У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розкритті сутності і змісту поняття “доступність правосуддя”. Відповідно до поставленого завдання були сформульовані такі висновки: Доступність правосуддя визначається як такий стан організації судової системи та юрисдикційної діяльності суду в демократичному суспільстві, який задовольняє потребу останнього у вирішенні юридично значущих справ і відповідає закріпленим у міжнародно-правових актах вимогам. Цінність доступності правосуддя неприпустимо зводити лише до того, що судова влада є інституціонально оформленою в систему відповідних органів і наділеною універсальною юрисдикцією з вирішення правових конфліктів, які виникають у суспільстві. Вона полягає як у наявності процедури судового розгляду, так і можливості скористатися її перевагами, практична реалізація яких не обтяжена правовими і фактичними перешкодами на момент звернення до суду і у процесі судового розгляду. На підставі проведеного дослідження для забезпечення принципу доступності правосуддя пропонується внести нижченаведені зміни в чинне процесуальне законодавство й законодавство про судоустрій. Для цього з метою:
– впровадження більш широкої внутрішньої спеціалізації суддів у місцевих загальних судах утворити палати з розгляду цивільних, кримінальних, адміністративних справ (справи про адміністративні правопорушення й справи, віднесені КАС України до юрисдикції місцевого загального суду) і палату із розгляду справ неповнолітніх; – втілення в судову систему України принципу “одна судова ланка = одна інстанція”: (а) передати розгляд усіх справ по першій інстанції у кримінальному судочинстві місцевим загальним судам, (б) скасувати положення Закону “Про судоустрій України” щодо утворення Апеляційного суду України, (в) скасувати положення КАС України, яким установлюється низка категорій справ, підсудних Вищому адміністративному суду України як суду першої й останньої інстанції (п. 4 ст. 18), й передати їх окружному адміністративному суду; – забезпечення зв’язків судової влади й суспільства: (а) виділити при кожному суді (всіх рівнів) відповідальну посадову особу апарату суду по зв’язках з громадськістю, (б) обов’язок проведення організаційних заходів для утвердження зв’язків судової влади й суспільства покласти на Державну судову адміністрацію України; – підвищення компетентності суддів: (а) затвердити обов’язкове навчання кандидатів на посаду суддів у спеціальному навчальному закладі відповідного профілю, (б) затвердити на державному рівні програму підготовки кандидатів на посаду суддів до кваліфікаційного іспиту, (в) ввести обов’язкову вимогу регулярного (один раз на 3–5 років) підвищення кваліфікації суддів у спеціальному навчальному закладі відповідного профілю; – зміцнення стабільності судової системи: (а) розробити критерії ефективності судової системи, (б) увести заборону на зміну структури судового устрою протягом певного періоду (5–10 років); – підвищення доступності механізмів перегляду судових рішень: (а) скасувати повноваження апеляційних судів передавати справу на новий розгляд до місцевого суду в кримінальному, цивільному й адміністративному судочинстві, (б) наділити апеляційний суд правом виходити за межі скарги в кримінальному судочинстві, (в) обмежити підстави касаційного перегляду рішень суду відповідно до складності справи та її принципового значення для розвитку судової практики, (г) ввести положення щодо необов’язковості участі заявника при касаційному розгляді справи в кримінальному, цивільному й господарському судочинстві; – дотримання судами “розумного” строку розгляду справ у місцевих судах: (а) запровадити науково обґрунтовані нормативи навантаження суддів, (б) прийом громадян мають здійснювати виключно уповноважені працівники апарату суду, (в) в апараті суду створити: відділ прийому заяв, матеріалів та справ, відділ забезпечення судового розгляду справ, відділ виконання судових рішень і зберігання справ, (г) забезпечувати суддів і працівників апарату суду оргтехнікою, (д) упроваджувати новітні комп’ютерні технології в діловодство; – розв’язання проблеми надання безоплатної правової допомоги створити спеціальні адвокатські об’єднання (державних адвокатів), які фінансувалися б за рахунок Державного бюджету; – розвантаження суддів: (а) вилучити з компетенції судів дрібні справи (приміром, про порушення правил дорожнього руху), (б) розвивати систему альтернативного (несудовго) розв’язання правових конфліктів, зокрема третейського судочинства й відновлювального правосуддя; – забезпечення загального доступу до судових рішень необхідно: (а) оснастити суди відповідною оргтехнікою й комп’ютерами, (б) розробити спеціальне програмне забезпечення, (в) розробити типові функціональні обов’язки працівника апарату суду, відповідального за розміщення актів суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень, (г) збільшити обсяг судових рішень, що публікуються в періодичних виданнях судової влади. |