У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, формулюються теоретичні та практичні рекомендації, подальші напрямки розробки даної проблематики. Доведено, що дизайн розглядається як цілісна система, кожний елемент якої експлікований як субсистема чи складова іншої макросистеми. Категоріальний апарат соціально-філософської парадигми дизайну формується на основі суспільно-історичної практики, осмислення поняття дизайну як полісемантичного, що визначається основними формами історичної життєдіяльності та історичної самосвідомості, що конституюються в процесі темпоральних глобальних змін життєвого світу. В результаті творчого дизайн-процесу, з одного боку, підвищується міра цілісності матеріально-технічних і соціокультурних властивостей середовища існування та розвитку потреб споживачів дизайнерського продукту, а з іншого, – більш повною стає самореалізація суб’єкта дизайнерської практики. Таким чином, дизайн постає як матеріальне і духовне буття, здатне завдяки творчим мотивам “виокремлювати себе”, “самоздійснювати себе”, “самокультивувати себе”, “перетворювати себе на предмет власних перетворень”. Дизайнерська діяльність пов'язана з активністю суб'єкта пізнання, що створює у навколишній реальності неперевершені культурні цінності. Принцип активності суб'єкта виникає з ідеї саморозвитку творчого процесу як результату подолання суперечностей всередині суб'єкта чи об'єкта, що приводить до підвищення якості дизайнерського продукту. Доведено, що досягнутий людськими спільнотами ступінь свободи як специфічної умови дизайнерської діяльності урізноманітнює творчі процеси, які, по-перше, відображають зміни у суспільному житті і, по-друге, виступають засобами спілкування, завдяки чому формуються нові цінності самодетермінованої особистості. Дизайн як цінність стосується матеріальних і соціальних явищ, індивідуальної поведінки, її репродукції, організованої дизайнерської діяльності; комплексу створених людьми історичних і географічних чинників, живого процесу освоєння дизайнерського світу, який має, принаймні, два найважливіших напрями - соціальний та етнонаціональний. Значне місце в дисертації відведено дослідженню традицій в дизайні як специфічного ядра культури, в якому опредмеченна діяльність минулих поколінь, що зберігають стабільні форми їхньої життєдіяльності. Культурна традиція залишається універсальним механізмом, який завдяки селекції життєвого досвіду, його акумуляції і просторово-часовій трансмісії дає змогу засобами, в тому числі і дизайнерської діяльності, досягати необхідної для існування соціальних організмів стабільності. З позицій потреб та аналізу внутрішніх проблем розвитку тієї чи іншої спільноти поняття “дизайн” розглядається як гуманістичний, ціннісний імператив, що дає змогу орієнтуватися на рух до певних моральних, соціальних, культурних та інших цілей, найвищими серед яких є саморозвиток людини і суспільства. Визначено, що національні різновиди технократичного дизайну піддаються змінам, характер їх впливу на економіку та менталітет народу в ті чи інші епохи є неоднаковим, але основні відмінності між типами технократичного дизайну в сфері економічного розвитку вкорінені у відмінних одна від іншої культурах. Виявлено традиції найвідоміших дизайнерських шкіл України: Харківської і Одеської - з їх романтично-археологічним началом, медитативністю, символізмом та відсутністю відкритого протистояння тоталітарній системі; Львівської - з характерним для неї філософським осмисленням дійсності, орієнтацією на західноєвропейський дизайн, інтелектуальною насиченістю; Київської – з її архетипом української душі. Вище перераховані школи дизайну в тій чи іншій мірі використовуються в умовах трансформації сучасного українського суспільства. Досліджено, що постмодернізм являє собою свого роду реакцію на монотонність універсального бачення світу в модернізмі, якою заперечується позитивістський, технократичний і раціоналістичний універсалізм останнього, пов'язаний з вірою в лінійний прогрес суспільства, абсолютну істину, раціональне планування ідеальних соціальних порядків зі стандартизацією знання й виробництва. Визначено сутність постмодерністського дизайну, що являє собою відкритість, тяжіння до деконструкції, відмову від канонів і авторитетів, звернення до гри, діалогу. В процесі деконструкції лінійний детермінізм відкидається як такий, що надмірно спрощує динамічну поведінку складної дизайнерської системи світу. Опис поведінки складних дизайнерських систем припускає створення нового концептуального інструментарію, нової філософії світового осягнення, яку називають сьогодні “філософією нестабільності”. В соціально-культурному контексті сутнісна нестабільність сучасного світу постає чинником перманентного самовдосконалення людини і суспільства, що є передумовою адаптації до змін. Проведений нами аналіз змушує зробити висновок, що дизайн як фактор гармонізації відносин суспільства і особистості сприяє самореалізації особистості, коеволюції людини і природи, цивілізованого облаштування людини у цьому світі. Дизайн ґрунтується на вивченні новітніх наукових даних, експериментальних дослідженнях у різних галузях знання. Дизайн, як галузь діяльності, в сучасному суспільстві починає відігравати роль засобу гуманізації техногенного середовища, створеного людством протягом останніх століть. Дизайн, зародившись як художнє проектування, переростає в загальнокультурний, загальноцивілізаційний феномен, який потребує подальшого осмислення, неупередженого оцінювання, всебічного аналізу, в тому числі й засобами соціальної філософії. |
