницької діяльності. Відповідно до цього організаційно-економічний механізм ефективного господарювання сільськогосподарського підприємства являє собою сукупність організаційно-технологічних та економічних принципів і методів побудови, функціонування, регулювання і взаємодії всіх елементів господарської системи сільськогосподарського підприємства на засадах економічного зростання, яка б відповідала його внутрішнім можливостям виробляти конкурентоспроможну рослинницьку і тваринницьку продукцію згідно вимог ринку, реалізовувати її за максимальними цінами, отримувати необхідний для розширеного відтворення прибуток. 3. В процесі здійснених ринкових трансформацій відбулися істотні зміни в аграрному секторі та продовольчому комплексі міста Києва, обумовлені зменшенням купівельної спроможності населення та ускладненнями зі збутом виробленої продукції. Це в свою чергу призвело до зменшення обсягів виробництва плодоовочевої продукції і молока та перепрофілювання більшості сільськогоспо-дарських підприємств приміської зони м. Києва. В результаті чого в 2004 р. виробництво овочів тут зменшилось на 176,4 тис. т або на 74,7 %, молока – на 282,9тис. т або 84,9 %, порівняно з 1990 роком. В більшості сільськогосподарських підприємств приміської зони овочівництво із основної стало додатковою галуззю. Якщо в 1990 р. частка підприємств з площею посіву овочів понад 80 га складала 68,9 %, в 1998 р.– 17,5, то у 2004 р. - лише 11,1 % від загальної кількості господарств, а спеціалізацію приміського типу було втрачено підприємствами Баришівського, Бориспільського і Вишгородського районів. 4. Оцінка фінансового стану усієї сукупності підприємств приміської зони дозволяє зробити висновок про їх неплатоспроможність, гостру нестачу власних оборотних коштів тощо. В результаті кореляційно-регресійного аналізу було встановлено, що збільшення величини запасів і витрат з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь приміських аграрних підприємств на 1 гривню забезпечує приріст чистого прибутку на 1,58 грн при коефіцієнті кореляції 0,76. Недостатня забезпеченість приміських господарств столиці фінансовими ресурсами, відсутність довгострокового кредитування, мізерна підтримка з боку держави призвели до такої виробничо-економічної ситуації, за якої вони змушені використовувати наявні, вже морально і фізично зношені основні засоби другої та третьої груп, підтримуючи їх у робочому стані. Звужене відтворення основних фондів у більшості сільськогосподарських підприємств приміської зони призвело до зменшення їх забезпеченості оборотними засобами. 5. Підвищення ефективності господарювання сільськогосподарських підпри-ємств в приміській зоні передбачає визначення стратегії їх подальшого розвитку на основі раціонального використання грунтово-кліматичного і ресурсно-виробничого потенціалу галузі. Під стратегією ефективного розвитку сільськогосподарських підприємств приміської зони слід розуміти комплексну програму дій (заходів), яка забезпечує здійснення генеральної мети сукупності даних підприємств і досягнення їх головних цілей в плані виробництва й реалізації конкурентоспроможної на столичному ринку малотранспортабельної рослин-ницької і тваринницької продукції (овочі, молоко та ін.). 6. Проведені дослідження свідчать, що цінова ситуація на ринку плодоово-чевої продукції в місті Києві досить мінлива залежно від попиту і пропозиції на овочеву продукцію та строків її продажу. Найвищого рівня ціни на свіжу овочеву продукцію досягають при поступленні перших партій нового врожаю: капусти – в травні, цибулі ріпчастої, буряка і моркви – в червні. Перевищення максимальних цін над мінімальними досягає по капусті і цибулі 2,3 рази, а буряку і моркві – до 90 відсотків. Згідно з проведеними розрахунками на період 2007 – 2010 рр. очікується зростання ємкості ринку овочів до 500, 9 млн.грн у 2007 р. і 560,5 млн.грн у 2010 р., а ємкість ринку плодоовочевої продукції і картоплі має становити при цьому відповідно 1007,4 і 1074,3 млн.грн. 7. Агропромислове комбінування шляхом поєднання економічних інтересів сільськогосподарських і переробних підприємств, торгівельних структур з розвитком ринкових відносин зумовлює появу вертикально інтегрованих структур холдингового типу. Для агропромислового виробництва країни, столичного регіону і приміської зони зокрема можливі різні варіанти створення агрохолдингових структур, а саме: „зверху” і „знизу”. Якщо здійснюється перший варіант інтеграції, то усі організаційні заходи здійснюються досить швидко, але при цьому підприємства, що входять до складу агрохолдингу втрачають юридичну самостійність, хоча вони можуть мати певний рівень господарської самостійності. Варіант „знизу” передбачає, що інвестор створює коло юридично самостійних підприємств, які пов’язані між собою вертикальними зв’язками. Вважаємо, що цей варіант є найбільш сприйнятним для сучасних умов господарювання в аграрному секторі України. |
