1. Диверсифікація виробництва – об’єктивний економічний процес, закономірність, яка визвана ринком, конкуренцією. Вона призвана за рахунок розширення асортименту товарів, урізноманітнення інвестицій, ринків робити рентабельність господарства більш стійкою, знижувати ризики господарської діяльності. 2. Процес диверсифікації виробництва не потрібно розглядати в противагу поглиблення його спеціалізації. Вони протікають паралельно і часто доповнюють один одного. Відмінність їх в тому, що коли диверсифікація задовольняє додатковий попит, повніше використовує ресурси, оздоровлює екосистеми, освоює нові технології, підвищує доходність підприємства, то спеціалізація направлена на більш масове виробництво, низькі затрати праці, підвищення якості, широке використання НТП, високу продуктивність праці, високу галузеву оплату праці. 3. Для сільськогосподарських підприємств прийнятна пов’язана (споріднена чи концентрична) та непов’язана (неспоріднена чи конгломератна) диверсифікації. Всі вони та їх різновиди мають свої переваги та недоліки. В результаті правильного вибору і застосування форми диверсифікації підвищується прибутковість виробництва, зміцнюється позиція підприємства на ринку, зростає його конкурентоспроможність. 4. Розвиток багатоукладності та збільшення кількості сільськогосподарських товаровиробників в Дніпропетровській області посилили ринкові тенденції спеціалізації і зменшили можливості багатьох з них до поширення диверсифікаційних процесів. Так, сільськогосподарські підприємства майже не вирощують овочі, картоплю, плодово-ягідну продукцію та різко скоротили розвиток м’ясного та молочного скотарства, птахівництва. За ними залишилось значне виробництво зерна – 76,6%, свинини – 80,8%, цукрових буряків – 92,6% (2004 рік). Фермерські господарства у своїй більшості (до 2/3) не займаються виробництвом тваринницької продукції взагалі і сконцентрували свої зусилля на вирощуванні зернових та технічних культур. 5. Основними факторами, що негативно впливають на розвиток диверсифікації виробництва в сільському господарстві регіону, є диспаритет цін на промислову і аграрну продукцію, незабезпеченість засобами виробництва по основній діяльності, невирішеність фінансово-кредитного забезпечення, нерозвиненість одержаної в спадок виробничої та соціальної інфраструктури, необізнаність з механізмами диверсифікації, стереотипність мислення багатьох спеціалістів в тому, що диверсифікація призводить до деспеціалізації, знижує ефективність інвестицій, веде до розпилення ресурсів, виробництва не завжди доброякісної продукції, насаджує неконкурентоспроможне і неефективне виробництво. 6. Найбільшу питому вагу у несільськогосподарській діяльності сільськогосподарських підприємств різних форм власності до всього виробництва по області займають виробництво: кормів (до 51%), круп (до 38%), макаронних виробів (до 32%). Більшість сільськогосподарських підприємств, що займаються рослинництвом, виробляють продукцію його переробки. М’ясні, молочні цехи на території сільськогосподарських підприємств слабо розвинені і займають в структурі вироблених м’ясо- та молокопродуктів по області відповідно 6,55 і 3,03%. 7. Виявлено, що фермерські господарства згідно з меншим значенням розрахункової ентропії диверсифікації більш спеціалізовані ніж сільськогосподарські підприємства, а тому більш ризикові у своїй діяльності. 8. Рівень диверсифікації рослинництва у сільськогосподарських підприємствах переважає над диверсифікованістю тваринництва (в середньому на 50 %). Подібне становище спостерігається в Дніпропетровській області в цілому й без виключення у всіх районах, що пов’язується з занепадом виробництва вовни, домінуванням м’ясного напряму виробництва - від 2 до 10 разів в грошовому вимірі над виробництвом молока й яєць, насичення продовольчого ринку якими забезпечують відповідно майже на 81 % та 44 % господарства населення. 9. Прибуток на середньорічного працівника (по вибірці 46 сільськогосподарських агроформувань) зростає за рахунок: а) підвищення питомої ваги на 1 % в грошовій виручці продукції переробки на 107,24 грн., продукції рослинництва на 129,5 грн., реалізації іншої продукції (включаючи і несільськогосподарську), робіт і послуг на 699,33 грн.; б) питомої ваги зерна переданого в переробку до загального обсягу виробництва – на 198,68 грн.; в) питомої ваги реалізованих продуктів переробки до обсягів переробки – на 164,98 грн.; г) збільшення забезпеченості працівників основними виробничими засобами несільськогосподарських галузей на 1000 грн. – на 10,84 грн. 10. Для підвищення ефективності використання трудових ресурсів в аналізуємій вибірці агроформувань необхідно щоб в структурі диверсифікованого виробництва питома вага рослинництва займала близько 40%, тваринництво – 26%, переробка сільськогосподарської продукції – 20%, інші види діяльності – 14%, тобто несільськогосподарська сфера повинна складати до 34%. 11. Для крупнотоварних диверсифікованих сільськогосподарських підприємств з метою розширення попиту на продукцію та збільшення прибутків є потреба розробці асортиментної політики та формуванні маркетингових служб. Останнім необхідно займатися аналізом ринкової інформації про продукцію про її якість, ціни, розробкою різних прогнозів про місткість ринку, про можливості вимоги покупців в цьому секторі ринку. 12. Непов’язана (конгломератна) диверсифікація виробництва фермерських і особистих селянських господарств регіону поряд з іншими напрямами повинна забезпечуватись через сільський туризм в рамках ресурсно-галузевого і маркетингових підходів, формування рекреаційних зон та розробку програм його розвитку. Така диверсифікація вирішує важливі соціально-економічні проблеми сільської місцевості, стимулює місцеві невиробничу і виробничу інфраструктури, сприяє продуктивному використанню несільськогосподарських угідь, забезпеченню природної флори і фауни, демонструє важливе значення природних і культурних ресурсів для економічного і соціального добробуту суспільства. 13. Рішення про варіантне застосування диверсифікації виробництва сільськогосподарських формувань повинно базуватися на порівняльній оцінці результативності їх господарської діяльності до і після реалізації проектів диверсифікації. При цьому враховується економічне поле, яке поділене на: чисто ринкові, зовнішні та внутрішні фактори. В основу алгоритму варіантного вибору диверсифікаційного проекту повинен бути покладений розрахунок необхідного розміру інвестиційних вкладень на його реалізацію. 14. Оцінку левериджу і фінансової стійкості вибраного напряму диверсифікації виробництва агроформувань необхідно проводити методом накладання диверсифікаційної діяльності на графік оцінки беззбитковості господарювання, який заснований на показникові маржинального прибутку. 15. Ефективність диверсифікації виробництва в агроформуваннях може визначитись як інтегральний показник що складається з темпів зміни: виробничої продукції у вартісному виразі, фондовіддачі, собівартості, прибутку та продуктивності праці диверсифікованого і традиційного виробництва. |
