У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо обґрунтування економічної сутності трансакційних витрат та особливостей їх динаміки у процесі коінтеграції країни з економічним союзом на основі комплексного дослідження їх спільних ідентифікаційних та оптимізаційних механізмів. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки: 1. Значення трансакційних витрат як основного індикатора соціально-економічного розвитку країни в умовах посилення глобалізації світового господарства постійно зростає. До трансакційних витрат відносять такі витрати, які не пов’язані з процесом виробництва (не трансформують матеріальні ресурси), а виникають у процесі обміну правами власності (операцій з продажу) та здійснення ринкової координації економічних суб’єктів. Специфіка цієї категорії зумовлює необхідність розмежування понять «трансакційні витрати економічних суб’єктів» та «трансакційні витрати країни». Перші з них випливають з особливостей функціонування товарного ринку і включають витрати, пов’язані з підготовкою, укладенням контрактів, подоланням опортунізму і державних бар'єрів у реалізації контрактів, післяконтрактним обслуговуванням, зі сплатою податків, натомість другі – «трансакційні витрати країни» – напряму пов’язані з напрямами економічної діяльності, функціонуванням державних і суспільних інститутів як на рівні країни, так і на міждержавному рівні. 2. Існуюча класифікація трансакційних витрат не є вичерпною і не відповідає сучасним тенденціям у світовій економіці. З метою розроблення стратегій управління та оптимізації цих витрат як на рівні окремих суб’єктів господарювання, так і на макроекономічному рівні пропонується доповнити її такими класифікаційними ознаками: за відношенням до суб’єкта трансакції; за відношенням до грошових потоків; за можливістю альтернативного вибору; за відношенням до обсягів та масштабів здійснення трансакції; за єдністю складу; за значущістю; за економічною доцільністю; за можливістю відображення у відповідних системах обліку. 3. Існуюча зараз у міжнародній економіці методика вимірювання трансакційних витрат не є досконалою, оскільки для її використання не створено відповідного інформаційного забезпечення. З урахуванням сучасних можливостей інформаційної бази запропоновано аналітичну модель вимірювання трансакційних витрат на макроекономічному рівні, сутність якої полягає у такому: 1) включати до трансакційних витрат усі витрати трансакційних секторів економіки, до яких, за даними офіційної статистики, належать такі види діяльності: оптова та роздрібна торгівля, транспорт і зв'язок, готелі та ресторани, фінансова діяльність, операції з нерухомістю, державне управління; 2) до витрат трансакційного сектору економіки країни додавати частину трансакційних витрат, які формуються у трансформаційному секторі економіки і які можуть бути визначені розрахунковим шляхом (при цьому буде врахована лише їх частина – регуляторні витрати); 3) витрати на функціонування державного сектору не виділяти в окрему групу, а враховувати в першій групі як статтю трансакційного сектору – «державне управління». 4. Вплив інтеграційного процесу на динаміку трансакційних витрат для різних його учасників суттєво диференціюється. Доведено, що характер зміни трансакційних витрат для старих і нових членів ЄС у розрізі окремих показників має суперечливий характер. Динаміка рівня трансакційних витрат у нових членів ЄС свідчить про більш швидке зростання трансакційного сектору на етапах, що передують моменту їхнього вступу до інтеграційного угруповання, а також у короткостроковому періоді, після завершення процесу коінтеграції. Хоча темпи зростання трансакційного сектору поступово знижуються, тенденція до зростання в країнах – нових членах ЄС носить більш яскраво виражений характер, аніж у країнах – старих членах ЄС. Визначено, що зростання частки трансакційних витрат є закономірною тенденцією, яка в свою чергу виступає ознакою розвитку ринкових відносин і посилення інтеграційних процесів, проте позитивний ефект від такого зростання має місце лише тоді, коли темпи зростання валового національного доходу випереджатимуть темпи зростання трансакційних витрат (і загальних витрат у цілому). З метою створення більш чітких прогнозів щодо ефекту інтеграції запропоновано використовувати такі відносні показники: частку трансакційних витрат у загальних витратах на основі виокремлення трансакційного сектору економіки країни; рівень трансакційних витрат на одиницю валового національного доходу країни; питомі загальні витрати у валовому національному доході країни; рентабельність трансакційних витрат; співвідношення темпів зростання трансакційних витрат до темпів зростання валового національного доходу країни. 