В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки концептуальних теоретичних і практичних питань, пов'язаних з визначенням достатності доказів у кримінальному процесі України. Автор зробив, зокрема, наступні висновки. 1. Достатність доказів визначається як наявність у кримінальній справі такої сукупності доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі. 2. Поняття "межі доказування" і "достатність доказів" співвідносяться наступним чином: вони з різних боків характеризують одне й те саме явище. Межі доказування вказують на нього шляхом окреслення певних рамок, в яких знаходиться позначуване явище, а достатність доказів вказує на це ж явище, характеризуючи його суть, зміст. Межі доказування виділяють, виокремлюють зі всієї гіпотетично можливої сукупності доказів саме достатню їх сукупність, відмежовуючи її, з одного боку, від недостатньої сукупності доказів, а з іншого – від надмірної. Саме між цими двома межами і лежить достатня сукупність доказів, знаходиться достатність доказів. 3. Співвідношення понять "повнота доказів" та "достатність доказів" допомагає розкрити система координат з осями предмету доказування та меж доказування. Просуваючись по осі меж доказування, ми одночасно наближатимемося до достатньої сукупності доказів, просуваючись же по осі предмету доказування, від обставин, які складають головний факт, до інших обставин предмету доказування, ми будемо просуватися і до стану повноти доказів, тобто до стану, коли у справі будуть зібрані докази відносно всіх обставин предмету доказування. 4. В кримінальному процесі діє принцип "презумпції достовірності доказу", суть якого полягає в тому, що зібраний у кримінальній справі доказ вважається достовірним доти, доки не буде встановлене протилежне – конкретний доказ недостовірний. 5. При оцінці достатності сукупності доказів головною характеристикою кожного окремого доказу, головною його ознакою стає значущість доказу, яка безпосередньо пов'язана з визначенням достатності доказів. Можна говорити про те, що визначити значущість (силу) сукупності доказів і є визначити їх достатність. 6. Необхідно чітко розмежовувати такі поняття, як "достатні докази" та "достатні підстави". І ті, й інші є вихідними даними для подальшого міжчасового переходу та відновлення повної структури об'єкту. Але "достатні докази" є вихідними даними для переходу від теперішнього до минулого (ретровіщання), а "достатні підстави" – для переходу від теперішнього до майбутнього (передвіщання). Тому, наприклад, обрання запобіжного заходу повинно ґрунтуватися на достатніх підставах, а не на достатніх доказах. 7. Особливість оцінки достатності доказів на стадії попереднього розгляду справи суддею полягає в тому, що суддя оцінює докази тільки за письмовими матеріалами справи, оскільки в цій стадії не можна проводити слідчі дії. 8. У разі проведення скороченого судового слідства, передбаченого ч. 3 ст. 299 КПК України, з точки зору теорії кримінально-процесуального доказування, доказування як такого немає, оскільки не відбувається оперування доказами – вони не збираються, не перевіряються і не оцінюються. Обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюються судом не на підставі фактичних даних (тобто доказів), а на підставі позицій, зайнятих сторонами (а ці позиції не завжди можуть відповідати реальній дійсності). А отже, вони можуть не відповідати вимозі достовірності. Таким чином, висновок суду може базуватися на недостовірних засновках. В гносеологічному ж плані недостовірність засновків означає можливість отримання недостовірного висновку. Тобто наявний в чинному КПК України механізм дослідження обставин справи під час судового слідства містить в собі потенційну небезпеку постановлення судами несправедливих та незаконних вироків. Оскільки, на нашу думку, метою кримінально-процесуального доказування є встановлення істини, а наявний нині порядок проведення судового слідства не сприяє досягненню цієї мети, то доцільно від нього відмовитися, повернувшись до попередньої законодавчої регламентації проведення судового слідства, яка існувала до так званої "Малої судової реформи" 21 червня 2001 року. 9. Доцільно доповнити КПК України нормою, яка б містила вимогу до прокурора при відкликанні ним свого касаційного подання мотивувати свою позицію у відповідній вмотивованій постанові, копії якої направляються іншим учасникам судового розгляду. Така норма, по-перше, зробила б прокурора більш відповідальним у здійсненні ним конституційної функції підтримання державного обвинувачення в суді, а по-друге, давала б змогу іншим суб'єктам касаційного провадження зайняти більш виважену процесуальну позицію у справі. 10. Необхідно розширити суб'єктний склад осіб, які мають право подати клопотання про перегляд судових рішень через неправильне застосування кримінального закону і істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, включивши до нього потерпілого (який, як і прокурор, є представником сторони обвинувачення), цивільних позивача і відповідача, а також інших осіб, які мають у справі власний інтерес, або представляють інтереси інших осіб, з метою надання рівних можливостей оскарження судових рішень для всіх учасників процесу. |
