На підставі результатів проведеного дослідження зроблено такі висновки: У дослідженні виявлено основні тенденції й динаміку розвитку дидактичних поглядів І. Гаспринського. Вони базуються на актуалізації теоретико-методичних засад педагогічної науки, орієнтовані на пріоритет загальнолюдських цінностей, спираються на національно-конфесійний ґрунт, європейську та світову культуру, науку й освіту. В основу педагогічної діяльності просвітителя покладено ідею народності. Найважливішими рисами народності він вважав любов до Батьківщини, можливість навчання рідною мовою. Педагог активно захищав право народу не тільки розмовляти рідною мовою в побуті, але й саме нею навчати дітей у школі.
Справа самовизначення нації потребувала підвищення значення науки й навчання. Ісмаїл-бей зробив величезний внесок у боротьбу прогресивних сил кримськотатарського народу за демократизацію й реформу школи. Усією своєю діяльністю він сприяв розв’язанню таких актуальних проблем освіти, як активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів, наближення навчання в школі до життя, поліпшення змісту початкової освіти завдяки врахуванню прогресивних релігійних і просвітницьких потреб суспільства. Виступаючи за демократизацію школи, кримський реформатор відстоював такі важливі принципи освіти, як демократизм, народність, спрінятність різноманіття (релігійна, національна, гендерна). Усі теоретичні й практичні питання навчання й виховання він у найширшому розумінні, вирішував виходячи з інтересів народу. Педагог керувався гаслом: “Тільде, фікірде, іште бірлік” (“Єдність у мові, думках, справах”). Він був серед організаторів, а потім і головуючим на з’їзді мусульман Росії “Іттіфак ель муслімін”, де одним з основних пріоритетів було виділено освіту. У другій половині ХІХ століття Ісмаїл-бей повною мірою використовував ті можливості, які дала народові в галузі освіти Росія. Зокрема він наближав навчання до практики життя, розповсюджував популярні знання серед дорослого населення, вводив основи професійного навчання в практику новометодної школи. Особливого значення в другій половині ХІХ століття набула концепція національного виховання, яка будувалася на культурно-історичних, релігійних традиціях кримських татар з широким використанням світової культури. Заслугою видатного педагога, просвітителя й громадського діяча було також і те, що він пропагував її ідеї, розвиваючи їх за допомогою джадидистської реформи. Характерною рисою педагогічної творчості І. Гаспринського було те, що до розв’язання проблем освіти й виховання він підходив з однаковою відповідальністю і як громадський діяч, і як просвітитель, пов’язуючи питання народної освіти з громадсько-політичними і економічними проблемами. Свої передові, наукові ідеї з проблем дидактики, такі як мета й завдання навчання, сутність педагогічного процесу, зміст навчального процесу, його принципи, методи, форми, шкільна дисципліна на початковому етапі, реформатор реалізував на рівні Таврійської губернії, а потім вони мали міжрегіональне й міжнародне розповсюдження. У процесі дослідження зібрано й проаналізовано роботи бахчисарайський просвітитель, які розкривають своєрідність його педагогічних поглядів і характеризують просвітителя як педагога-теоретика, який відіграв провідну роль у формуванні етнопедагогіки кримськотатарського народу. Прихильник виховуючого навчання, єдності навчання й виховання, він одночасно з розробленням дидактичних проблем велику увагу приділяв питанням усебічного й гармонійного розвитку особистості, зокрема її моральному, трудовому та естетичному вдосконаленню. У результаті проведеного ретроспективного аналізу було встановлено наявність авторської дидактичної системи І. Гаспринського. Здійснено порівняльно-педагогічний аналіз його дидактичної системи з авторськими системами прогресивних педагогів Росії та європейських країн. Визначено структуру дидактичної системи Ісмаїл-бея, розкрито її методологію, зміст і складові. Визначено масштаби розповсюдження й функціонування цієї дидактичний системи в навчальних закладах Таврійської губернії в кінці ХІХ – початку ХІХ століть.
Теорія освіти й навчання педагога-реформатора склали струнку дидактичну систему, яка охоплювала проблеми мети і змісту освіти, сутності процесу навчання і його принципів, методів, форм, контроль та оцінку результатів навчання, теорію створення підручників і навчальних посібників, підготовку педагогічних кадрів, розвиток жіночої освіти, а саме: мета навчання: формування в учнів розуміння наукової картини світу, законів природи, суспільства і на цій основі виховання духовно й морально збагаченої особистості; зміст освіти мав світсько-релігійний характер і відображав громадсько-політичні, педагогічні та філософські погляди І. Гаспринського; у другій половині ХІХ століття педагог на конкретних прикладах розкрив сутність дидактичних принципів: наочності, свідомості й активності, доступності, послідовності, систематичності, міцності знань та навичок, зв’язку теорії і практики, народності, природо-і культуровідповідності, толерантності, полікультурності – і рекомендував учителям новометодних шкіл дотримуватися цих принципів; методи й форми навчання – це складові дидактичної системи Ісмаїл-бея. Свій новий метод навчання грамоти – “усул-і джедід” він побудував на звуковому методі. З багатьох його різновидів (аналітичного, синтетичного, аналітико-синтетич-ного) просвітитель використовував аналітико-синтетичний, враховуючи рекомендації К. Ушинського й досвід А. Черняєвського. Формою навчання був урок, який можна класифікувати за такими типами: комбінований, або змішаний; урок роботи з книгою, уроки письмових вправ. Більшість форм і методів навчання з дидактичної спадщини реформатора з успіхом застосовуються й у практиці сучасної школи (наприклад, пояснювальне читання, міжпредметні зв’язки, виявлення логічного зв’язку між частинами прочитаного у творі, різноманітні письмові роботи). Проте деякі прийоми активізації розумової діяльності, які пропонував просвітитель, застосовують рідко (усна лічба під час перерви). Дано науково-педагогічну оцінку основним вимогам до навчально-методичної літератури І. Гаспринського. Дидактичні погляди просвітителя відображено в “Ховадже-і суб’ян” (“Вчитель дитини”, 1884 – 1910), “Кираєт тюркі” (“Тюркське читання”, 1894), “Сарф тюркі” (“Тюркська граматика”, 1897), “Рехбер муаллімін...” (“Керівництво для вчителя”, 1898), що були опубліковані в друкарні газети “Терджиман” (“Перекладач”). Вони складені з урахуванням специфіки новометодної школи й відповідають до тогочасним поглядам на підручникотворення.
