У процесі дослідження досягнуто поставлену мету дисертації, вирішено всі завдання, що дозволило дійти таких висновків. 1. У результаті аналізу провідних напрямів вивчення циркової драматургії, виявлено недостатність дослідження обраної галузі, особливо у вітчизняній науці, хоча нині існує потреба якісного теоретичного розвитку українського циркознавства та практичного вдосконалення циркового репертуару. Це визначило актуальність дослідження. Вихідні гіпотези та концепція дослідження в цілому можуть використовуватися у подальших теоретичних розробках драматургії циркової вистави. 2. Виявлено та досліджено п’ять основних етапів та тенденції розвитку карнавально-сміхової культури, їх взаємозв’язки з сучасним мистецтвом цирку. На основі цього встановлено, що сучасне циркове мистецтво гармонійно поєднує здебільшого всі тенденції карнавально-сміхової культури на різних етапах її розвитку. 3. З’ясовано, що носієм сучасної карнавально-сміхової культури є клоун. Існуючи у двох різновидах – Рудого та Білого, сучасний клоун втілює у своїх масках «поверховий» блюзнірський сміх Середньовіччя (маска Рудого) й «особистий», «інтимний» сміх Ренесансу (маска Білого), використовуючи прийоми перебільшення, перетворення, буфонади, ексцентрики, гротеску. Аналіз сучасних клоунських реприз та антре дозволяє перевірити гіпотезу дослідження про те, що численні сміхові елементи, прийоми і форми сучасної циркової драматургії походять з видовищ карнавально-сміхової культури, та отримати позитивний результат. 4. На основі вивчення циркової вистави в контексті карнавально-сміхової культури й обґрунтування карнавально-сміхової сутності її драматургії доведено, що численні сміхові елементи та прийоми сучасної циркової вистави мають безпосередні витоки з карнавалу, майданних блазневих свят, різноманітних театральних форм. З’ясовано, що найчастіше елементи карнавально-сміхової культури виявляються в малих драматургічних формах цирку, а також у параді-але, який поєднує різноманітні риси карнавалу, зокрема маскування, ексцентричність, гру та імпровізаційність. 5. Теоретично обґрунтовано основні засади та закономірності побудови драматургії циркової вистави. З’ясовано, що за всіма показниками сценарій циркової вистави належить до драматичного роду літератури (що, у свою чергу, є підтвердженням гіпотези дослідження), проте його існування як Lesedrama небажане, адже в такому разі цирковий сценарій втрачає найсуттєвіше – свою циркову сутність, основою якої, як уже зазначалося, є трюкова дія. Опис останньої є, радше, механічним, скрупульозним, технічним, аніж літературним. 6. Проаналізовано сучасний стан драматургії вистави українського цирку. Для драматургії сучасної циркової вистави характерні такі напрями: збірні циркові програми (найпоширеніші), сюжетні, театралізовані вистави, вистави «філософського» цирку. Виявлено також недостатню вивченість окресленого питання, яке характеризує стан сучасного знання про драматургію циркової вистави. Більшість драматургів циркової вистави приходять до цирку з інших видів мистецтв (естрадного, кіно-, літературної творчості), не маючи навичок написання циркового сценарію. Саме тому вважаємо за необхідне запровадження певних навчальних заходів з репертуарних питань: майстер-класів, курсів підвищення кваліфікації сценаристів різного профілю при ВНЗ мистецької спрямованості, окремих спеціальних курсів «Драматургія циркової вистави» в спеціалізаціях «Режисер цирку», «Драматург театру», «Драматург кіно і телебачення» тощо. 7. Виявлено, що кризовий етап 90-х рр. ХХ ст. особливо негативно позначився на якості циркового репертуару. Ця проблема є актуальною і для розвитку сучасного циркового мистецтва. Спрогнозовано, що напрям «філософського» цирку може стати визначальним у подальшому формуванні драматургії циркової вистави. У зв’язку з цим окреслено метод створення вистави «філософського» напряму, що базується на асоціативному образному мисленні драматурга за умовною схемою: асоціація – образ – дія. Цей метод передбачає більш глибоке, чуттєве бачення вистави; дозволяє застосовувати різні видові, стильові та жанрові прийоми, образну виразність цирку на основі використання всіх драматургічних засад циркового видовища. 8. Досліджено соціально-громадський та культурологічний аспекти існування драматургії сучасного українського цирку. Драматургія циркової вистави є невід’ємною складовою соціокультурного процесу; важливим феноменом культури; дозволяє характеризувати національну диференціацію, ціннісну орієнтацію та естетичні вподобання суспільства на конкретних етапах його розвитку. Наголошується на тому, що драматургія циркової вистави – явище поліфункціональне, його ж значення, згідно з сучасними науковими вимогами, тільки починає формуватися. Необхідно продовжувати дослідження в цьому напрямі, розглядаючи циркове мистецтво в цілому та драматургію циркової вистави як явище зокрема, з уважною констатацією його формуючих чинників та складових. |
