У висновках узагальнено результати теоретико-емпіричного дослідження дисфункціональних явищ в освіті за умов реформування вищої школи та виявлено чинники, що ускладнюють процес реформування вищої освіти. Зазначено, що розвиток вищої освіти в Україні має бути прискорений та повинен набути конкретного вектора завдяки приєднанню України до Болонського процесу. Але існує суперечність між прагненням освітянської еліти до включення української вищої школи до європейського освітнього простору та недостатнім усвідомленням нею невідповідності соціокультурних, матеріальних та методичних передумов для повноцінного здійснення освітньої євроінтеграції. Численні дисфункціональні явища, що притаманні українській вищій школі, ускладнюють реалізацію Болонського процесу. У дисертації знайшли теоретико-емпіричне обґрунтування наявні дисфункціональні явища у вищій освіти. Для аналізу функцій та дисфункцій освіти були застосовані положення структурно-функціонального аналізу, перш за все вчення Р. Мертона щодо структури функцій, розподілу їх на латентні, явні, дисфункціональні. Дисфункціональні явища класифікуються за відповідними функціями освіти, оскільки дисфункції з’являються через брак та неповноту реалізації освітніх функцій. Проаналізовано дисфункціональні наслідки неповноцінної реалізації кожної з існуючих функцій освіти. Більшість викладачів, які брали участь у дослідженні, зауважують наявність у вищій освіті України кризових явищ. Однією з причин кризи освіти є суперечність між якістю та масовістю вищої освіти. Криза виявляється в неготовності до корінних освітніх реформ, що ускладнюється наявністю в українські вищій школі рис та практик, несумісних з Болонським процесом. Зокрема, у студентів спостерігається занижена мотивація до навчання, відсутні навички до самостійної навчальної роботи; знижені вимоги до студентів з боку викладачів; методична, матеріальна та фінансова база не готові до впровадження сучасних форм навчальної діяльності. У роботі розглянуто в теоретико-емпіричній площині тіньові практики вищої освіти, які полягають у масових випадках несамостійного виконанні студентами курсових та дипломних робіт (від чверті до половини), списування та використання тіньових схем під час іспитів тощо. Усе це призводить до часткового знецінення диплома про вищу освіту. Дисфункціональні та кризові явища, про які йде мова в дисертаційній роботі, відображені в громадській думці викладацького корпусу. Стосовно шляхів подолання кризи запропоновано концептуальне обґрунтування необхідності інставрації у вищій освіті. Інставрація – це особливий тип історичної дії, практика реактуалізації нереалізованих історичних можливостей. Інставрація вищої освіти передбачає перетворення, які спираються на кращі досягнення минулого у вітчизняній системі освіти. Реальний запит ринку, якому підкоряється на сьогодні вища освіта, полягає в тому, щоб не тільки отримати диплом, а й здобувати справжні знання. Інставрація передбачає урахування особливостей національної ментальності студентів при організації навчання, а не механічне копіювання систем освіти, що склалися в інших культурних умовах. Значна частина опитаних викладачів негативно ставиться до ходу та наслідків реформ. Особливо негативно більшість викладачів оцінюють зниження частки аудиторних занять за рахунок збільшення самостійної роботи студентів. Негативно оцінюється можливе скасування спеціалітету. Болонська система має сприяти збільшенню розмаїтості форм підготовки й контролю, а не призводити до домінування якогось одного підходу до навчання та контролю знань. Монополізація європейських стандартів так само шкодить вітчизняній системі освіти, як і збереження в незмінному вигляді традиційних освітніх стереотипів. Українські ВНЗ не закриті для новацій, співробітництва, координації, повноцінного засвоєння досягнень загальноєвропейської культури. Разом з тим вони готові запропонувати свої випробувані форми й методи освітньої організації. Треба враховувати, що в поспішних реформах можна втратити вагомий потенціал вітчизняної освіти. |