Анотація до роботи:

Котляренко В.О. Диверсифікація промислового виробництва України в умовах міжнародної економічної інтеграції (на прикладі харчової промисловості). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. – Київський національний економічний університет, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних та прикладних аспектів диверсифікації промислового виробництва на прикладі харчової галузі. Розкрито особливості диверсифікації харчової промисловості в умовах формування спільного європейського економічного простору та розширення Європейського Союзу. Розроблено цілісну методику дослідження диверсифікації харчової промисловості країн ЦСЄ, які перебувають в процесі трансформації їх економік до системних вимог ЄС. Ідентифіковано країнові моделі виробництва продовольства в державах мегарегіону за рівнем їх зовнішньоторговельної, асортиментної та галузевої диверсифікації. Розроблено кластерну модель розвитку харчової промисловості, яка адаптована для країн ЦСЄ у т.ч. для України та передбачає існування локалізованих селективних оптимізованих науково-промислових систем з виробництва окремих видів продукції. Виявлено суть, особливості та наслідки структурних змін в харчовій промисловості України та визначені стратегічні напрями її подальшого розвитку з метою посилення міжнародної конкурентоспроможності продукції що випускається та укріплення Продовольчої безпеки держави.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоноване нове розв’язання наукової задачі – визначення характеру та динаміки диверсифікації харчової промисловості в умовах глобалізації світового господарства взагалі та європейської інтеграції зокрема. В межах зростаючої ролі продовольчого комплексу в трансформації європейської інтеграційної моделі, значного посилення технологічного рівня виробництва у глобальному конкурентному середовищі, розробці науково обґрунтованої стратегії регіональної, галузевої та зовнішньоекономічної диверсифікації харчової промисловості України в контексті її наближення до Європейського Союзу та входження в європейський аграрний ринок конче важливим є визначення перспективних напрямків модернізації харчової промисловості на методологічному, структурно-ієрархічному та прогностичному рівнях. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. Під впливом глобалізації світового господарства взагалі та європейської економічної інтеграції зокрема у розвитку світового промислового виробництва упродовж останніх 30-ти років відбувалося прогресуюче скорочення питомої ваги базових галузей, мав місце протекціонізм з боку урядів щодо окремих секторів національної економіки, збільшувалася питома вага інноваційно-інвестиційних комплексів в структурі виробництва, посилювалася динаміка міжнародного руху промислового і фінансового капіталу. Разом з тим, мало місце пришвидшення впливу науково-технічного прогресу на промисловість, експансія провідних ТНК на регіональні ринки, які раніше вважалися закритими; стандартизація та уніфікація виробництва; асортиментна, галузева, рекламна та зовнішньоекономічна диверсифікація промислового та агроіндустріального комплексів.

2. У сучасному промисловому виробництві частка харчової промисловості становить 8-10% загального обсягу продукції, що випускається (у вартісному відношенні) і має тенденцію до зниження у країнах-лідерах, проте вона є однією з високодиверсифікованих галузей, в якій швидкими темпами збільшується асортимент, з’являються нові товари, швидко запроваджуються енерго- та матеріалозберігаючі технології. Проте, в умовах функціонування великих інтеграційних об’єднань активно йде процес посилення системних вимогах наднаціональних органів регулювання до національних товаровиробників, що призводить до кількісних та якісних обмежень. Стрімке нарощування галузевої, асортиментної зовнішньоекономічної диверсифікації продукції з боку харчових фірм і компаній сприяє отриманню ними значних конкурентних переваг на світових ринках.

3. В умовах домінування у глобальній економіці неоліберальної моделі розвитку, харчова промисловість зберігла усі ознаки неокейнсіанського макроекономічного регулювання з притаманними цьому підходу заходами: посиленому державному впливу на виробництво та збут продукції, дотації виробникам, моніторинг цін, протекціонізмом зовнішньої та внутрішньої торгівлі тощо. Така модель є прийнятною для харчових ТНК, однак суттєво обмежує можливості зовнішньоекономічної диверсифікації малих та середніх фірм.

4. Процес трансформації продовольчої моделі Європейського Союзу базується на застосуванні принципів, механізмів та інструментів Спільної Аграрної Політики, що забезпечують сталість харчового виробництва та дозволяють чітко спланувати основні напрями її модернізації упродовж наступних 10-15 років. У зв’язку із розширенням ЄС у 2004 році передбачається, що внутрішні та зовнішні ризики європейського продовольчого ринку зростуть. З метою обмеження негативних наслідків розширення євроструктури ухвалили ряд рішень, які насамперед випливають з “наднормативних” обмежень у виробництві певних продуктів харчування, експорті їх до інших країн ЄС, встановленні нових санітарних, технологічних та економічних вимог з боку Євросоюзу до країн-аплікантів та нових членів цього найбільшого у світі інтеграційного угруповання.