5. Задля підвищення достовірності національних прогнозів щодо оцінки рівня трансакційних витрат слід використовувати кореляційно-регресійні моделі, які дозволяють дослідити причинно-наслідкові зв’язки між рівнем трансакційних витрат і факторами, що впливають на нього. Враховуючи найважливіші статистичні характеристики, на основі логічного аналізу виділено найтиповіші факторні показники, які мають найбільший індикативний ефект та тісний кореляційний зв'язок з трансакційними витратами країни, і за ступенем впливу на них проранжовані у такий спосіб: показник бізнес-клімату в країні, розрахований за методикою Світового банку; ВВП на душу населення; середня тривалість життя населення країни; капіталізація фондового ринку; щорічні темпи приросту ВВП. Ці показники увійшли в мегарегіональну експертну модель дослідження валідизації макроекономічних показників рівня та динаміки трансакційних витрат країни, використання якої сприятиме підвищенню якості прогнозування та регулювання їх рівня в національній економіці. 6. Рівень непродуктивних регуляторних трансакційних витрат у підприємницькому секторі України порівняно з країнами Євросоюзу та країнами СНД є надзвичайно високим, що свідчить про недосконалість вітчизняної державної регуляторної політики, яка приводить до збільшення трансакційних витрат окремих суб’єктів господарювання і створює сприятливі передумови для тінізації бізнесу. Запропоновану оцінку рівня невиробничих трансакційних витрат, особливо їх регуляторної складової, слід вважати індикатором якості бізнес-середовища у підприємницькому секторі України та критерієм ефективності трансакційної та регуляторної політики держави. Аналіз їх структури має стати основою для визначення напрямів державного регулювання бізнесу. Визначальним фактором, котрий стримує розвиток ринкових відносин у пострадянських країнах, є недосконала економічна модель у поєднанні з відсутністю дієвих економічних реформ, що у першу чергу позначається на підприємницькому кліматі, який суттєво відрізняється від країн — членів Європейського Союзу. 7. Процедуру оптимізації трансакційних витрат слід здійснювати у двох площинах: на макроекономічному рівні та на рівні окремих економічних суб’єктів. Основний постулат, що випливає з результатів аналізу динаміки трансакційних витрат у процесі посилення інтеграційних зв’язків, полягає у тому, що кінцевим ефектом має бути зменшення рівня трансакційних витрат на одну грошову одиницю доходу як на мікро-, так і макрорівні. Оскільки розвиток ринкових відносин в інтеграційних структурах неминуче веде до збільшення частки трансакційних видів економічної діяльності, то можна стверджувати, що певна частина трансаційних витрат перекладається з окремих економічних суб’єктів на державні і міждержавні інститути, а також на ті організації, які традиційно належать до трансакційних, тобто створюють відповідну інфраструктуру для процесів обміну. Результатом посилення інтеграційних процесів має стати зменшення частки трансакційних витрат підприємств трансформаційного сектору економіки за адекватного зростання частки трансакційних витрат макрорівня. 8. Розвиток відносин України з ЄС розглядається як один із стратегічних пріоритетів вітчизняної зовнішньоекономічної політики в її довготривалій перспективі. З метою прискорення коінтеграції нашої держави з Європейським Союзом слід якнайшвидше реформувати соціально-економічну та політичну системи, які б мали чітку перспективу бути ідентифікованими з аналогічними системами в ЄС. Цього можна досягнути за допомогою адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин. Важливою умовою інтеграції України в світову економіку загалом та в європейську зокрема є доведення трансакційного сектору економіки до рівня розвинутих європейських країн за прикладом таких країн Центральної та Східної Європи, як Польща, Угорщина, Чехія та ін. Розвиток міжнародних економічних зв’язків нашої держави в цілому та з країнами ЄС зокрема має органічно вписатися в загальну стратегію трансформації національної економіки, яка б забезпечувала подолання відставання України від країн-лідерів. Держава має синхронно реалізовувати щонайменше чотири завдання: побудувати ринкову інфраструктуру та покращити бізнес-клімат; провести глибоку експортно-орієнтовану структурну перебудову економіки; активно розвивати трансакційний сектор економіки насамперед у сфері послуг; провести радикальну модернізацію наявних виробничих потужностей. |