В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання та практичної реалізації диспозитивності як елементу принципу змагальності у кримінальному процесі України. Основні з них такі: 1. Доведено, що принципи кримінального процесу – це світоглядні ідеї максимально високого ступеня спільності в кримінальному процесі, що детермінують кримінального-процесуальну діяльність і виникають у ході її правовідносин, вільно виявляються в правових нормах. Принципи кримінального процесу виражають: сутність норм і правил поведінки, санкціонованих державою та регламентуючих провадження по кримінальних справах; тісний зв'язок з правовою системою суспільства, за допомогою якої впливають на кримінально-процесуальні відносини; основні правила кримінального-процесуальної діяльності, опосередковані правовими нормами. 2. Запропоновано структуру принципу змагальності кримінального процесу, яку складають наступні елементи: розвиток кримінального-процесуальної діяльності неможливо як без обвинувачення, так і без захисту; функції обвинувачення, захисти і дозволи справи не можуть покладатися на той самий орган (особа); державне обвинувачення в суді здійснює прокурор, функція обвинувачення покладена на потерпілого (його представника); функція захисту покладена на підсудного (його захисника, законного представника); прокурор, підсудний (його захисник, законний представник), потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач (їх представники) беруть участь у судовому засіданні як сторони і користаються рівними правами і волею в наданні доказів, їхньому дослідженні і доведенні їх переконливості перед судом; об'єктивна і неупереджена роль суду; створення судом необхідних умов для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав; рівноправність сторін обвинувачення і захисту перед судом. 3. Доведено, що диспозитивність сьогодні не може бути принципом через відсутність об'єктивних передумов, оскільки публічні інтереси, що закріплені у нормах кримінального процесу України, обмежують ці тенденції у кримінальному судочинстві, подібно тому, як диспозитивні інтереси, що закріплені у нормах цивільного процесу України, обмежують розширення меж публічності в цивільному процесі. Реалізація диспозитивності та принципу публічності це єдиний процес, спрямований на вирішення задач кримінального процесу. Чітке позначення меж дії принципу публічності і диспозитивності у кримінально-процесуальному законодавстві забезпечує відсутність протиріч між ними у кримінальному процесі України. 4. В результаті проведеного дослідження визначено, що диспозитивність як елемент принципу змагальності кримінального процесу, в силу якого його учасники (сторони), що відстоюють у справі свій особистий інтерес, мають право розпоряджатися: предметом кримінального процесу (обвинуваченням); матеріальним правом при провадженні по цивільному позову у кримінальній справі; процесуальними правами, реалізація яких значно впливає на провадження по кримінальній справі. Визначено характерні риси диспозитивності: активність дії залежить від волевиявлення учасників (сторін) кримінального провадження і пов'язана з наданням доказів та розпорядженням предметом цивільного позову у кримінальному провадженні; ініціативність дії пов'язана з розпорядженням предметом кримінального процесу. 5. Обґрунтовано визначення диспозитивності як загальноправового явища, регламентованого конституційними, цивільно-процесуальними, кримінально-процесуальними нормами, що виконує праворегулюючу функцію. Якісну сутність диспозитивності визначено через такі її структурні елементи, як: “інтерес”, “матеріальна диспозитивність”, “процесуальна диспозитивність”, “суб'єкти реалізацій диспозитивності”. Інтерес як структурний елемент диспозитивності у кримінальному процесі може бути представлений наступними положеннями: поняття “інтерес” у кримінальному процесі має об'єктивний характер; структура поняття “інтерес” у сфері кримінального процесу представлена наступними складовими – інтерес особистості (приватний інтерес), інтерес держави (публічний інтерес), інтерес суспільства; мета кримінального процесу може бути досягнута за умови узгодження інтересів особистості, держави, суспільства; інтерес визначає розвиток диспозитивності як елемента принципу змагальності в сфері публічного кримінального процесу. 6. Визначено, що суб'єктами диспозитивності у кримінальному процесі можуть бути учасники (сторони) кримінального процесу (фізичні або юридичні особи), які відстоюють у справі свій особистий (приватний) інтерес: зі сторони обвинувачення – постраждалий, потерпілий, цивільний позивач та їх представники; зі сторони захисту – підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їх захисники та законні представники, а також, цивільний відповідач та його представник. Виключенням є прокурор, який відстоює у справі державний інтерес і має право відмовитись від підтримки державного обвинувачення у суді, що викликає, за відмовою потерпілого від продовження обвинувачення особисто, закриття кримінального переслідування. Доведено, що при провадженні по справах приватного обвинувачення виникає необхідність процесуального визначення правового статусу особи, яка надає скаргу. Тому до проекту нового КПК України слід внести норму, регулюючу підстави та порядок визначення особи постраждалою, тобто: особа (фізична або юридична), яка звернулась до суду із скаргою про скоєний злочин, визначається постраждалою з моменту реєстрації в суді такої скарги. Права і обов'язки такої особи повинні бути роз'яснені їй, про що робиться відмітка у відповідному реєстровому документі. 7. Визначено, що дія диспозитивності як елементу принципу змагальності, незалежно від прояву в кожному конкретному випадку, спрямована на рішення завдань кримінального процесу: охорону прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави; визначення порядку провадження по кримінальних справах; швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування кримінально-процесуального законодавства. 8. Для роз'яснення ряду конституційних норм і уточнення нормативної термінології обґрунтована необхідність звертання до Конституційного Суду України. На підставі результатів дослідження, теоретичних і практичних висновків сформульовані пропозиції щодо удосконалення правового регулювання і практичної реалізації: принципів кримінального процесу; диспозитивності як елементу принципу змагальності; інституту приватного і приватно-публічного обвинувачення; процесуального статусу потерпілого й інших суб'єктів реалізації диспозитивності. Для подальшого вивчення проблеми вважаємо перспективними дослідження: рівності сторін як елементу принципу змагальності у кримінальному процесі України, підтримання державного обвинувачення прокурором як елементу принципу змагальності у кримінальному процесі України, інституту приватного обвинувачення. |