5. Розроблена автором цілісна методика дослідження галузевої, регіональної та зовнішньоекономічної диверсифікації харчової промисловості, що базується на використанні традиційних та новітніх синтетичних показників: аграрної доданої вартості, сукупної корисності продовольчої допомоги, галузевих компонентів кривої Лаффера тощо дозволяє виявити певні тенденції диверсифікації продовольчого комплексу, а запропоновані ним нові показники: індекси експортної та імпортної диверсифікації харчової промисловості та пропорційності галузево-трансформаційних змін у продовольчому комплексі надають можливість аналітикам і практичним працівникам визначити тенденції у конвергенції вітчизняного та європейського виробництва та споживання продуктів харчування, а відтак всебічно обґрунтувати теоретичні та практичні засади оптимізації продовольчої моделі в країнах з транзитивною економікою. Пропонована концептуальна модель відкриває нові можливості щодо прогнозування розвитку й інших галузей.

6. Найсуттєвішими чинниками процесів трансформації та адаптації харчового комплексу країн ЦСЄ до ринкового середовища та коінтеграції національного виробництва до європейського продовольчого ринку є: реалізація експансіоністських стратегій харчових ТНК (“Кока-кола”, “Данон”, “Пармалат”, “Нестле” та ін.), деформація національних продовольчих ринків внаслідок слабкої конкуренції вітчизняних товарів, звуження спеціалізації виробництва через перехід на європейські стандарти якості, імплементація основних правил та норм Європейського Союзу у процесі створення та реалізації продовольчих товарів, запобіжні обмеження (наднормативні квоти) експорту продуктів харчування з країн ЦСЄ до ЄС, що призвело до значних структурних змін в національних економіках.

7. Основні етапи розвитку харчової промисловості країн Центральної та Східної Європи, можна ідентифікувати таким чином: І (1990-1994 рр.) – долання дефіциту товарів, який пов’язувався з переходом на градуалістську модель трансформації чи модель “шокової терапії”, ІІ (1995-1997 рр.) – “ефект витіснення”, що характеризувався реальною втратою національних продовольчих ринків чи їх окремих сегментів; посиленим впливом ТНК та інших європейських товаровиробників на економіки країн ЦСЄ; ІІІ (1998-2003 рр.) – “інвестиційного підйому” визначався значним припливом ПІІ в певні підгалузі харчової промисловості (тютюнову, лікеро-горілчану, пивну та частково кондитерську), а також початком галузевої диверсифікації; IV – диференціації промислового та частково харчового комплексу країн ЦСЄ (розпочався з 1 травня 2004 р.) призвів до подальшого дистанціювання постсоціалістичних країн, що пов’язано з вступом восьми з них до ЄС. Проведена періодизація дозволила визначити країнові групи щодо диверсифікації харчового виробництва в країнах ЦСЄ, а саме держави-лідери (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія), які пройшли етап імплементації європейської системи регулювання виробництва, залучили значні інвестиції у переробні галузі та певною мірою диверсифікували свій аграрний комплекс до функціонування у конкурентному середовищі ЄС; другу групу утворюють країни-апліканти на вступ (Болгарія, Румунія, Хорватія та деякі інші держави Балканського півострова), які мають асоційоване членство в ЄС, імплементують основні європейські правила виробництва та торгівлі харчовою продукцією, однак знаходяться на різних етапах асортиментної та зовнішньоекономічної диверсифікації аграрного комплексу; третю групу утворюють пострадянські країни, що мають безпосередній кордон з країнами ЄС (Росія, Україна, Білорусь) чи матимуть його у недалекому майбутньому (Молдова), які здійснюють системну адаптацію своїх продовольчих систем до європейської моделі, однак темпи диверсифікації харчової галузі та імплементації європейських правил та норм є поки що низькими.

8. Найбільш перспективною формою конкурентоспроможності продовольчого комплексу країн ЦСЄ є кластерна модель, яка дозволяє максимально ефективно використовувати природні, людські, інтелектуальні та фінансові ресурси у локалізованих продовольчих системах шляхом створення оптимізаційних моделей випуску інноваційно-інвестиційної продукції. Встановлено, що пріоритетними для України можуть бути такі кластери: виноробні, лікеро-горілчані, цукрові, олійно-жирові, кондитерські, вітамінні (з натуральної сировини), плодоовочеконсервні, тютюнові, молочні, м’ясні, рибні. Встановлено, що серед країн ЦСЄ тільки Польща, Росія, Україна, Чехія, Угорщина та Словенія можуть створювати у перспективі високотехнологічні кластери глибокої переробки сировини. Це надасть їм можливість виходити на глобальні ринки з конкурентоспроможною продукцією.