Аналізуючи підручники й посібники Ісмаїл-бея, ми дійшли висновку, що вони мали велике значення для розвитку освіти кримськотатарського народу у другій половині ХIХ – на початку ХХ століть. Вони були фундаментом дальшого створення підручників для народної школи. Педагог визначив такі підходи до їх створення: написання рідною мовою; змістовність, доступність, логічність; урахування психічних і ментальних особливостей дитини, широке використання народознавчого й краєзнавчого матеріалів; єдність з навколишнім світом; наявність запитань і завдань, які сприяли б формуванню самостійної думки учня, та ілюстрацій, які будили б творчу думку дитини. Ці підходи залишаються актуальними і для сучасного підручникотворення. У результаті проведеного дослідження визначено внесок І. Гаспринського у формування й підготовку педагогічних кадрів для новометодних шкіл, проаналізовано педагогічні вимоги до особистості вчителя. Видатний педагог і реформатор розумів важливість ролі вчителя в тому, щоб учні успішно опановували знання й набували вмінь і навичок. Ісмаїл-бей виступив за висококваліфіковану підготовку вчителів і поліпшення їхнього матеріально-правового становища. На початковому етапі кадри для новометодних шкіл, оскільки не було інституту підготовки вчителів, готувала зразкова школа «усул-і джедід», заснована кримським просвітителем у Бахчисараї. Основним засобом навчання майбутніх учителів був методичний посібник «Рехбер муаллімін…» («Керівництво для вчителя», 1898) і навчальні посібники І. Гаспринського з різних дисциплін, що містили з методичні рекомендації, його ж таки педагогічні статті, опубліковані в газеті «Терджиман» («Перекладач»), які за своїм змістом мали як теоретичний, так і методичний характер. Провідні педагоги-новатори: Б. Емекдар, М. Рефат. І. Леманов, А. Айвазов, А. Абібулла-ефенді (Крим), Хасянкаєв (Вятська губернія), М. Суфі-оглу (Китай), які сприяли становленню новометодної школи, а також реформуванню народно-конфесійної системи освіти тюрко-мусульман того часу. Розглянуто питання освіти тюрко-мусульманок Росії. Велике значення кримський джадидист надавав розвитку жіночої освіти. Пальма першості в організації новометодних шкіл для тюрко-мусульманок належить саме йому. Зміст освіти жіночих шкіл нового типу мав світсько-релігійний, а також професійний характер. Першою вчителькою новометодної школи була С. Болатукова (молодша сестра І. Гаспринського). До професійної діяльності її підготував сам Ісмаїл Гаспринський. Основні ідеї жіночої освіти він виклав у публіцистичних творах “Кадинлар улькесі” («Країна амазонок», 1890),“Кадинлар” (“Жінки”, 1903), у журналі «Алем-і нісван» (“Жіночий світ”, 1905), у педагогічних статтях. На основі розгляду педагогічної спадщини Ісмаїл-бея розкрито можливості використання його дидактичної спадщини в сучасній науці і практиці.
У педагогічній системі реформатора є багато цінного й корисного, що має неминуще значення, сприяє розвитку творчого мислення вчителя, сприяє спрямованій роботі в навчанні й вихованні підростаючого покоління. Тому тему “Дидактична система І. Гаспринського”, як і в цілому спецкурс “Педагогічна система І. Гаспринського”, введено в програму історії педагогіки для філологічного факультету КДІПУ; її доцільно ввести і в програму історії педагогіки для педагогічних ВНЗ, де читається курс історії педагогіки. Розглянута нами тема не вичерпує всіх аспектів проблеми – багатогранна педагогічна діяльність і теоретична спадщина джадидиста, зокрема такі питання, як: Ісмаїл Гаспринський та історія розвитку методики кримськотатарської мови і літератури; система цінностей у педагогічній системі І. Гаспринського; І. Гаспринський і вітчизняна педагогіка, – потребують дальшого дослідження. Серед перспективної тематики було б доцільно більш фундаментально дослідити історію взаємин Ісмаїл-бея з І. Тургенєвим, А. Кримським, проблему навчально-методичної літератури, виданої в друкарні газети “Терджиман”, питання жіночої освіти тюрко-мусульманок Росії в кінці ХІХ – на початку ХХ століть, а також використання його спадщини в теорії та практики сучасних шкіл з кримськотатарською мовою навчання. |