9. Системний аналіз галузевої, регіональної та зовнішньоекономічної динаміки харчової промисловості України за роки її незалежності запропонований автором дозволив виявити етапність розвитку продовольчого комплексу держави, трансформації та адаптації до конкурентного середовища окремих його підгалузей та виробництв, а також визначити особливості сучасної диверсифікації експорту продовольчих продуктів, що має прояв у стрімкому нарощуванні у структурі виробництва високообробленої кінцевої продукції та скороченні низькотехнологічної. За допомогою розрахунків коефіцієнтів експортної та імпортної диверсифікації та пропорційності галузево-трансформаційних змін виявлені глибинні закономірності сучасного процесу трансформації харчової промисловості України та її адаптації до спільного європейського економічного простору, а саме: а) прогресивне нарощування імпорту сировини, яка потребує глибокої технологічної переробки (шоколад, кондитерські вироби, вітаміни); б) нарощування експорту високотехнологічних виробів, що було зумовлено “піковим” збільшенням обсягу ПІІ (1998-2000 рр.); в) значна регіональна диференціація у диверсифікації виробництва, при якій виділяються регіони-лідери: м. Київ, області Центральної України, які отримали значні іноземні інвестиції та периферійні моноспеціалізовані зони з низькими показниками їх диверсифікації.

10. Стратегічними напрямами подальшої диверсифікації харчової промисловості України в контексті її наближення до Європейського Союзу та забезпечення продовольчої безпеки є: приведення у відповідність до європейських стандартів та норм вітчизняного виробництва та контролю продуктів харчування, на всіх стадіях їх виробництва максимальна підтримка експортноорієнтованих галузей, нарощування допоміжних виробництв, які забезпечують кращу допродажну підготовку, створення харчових кластерів інноваційно-інвестиційного спрямування, стимулювання залучення ПІІ у пріоритетні підгалузі харчової промисловості.

Публікації автора:

У наукових фахових виданнях:

1. Котляренко В.О. Зовнішні чинники внутрішньорегіональної диверсифікації харчової промисловості України // Міжнародна економіка. Зб. наук. праць Інституту світової економіки і міжнародних економічних відносин НАН України. Вип. 34 / Відп. ред. В.Новицький. – К.: ІСЕМЕВ, 2002. – с. 246-253 (0,5 др. арк.).

2. Котляренко В.О. Галузева динаміка харчової промисловості України (зовнішньоекономічний аспект). // Формування ринкової економіки. Зб. наук. пр. КНЕУ. Вип. 11 / Відп. ред. О.Беляєв – К.: КНЕУ, 2003. – с. 97-111 (0,7 др. арк.).

3. Котляренко В.О. Роль прямих іноземних інвестицій у розвитку харчової промисловості України // Формування ринкових відносин в Україні. Зб. наук. пр. Спецвипуск до № 7-8 “Інвестиції ХХІ століття: соціальні орієнтири” / Наук. ред. І.К.Бондар. – К.: НДЕІ, 2003. – с. 254-257 (0,3 др. арк.).

4. Котляренко В.О. Глобальні трансформаційні процеси в харчовій промисловості (теоретичний аспект) // Економіка та підприємництво. Зб. наук. пр. мол. вчен. та аспір. Вип. 11 / Відп. ред. С.Дем’яненко. – К.: КНЕУ, 2003. – с. 129-141 (0,6 др. арк.).

5. Котляренко В.О. Євроінтеграційна модель харчової промисловості ХХІ ст.: можливості для України // Формування ринкових відносин в Україні. Зб. наук. пр. Вип. 3 (34) / Наук. ред. І.Бондар. – К.: НДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, 2004. – с. 38-45 (0,75 др. арк.).

В інших виданнях:

6. Котляренко В.О. Особливості державного регулювання харчової промисловості України в контексті європейської інтеграції // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції. Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (29 травня 2003 р., м. Київ). Том 2. – К.: НАДУ, 2003. – с. 154-156 (0,15 др.арк.).

7. Котляренко В.О. Диверсифікація ринків харчової промисловості в Європі. Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку // Матеріали міжнар. наук. конф. (25 лютого 2003 р., м. Київ) – К.: ІСЕМВ НАН України, 2003. – с. 106-107 (0,1 др.арк.).